У ІХ ст. на території центральної і східної Європи постала одна з найбільших держав середньовіччя – Русь. Центром і ядром Русі було Середнє Подніпров’я, де традиції суспільного життя складались ще з часів скіфів. Русь об’єднала більшу частину східних слов’ян і сягала на захід Вісли, на півночі Фінської затоки, на сході Оки і Дону, на півдні – Чорного моря. Географічно Русь займала весь басейн Дніпра і Дністра і частково Західної Двіни, Німана, Вісли, Дону і Оки. В основі Русі лежала спільна територія, єдина мова, споріднена землеробна культура, тісні міжплемінні і економічні зв’язки. Центром консолідації Полянського племінного союзу став Київ, заснований за писемними та археологічними джерелами не пізніше IVст., хоча перші поселення на київській землі сягають 25 тисяч років д. н. е. Важливим етапом у формуванні Русі став проміжок VIII-XIст., впродовж якого склалось державне об’єднання полян, древлян і сіверян, що отримало назву Русь. До Русі, як ядра майбутньої великої держави входили землі Київщини, Чернігівщини і Переяславщини від Сейму до Сули на Сході та до Тясмину на Заході. За письменними свідченнями союз вище згаданих племен зародився ще за часів антів, а зміцнів і оформився в самостійне утворення за часів панування Хазарського каганату із центром у місті Ітіль в пониззі Волги. Сформувавшись в VII сторіччі в полі етнічному середовищі при провідній ролі єврейської меншини Хазарський каганат поширив свій вплив на захід аж до Середнього Подніпров’я. Підкоривши силою значні території, що належали слов’янам, Хазарія зумовила процес об’єднання і консолідації полян, сіверян, русів (по Дону і Дніпру) та в’ятичів в боротьбі проти завойовників. Є підстави вважати, що вже за князювання в Києві Аскольда й Діра хозарська зверхність у межах Руської землі була подолана. Тоді ж, у ІХст.н.е.за даними «Повісті минулих літ» прийшли на Русь нормани-варяги: Рюрик, що став на чолі Новгорода, його брати (?) Синеус в Білозері та Трувор в Ізборську. Саме в Хазарському каганаті, вперше в історії, в якості офіційної державної релігії був запроваджений іудаїзм. За часів окупації хозарами Києва туди переселилось багато євреїв-купців і фінансистів. Відомо, що пізніше уже за часів Київської Русі євреї навіть фінансували деякі з походів руських князів. Після приходу Рюрика до Новгороду (у 862 році) влада варягів розповсюджується на всю Русь. По смерті братів регентом і наставником малолітнього сина Рюрика Ігоря стає його ратний сподвижник Олег. У змові з верхівкою Києва Олег з дружиною (882рік) вбиває київських князів Аскольда та Діра і стає князем всія Русі. Олег здійснює два походи на хазар (844 і 885рр.), звільнивши від хазарської залежності сіверян і радимичів. Край хазарському володарюванню на Русі остаточно поклав син Ігоря – Святослав. Окрім завоювання значних територій, заселених угро-фінами, Олег здійснив у 907році похід на Візантію, де після перемоги прибив свого щита до міської брами Царгорода. Після смерті Олега у 917році київським князем стає Ігор. Дружиною Ігоря була Ольга, за однією версією болгарська царівна, за іншою – походження Ольги варяжське. У 945році в результаті подвійного збору данини з древлян, останні перебили дружину Ігоря, а самого Ігоря розірвали навпіл, привязавши до двох нахилених дерев. Ольга жорстоко помстилась древлянам, спаливши їх столицю (нинішній Коростень Житомирської області). При Ользі посилилась християнізація Русі. Знову таки за одною версією вона охрестилась в Царгороді, коли в 957році(946р?) відвідала з державним візитом Візантію, за іншою в церкві Іллі на Подолі. Поки Ольга займалась державними справами в Києві, її син Святослав «тримав в своїх руках» ситуацію в Новгороді. Святослав був однією з найяскравіших фігур в часи зростання і становлення Русі. Природжений воїн, вихований по суті в варяжській дружині, Святослав був блискучим стратегом і полководцем. Сучасники говорили, що Святослав легкий та швидкий у військових походах, як барс. Із собою він не брав ні намета, ні воза, ні казана; як його вірні дружинники їв печене на вугіллі м'ясо, спав на підстилці із сідлом у головах. Візантієць Лев Діакон писав про Святослава: він середній на зріст, кирпатий, вусатий, мав кошлаті брови і світло-сині очі, на голові пасмо волосся («оселедець»), а в усі носив золоту сережку. Починаючи бій Святослав завжди попереджував супротивника «Хочу на ви йти». Святослав приєднав до Русі величезні території, заселені на півночі і північному сході єгунами (угро-фінами, що мешкали в басейнах північних річок та по басейнах Верхньої Волги), а на сході (Поволжя) тюркськими народами. Зруйнувавши Хазарський каганат, руська дружина дійшла до Аракса, підкоривши яків (осетинів) та