В XVI – XVII віках стан культури в царстві московськім був первісним. Шкіл майже не було, а на науку споглядали як на дияволів плід. Архієпископ Новгородський Геннадій в кінці XV віку так скаржився на неписемність в Москві: "От приведуть мені мужика на посвяту: я дам йому читати апостола, а він і ступити не вміє – я дам йому псавтира, а він і тут насилу бреде. Я його вижену, а на мене за це скаржиться. Земля, кажуть, такая; не можемо поздобути людини, щоб грамоти щупила. І б'ють мені чолом: пожалій, господине, звели навчати. Я накажу проказувати йому єктенії, а він і до слова пристати не зугарний. Ти йому одне, а він тобі друге. Накажу йому вчити азбуки, а він посидить трошки, та й втікає геть..." Друкарня на всю Росію була лише одна, в Москві, та й та друкувала лише церковні книги, іншого не знала. Вже в кінці XVII віку, в 1698 році Петро І скаржився патріарху: "Священники у нас грамоты мало умъют... Ежели бы ихь в обученіе послать въ Кіевъ въ школы...". Як писав професор Морозов: "...вь Великороссии видится только заматерълое грубости чудо, всьхь ужасныхь видовъ ужасное, и нътъ людей, которые могли бы руководить просвъщеніемъ духовенства, заботиться о школах, слъдить за ходомъ й результами преподаванія; вотъ почему, желая поднять уровень образованія въ этой средъ, он (Петр І) необходимо долженъ былъ обратиться къ кіевским ученымъ". Нема нічого дивного, що свою культуру Русь почала передавати Москві. Вкраїнці почали їхати в Москву ще в ХІV – ХV віках, а з XVI віку цей рух став масовим. Від царської сім'ї до найдальших куточків Росії – скрізь вчителювали українці. Українці писали перші російські підручники, закладали по Росії друкарні і школи, виправляли церковні книги . З українцями до Росії вирушила і українська книга. Сила українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, епіскопів, бояр, у всіх грамотних людей. Українці принесли в Москву західноєвропейську і свою, руську, культуру; їх вплив відчувався у всьому: в архітектурі, в малюванні, в звичаях, на праві, в літературі і навіть в московській мові . В Москву їхали і ремісники-українці. Вони виробляли порох, мило, шапки, одіж, римарські справи та інше, а заодно вчили ремеслам росіян. Добре володіючи багатьма іноземними мовами, українці робили переклади на російську європейських творів, служили послами і товмачами, складали більшість в царських та державних канцеляріях. З українцями до Москви прийшов театр, драматична і любовна поезія, комедійний жанр. Особливо ж в Москві, що майже не знала музики, прийшлись до душі церковні співи та народна українська пісня. Музика і пісня завжди були в пошані на Русі, а з відкриттям духовних семінарій та академій в Острозі і Києві на Україні почали цілеспрямовано навчати музикальній грамоті. І не дивно, що саме з України набирали співаків і музикантів в царський і церковні хори. Вже в XVIII віці, за Катерини II, українці заснували саме національне російське співання, куди вони вклали всю свою душу, викохану на українському грунті. І перш за все це були композитори Дмитро Бортнянський та Максим Березовський , родом з Глухова, що на Сумщині, які навчались в Італії. Вплив українців на культуру Москви продовжувався і в XVIII столітті. Українці - їєромонахи Славинецький і Сатановский з трьома десятками монахів, в 1649 році заснували в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителювали там впродовж всього XVIII століття. Уряд академічний, професори та казнодії завжди були з українців. І коли бракувало справжніх професорів, то на професорські посади до Москви брали навіть студентів з Києва. На всіх вищих державних посадах – від Синоду до ігуменів – сиділи по всій Росії самі українці. Майже сто відсотків тогочасних вчителів в Росії були українцями, як і священиків, що хрестили десятки народів імперії від Волги до Аляски. Здавна українці славились як чудові педагоги, а тому рівень і якість навчання в російських школах підтримувався завдяки їм. При кожному архієрейському домі був особливий екзаменатор ставлеників, persona non grata при школі. Ці екзаменатори мали великий вплив на школу і культуру Росії взагалі, і на цій посаді були майже одні українці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Друге етнічне щеплення на угро-фінському привої» з дисципліни «Русь»
