До визвольної війни 1648 року Русі від Польщі з довгої черги козацьких гетьманів можна виділити хіба що Сагайдачного, який зіграв надзвичайно важливу роль в розвитку української культури і просвіти, в становленні самосвідомості української нації. Зеніту ж соборна воля Русі досягла при Богданові Хмельницькому, коли постала незалежна Україна. Та сили протистояти експансії зразу трьох держав: Польщі, Росії та Османської імперії (в особі Кримського ханства) – в України не доставало. В пошуках компромісу, вибираючи з трьох не найкращих варіантів, Хмельницький зробив ставку на православну Московщину, в надії, що народ тієї ж віри не зашкодить Русі. Одного не усвідомлював Хмельницький до кінця – в Росії церква завжди слугувала не Богові, а царям. Останні ж завжди дотримувались етики і моралі Орди. І підписуючи з Москвою договір про воєнну допомогу (а не про приєднання України до Росії), він навіть не міг уявити, чим все закінчиться . А якщо і уявляв, то мабуть не мав іншого вибору в надії на кращу долю руського народу, бо всупереч офіційній версії, Богдан писав: "Ми, руси, заключаємо договір з Московією..." Нажаль обидва примірники цього договору були знищені, а переписані Москвою і підписані під ії диктовку вісімнадцятирічним сином Богдана – Юрієм – були вже іншого змісту. Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом в 1657 році став Іван Виговський, який мав пропольську орієнтацію. Проти Виговського повстали запорожці на чолі з Яковом Барабашем та Полтавський полк під проводом Мартина Пушкаря. В першій міжусобній козацькій війні загинуло біля 50000 українців. Виговський переміг, але це була піррова перемога, яка поклала початок серії братовбивчих війн на Україні, початок "руїни" руського етносу. Скориставшись моментом, Росія ввела на Лівобережжя стоп'ятидесятитисячне військо під командуванням князя Трубецького. Спішно зібравши сили, та за підтримки поляків і татар в 1658 році під Конотопом Виговський буквально знищив царське військо і пішов на Москву. Москву охопила паніка, цар Олексій вже збирався тікати в Ярославль за Волгу, та рука Провидіння направила історію в інше русло. Кілька проросійських запорізьких полковників підняли заколот проти Виговського, звинувативши останнього в "продажу" України Польщі. Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі. Москва скористалась конфліктом в стані запорожців і, зібравши нове військо, знову окупувала Лівобережжя, поставивши гетьманом сина Хмельницького – Юрія. Переляканий силою і погрозами росіян, Юрій підписав підроблений текст Переяславської угоди 1654 року "Про приєднання України до Московщини". В 1660 році між Москвою і Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною і, коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій розірвав договір з Москвою і погодився повернутись до Речі Посполитої. Та знову старшина козацька, що мала привілеї вже від росіян, повстала тепер уже проти Юрія і обрала гетьманом Якова Сомака. З цього часу боротьба за владу в козацькому стані ще більше загострилась. Водночас гетьманської булави домагалось по кілька претендентів, а гетьманів налічувалось часом від двох до чотирьох. В боротьбі за "булаву" українці забували про єдність і в міжусобицях винищували свій народ. Все, чого було досягнуто за Сагайдачного та Хмельницького, було зруйновано. Більше того, загальний стан Русі-України погіршився, бо сам етнос виявився розірваним на дві окремі частини сусідніми державами. В 1667 році поляки та росіяни за спиною гетьманів підписали Андрусівський мир. Правобережжя відходило полякам. Лівобережжя з Києвом – Москві. З одного боку, почався історичний процес просвіти й окультурення Росії українцями, з іншого – 300-річний занепад русько-українського етносу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Руїна» з дисципліни «Русь»