косогів (адигейців). Мрією Святослава було перенесення столиці Русі на Дунай, де він навіть заснував місто Києвець, але після багатьох перемог зазнав поразки від об’єднаних військ Візантії і Болгарії. Повертаючись у 972 році на Русь Святослав, в результаті зради варяжської частини своєї дружини, загинув біля Дніпровських порогів від рук печенігів. Позашлюбний син Святослава та ключниці Малуші Володимир (не то перемігши, не то повбивавши братів і зайнявши Київський престол) продовжив справу батька по розбудові і зміцненню Русі. Володимир приєднав до Русі землі по Західному Бугу, Галичину і Холмщину, започаткував і побудував велику кількість нових міст по всій країні. Здійснивши похід на Волгу Володимир ще більше розширив кордони Русі. Розуміючи, що різноетнічна держава є нестійким утворенням, Володимир шукав шляхи її зміцнення. Один із важливих інструментів, що давав можливість тримати народ у покорі, була і залишається релігія. При тому така релігія, яка б служила вірою і правдою князеві і владній верхівці. Саме таким на той час було Візантійське «православя», яке Володимир у 988 році приймає в якості офіційної державної релігії , вигнавши за межі Русі священиків римського варіанту віросповідання, в якому королів «коронував» Папа Римський. Хрещення Русі було складним і тривалим процесом і продовжувалось за різними оцінками від трьох до п’яти століть, не зважаючи на всі намагання церкви . Помер Володимир у 1015р., залишивши десять законних синів. Найстарший – Святополк, бажаючи одноосібно правити Руссю, почав убивати братів. Спочатку Бориса і Гліба, а потім Святослава. По смерті Володимира в боротьбі за київський престол зі старшим братом Святополком Окаянним переміг Ярослав, якому в спадок від батька дістався Новгород. Ярослав, прозваний Мудрим, правив Руссю з 1019р по 1054р. За часів правління Ярослав Русь ще більше зміцніла і стала одною з провідних держав у Європі. На відміну від батька і діда Ярослав прославився на стільки військовими подвигами, скільки розумом. Князь знав п’ять мов і користувався великою повагою в Європі. Він започаткував так звану «шлюбну дипломатію», видавши своїх доньок за норвезького, угорського і французського королів. За Ярослава на Русі були побудовані, як вважають деякі історики, «Змійові вали», довжина яких сягала тисячі кілометрів, а на їх спорудженні мали працювати десятки тисяч чоловік десятками років, що говорило про ресурсні можливості князівства . За Ярослава на Русі почала діяти перша «конституція» - Руська Правда, основу якої склав «Покон вірний», розроблений і впроваджений між 1024 і 1026рр. (портрет на ст.109). В «Руській правді» Ярослав узагальнив правові норми для громадян усієї держави. Старі звичаєві закони усувалися; наприклад кровна помста замінювалась грошовою карою. «Руська правда» чітко регулювала майнові та станові взаємини на Русі. Ярослав розбудував Київ, звів Золоті Ворота, церкву святої Софії, заснував у 1039р.митрополію у Києві, ходив походами до Балтійського моря, де заснував Юріїв (нині Тарту), розбив орди печенігів, ходив на Царгород і на косогів (нині Азербайджан). За його князювання в Києві діяло близько 400 церков, будувались школи і бібліотеки. Одною з найбільших у Європі була власна бібліотека Ярослава, частину якої забрала до Франції його донька Анна. Після смерті Ярослава по черзі на Київському престолі сиділи його діти Ізяслав (з 1054 по 1073рр.), чернігівський князь Святослав (з 1073 по 1076рр.) та переяславський князь Всеволод (1076-1093рр.). На початку ХІІ ст. визначними постатями для Русі стали син Всеволода князь Володимир Мономах, що обіймав престол з 1113р по 1125р та його син Мстислав Великий (1125-1132рр.). Перший набув популярності ще будучи чернігівським (1078-1094рр.) і переяславським (1094-1113рр.) князем. Саме він очолив походи проти кочовиків, а його заклики до об’єднання Русі знайшли широкий відгук широких верств населення. Не зважаючи на зусилля Мономаха і Мстислава Русь у своєму поступі невпинно наближалась до невблаганного етапу розвитку феодальних держав – роздробленості. Зміцнення влади на місцях призвело до того, що все більше князівств почало вести самостійну від Києва політику. Центрами розпаду Київської Русі стали Галицьке і Ростово-Суздальське князівства, Полоцька та Новгородська феодальні напівреспубліки. Після смерті Мстислава, протягом ХІ-ХІІ ст.., на політичній карті Русі з’явилось 18 великих земель- князівств, а згодом біля сотні. Роздробленість Київської Русі зумовила етнічна неоднорідність. Більшість князівств виникло в межах розселення різноетнічних племен. І якщо Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське і Галицьке тяжіли один одного, то Полоцьке