Королівство литвинів-русинів, або Велике князівство Литовське
В середині ХІІІ ст.., коли на Русь накотилась Орда, важкого випробування зазнало племінне угрупування слов’ян-балтів, що мешкали між річками Німаном та Вілією. Тевтонський орден рицарів-хрестоносців та Лівонський орден створили дві держави на балтійському узбережжі (сучасна Прусія та Латвія з Естонією). У 1237 році ордени об’єднались з метою підпорядкування Литви, що розділяла території обох держав. Орденська загроза примусила литовців згуртуватись у міцну , сильну державу на чолі з князем Міндовгою, готову не лише до боротьби з хрестоносцями, а й до розширення своїх кордонів. Уже в 1240 році в склад Литви ввійшло Середнє Понімання – Чорна Русь, із містами Гродно, Новогрудок, Слонім та ін. Після загибелі Міндовги(1263р.) великим князем литовським став Вітенас (1295-1315рр.), але остаточного становлення Литва набула за князювання брата Вітенаса Гедиміна (1316-1341рр.), який уперше почав себе називати «великим князем литовським, руським і жемайським», а Литовське князівство «королівством литвинів і русичів». За князювання Вітенаса і Гедиміна в склад Литви ввійшли всі землі нинішньої Білорусії. За Гедиміна до Литви приєднується Волинь, де з 1340року князює син Гедиміна Люберт. Інший син Гедиміна Ольгерд приєднує до Литви Подніпров’я. ще один син Гедиміна Коріат-Михайло звільнює від Орди Поділля (від Дніпра до Дністра і від Росі до Чорного моря). Після смерті Гедиміна в Литовському князівстві встановлюється спів правління двох його синів: Ольгерда й Кейстута. Кейстуту належала безпосередньо Литва з Чорною Руссю, Ольгерду – решта руських земель, до яких він приєднав ще й Сіверщину з Наддніпрянщиною (1345-1377рр.). В період з 1350 по 1360 рік Ольгерд витіснив Орду з Чернігівщини, Гомельщини, Переяславщини. Восени 1362року військо Ольгерда разом з дружинами його братів завдали важкої поразки війську Кримської, Перекопської та Ямболужської орд (що контролювали практично всю південну частину України) на р. Сині Води (Кіровоградська обл.), звільнивши всю правобережну Україну, а Лівобережжя- до порогів. Титульним народом в князівстві Литовському були русини-русичі (90%), а по території, яку вони займали, співвідношення до литовців становило 12:1. Тож не дивно, що державною мовою двору і органів керування була руська (українсько-білоруська), а руські традиції публічного побуту і інституту влади затвердились надовго як загальновизнані. На чолі окремих територій князівства стояли переважно представники Гедимінівського роду. Київським та Сіверським володарями стали сини Ольгерда Володимир і Дмитро, на Волині княжив Ольгердів брат Любарт, на Поділлі- племінники Ольгерда, сини Кореатові. По всьому князівству розгортаються масштабні фортифікаційні роботи, в тому числі в Києві, в Луцьку (Любартів замок), у Камінці та Скалі Подільській. У 1370 році помер без нащадків чоловічої статі польський король із династії Пястів Казимир ІІІ. На престол польські рицарі посадили його племінника Людовика Угорського, але в Людовика теж не було синів. За згоди шляхти престол успадкувала одна з доньок, а пізніше онука Казиміра ІІІ Ядвіга, яку коронували 1384року у віці 11 років. За польськими звичаями владу можна було обіймати лише «по мечу», а тому придворні магнати видають юну Ядвігу за найперспективнішого партнера у боротьбі з Тевтонським орденом великого князівства литовського Ягайла Ольгердовича. Платою за польську королеву було визнання верховенства Польщі над Великим князівством Литовським. Цей договір не визнав двоюрідний брат Ягайла Вітовт Кейстутович, що очолив опозицію до Польщі. Ягайло був вимушений визнати Вітовта своїм намісником у князівстві Литовському. Вітовт практично одноосібно правив в Литві і на Русі з 1392 по 1430 рік. Особливо великого авторитету Вітовту додала перемога над рицарями хрестоносцями у 1410 року в знаменитій Гронвальдській битві. До складу війська Вітовта окрім литовців і поляків входили київський, кременчуцький і стародубський полки. У пам’яті мешканців князівства Литовського Вітовт залишився назавжди символом закону і справедливості. Після смерті Вітовта (1430р.) рівноцінної заміни не знайшлось. Литовське князівство поринуло в смутні часи династичних війн, розпаду, поступовому підпорядкуванню Польщі. Після смерті Вітовта на Русі починають діяти польські закони. Сільських жителів поділили на дві групи – тяглих (колишні закупи) та данників (смердів). І ті і інші не мали землі і працювали на пана на його землях, що брались в оренду, по суті перетворюючись у кріпаків. З 1435 року селянину дозволявся перехід від пана до пана лише після Різдва, а з 1505 року переходи були зборонені взагалі. Панщина в Західній Україні проіснували до 1861 року і була відмінена аж за часів Царської Росії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Королівство литвинів-русинів, або Велике князівство Литовське» з дисципліни «Русь»