поступово набувало етнічного центру майбутньої Білорусії, а Ростово-Суздальське, в своїй етнічній основі угро-фінське, через тюркську трансформацію в Золотій Орді стало основою формування Московії і, в кінцевому вигляді, Росії. Трагічно склалась доля словянських Новгорода і Пскова, заснованих на тих же угро-фінських територіях і знищених етнічно ( поголовно вирізаних Іваном ІІІ і Іваном IV у 1477., у 1510., у 1570.,у 1581 роках), та заселених тюрко-угорською людністю Московщини. Дісталось від ростово-суздальців і Києву. У 1169 році Андрій Боголюбський, захопивши Київ, три дні його нищив, палив і грабував. Наприкінці ХІІ сторіччя у братовбивчий суперечці претендентів на великокняжий престол Київ практично втратив свого роль, доки в 1202 не був остаточно розграбований. Серед князівств часів роздробленості Русі виділялись Чернігівське, Переяславське і Галицьке. І якщо перші в безперервних сутичках з половцями і печенігами виснажувались і поступово втрачали міць, то Галицьке, що відокремилось ще в ХІ ст., поступово міцніло і за правління нащадка Ярослава Мудрого Володарка стало одним із основних центрів державотворення на Русі. Син Володарка Володимирко поширив межі князівства майже на всю Західну Україну, на півдні вийшовши до Чорного моря. Ще більше зміцнив Галицьке князівство син Володимира Ярослав, про якого в Слові о полку Ігоревім сказано: «Галицький Осмомисле-Ярославе! Ти високо сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши гори Карпати своїми залізними полками, заступивши королеві угорському дорогу, зачинивши ворота Дунаю і справляючи суд до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти відчиняєш ворота Києву, стріляєш з батьківського золотого престолу султанів у далеких землях.» Сини Ярослава не змогли продовжити справу батьків і з 1199 року Галицьке князівство розпалось. Натомість волинський князь Роман у 1199 році завоював Галицьке князівство і, об’єднавши його з Волинським, утворив єдину Галицько-Волинську державу, розширивши ще кордони за рахунок Пінщини і Берестейщини. Загинув Роман у бою з поляками досить молодим, залишивши сиротами трирічного Данила та однорічного Василька. Понад сорок років Галичина була ареною міжусобиць. У 1214 році Галицько-Волинське князівство розділили між собою угорці і поляки. Галичина відійшла до володінь угорського короля, Перемишль і Берестейщина до Польщі і лише Волинь залишилась у спадок Данилі. У 1223році зі Сходу на Русь посунула смертельна татаро-монгольська орда. Вперше русичі зустрілись з невідомими суперником на річці Калці (Калміусі), що впадає в Азовське море. В об’єднаному війську русичів вели свої дружини і Данило з Василем. На жаль розрізнені руські полки не могли конкурувати з організованою силою Орди і зазнали поразки. Повернувшись з походу Данило з Василем зміцнюють Волинське князівство. У 1238 році Данило звільнив Галич, а Києвом оволодів у 1240році. З поляками та уграми помирився після того, як завдав їм нищівної поразки під Ярославом у 1245 році. Данило Галицький (1201-1264) був видатним полководцем, державним діячем і дипломатом. Саме він розгромив хрестоносців під час їх походу на Константинополь через польські та руські землі, а після падіння Києва його не міг здолати сам Батий-хан. На початку 1241р.до Галича прийшла Орда, залишючи по собі руїни і сіючи смерть. Та коли Орда відійшла в пониззя Волги князі Данило і Василь почали відбудову Волинського князівства. У 1256р. Данило заснував місто Львів, назване так у честь сина Данила Льва, а також нову столицю Холм (у 1945р. Холмщина, заселена українцями, відійшла за наказом Сталіна до Польщі). Зміцнення могутності Галицько-Волинської держави занепокоїло татаро-монгол і викликавши Данила до Орди, хан Батий дав зрозуміти, що Галицько-Волинське князівство васал його імперії. Данило домовляється з папою Римським Інокентієм VI про хрестовий похід на Орду. Папа навіть прислав царську корону Данилі, однак допомоги Данило не дочекався ні від папи, ні від сусідів. У 1254 році Данило вирушив самостійно на татаро-монгол і навіть розгромив військо монгола Куремси. Але тоді вже не волелюбне князівство була кинута найбільша орда Бурундуя. Данило зазнав поразки, за мирним договором був змушений зруйнувати всі захисні рубежі князівства. Помер князь у 1264 році. Після Данила його нащадки майже 100 років жили в мирі і злагоді. Та у 1340 році загинув останній Галицько-Волинський князь Юрій ІІ, отруєний власними боярами. Тоді ж Галичина відійшла до Польщі, а Волинь- до володінь литовського князя Любарта Гедеминовича. Так перестала існувати остання фортеця Київської Русі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історія Київської Русі» з дисципліни «Русь»
