У 1980 році в околицях села Трипілля , неподалік Києва , археолог В.Хвойка, розкопуючи залишки старовинного поселення, зробив сенсаційне відкриття: на берегах Дніпра уже з 7-го тисячоліття до н. е. існувала високорозвинена цивілізація. В. Хвойко викопав велику кількість уламків керамічних виробів тої доби , різноманітні фігурки з обпаленої глини , вироби з каменю і кісток. Багато знахідок було виконано з художнім смаком і розмальовано орнаментом. Дослідженнями десятків археологів було доведено , що на великих територіях від Дунаю до Дону уже в ті прадавні часи , за кілька тисячоліть до цивілізацій Шумера і Єгипту , жили предки українців , яких умовно називали «трипільцями» -хлібороби і скотарі. Трипільці першими приручили і одомашнили коня, винайшли упряж на коней і волів, придумали рало і перше колесо, що призвело до цивілізаційного прориву в еволюції людства. Поява орного землеробства дозволила обробляти значні площі землі, збирати достатньо великі врожаї, що, в свою чергу, надавало можливість прогодувати велику кількість населення і звільнити його частину для зайняття іншими видами діяльності. З’являються перші великі поселення – протоміста і перші вироби з міді (5400-5100 р.д.н.е.), технології випалювання посуду і металургійне виробництво (4200-3200 р.д.н.е.). Трипільці винайшли перший ткацький верстат і створили перші зразки одягу на рослинній основі . Якщо дотрипільські племена жили в круглих землянках і напівземлянках із саману, що мали дахи з гілок і бивнів мамонтів та вкритих шкірами, то уже в VII-VI тис. д. н.е. трипільці будували прямокутні хати з солом’яними або очеретяними стріхами, часто двоповерхові, одно і багатокімнатні, з однією або кількома печами для обігріву і приготування страв. Починаючи з ХI тис. д.н.е. наші пращури сіяли пшеницю, ячмінь, просо, жито, льон, коноплі та інші злакові культури, зерна яких знаходять в будові саманних (із соломи та глини) найдавніших архаїчних жител. Майже по всій території лісостепу України, особливо на правобережжі Дніпра, в Придністров’ї та Подунав’ї знайдено і досліджено багато міст трипільської культури. Особливістю забудови було те, що кожне місто було маленьким містом-царством. Велике місто будувалось на захищеній природними перешкодами площадці. Хати розміщувались по колу чи овалу впритул одна до одної, утворюючи глуху стіну назовні від міста з кількома воротами для в’їзду і виїзду. Всередині міста нараховувалось ще кілька кіл-овалів із будинків, іноді таких вулиць-овалів нараховувалось до десяти - п’ятнадцяти. В центрі міста знаходився самий великий будинок, в якому проводилось віче, різні церемонії і свята. При розкопках Майданецького протоміста на Черкащині нараховано близько 2000 осель, в яких мешкало близько 15000 людей. А всього Майданецьке поселення займало площу близько трьох квадратних кілометрів. Навколо міста розбудовувались села, жителі яких в основному, займались землеробством, а навколо сіл виникали хутори, жителі яких в більшості спеціалізувались на вирощуванні та випасі худоби. З часом земля від хліборобства виснажувалась і вже не могла прогодувати зростаючу кількість населення, а в містах накопичувалось сміття і збудники хвороб, що викликали епідемії. Щоб уникнути негативних наслідків постійного проживання на одному місці, трипільці через кілька десятків років (в інтервалі 50-100 років) починали будувати нове місто на незайманій , або відпочившій території, і після його забудови спалювали старе . Досліджуючи залишки жител, що спалювались трипільцями, учені знаходять багатокімнатні помешкання з печами в кожній кімнаті, що будувались з випалених до твердості цегли плит. Уже на той час у деяких кімнатах були вікна затягнуті доведеними за спеціальною технологією до прозорості свинячими міхурами. У «хатах» знаходять залишки ткацьких верстатів, креміння, кістяне і мідне знаряддя, мотиги, серпи , зернотерки, долота, свердла, сокири, ножі, скребки, голки з вушками, шила, різці для писання, Особливо вражає величезна кількість кераміки: миски, ложки, черпаки, дзбани, макітри, вази, амфори. Все виготовлено майстерно з тонко відмуленої глини і орнаментоване жолобчатим і борозчатим візерунками. Майже в кожному житлі знаходять багато прикрас і статуеток, розписаних орнаментом, що нагадує форми сучасних вишиванок і рушників. Міста були добре укріпленими, часто захищеними валами або ровами, іноді мали огорожу із частоколу або кам’яних стін. Між племенами виникали територіальні конфлікти, що призводило до збройних сутичок. Як їх результат в розкопках знаходять значні залишки зброї і наконечники стріл, кремнієві вістря дротиків, сокири з креміння та міді, сокири-молоти, кинджали. Існування трипільських міст в значній мірі залежало від кліматичних умов і від зібраного урожаю. В особливо несприятливі періоди багато племінних союзів, рятуючись від голоду і в пошуках кращої долі, кидали рідні місця і вирушали в напрямках більш сприятливих на той час умов помешкання. Вважається , що розквіт Трипільської культури розпочався з потепління в Причорномор’ї , що призвело до відступу льодовика на північній захід, та після Огіївого потопу на початку VII тисячоліття д.н.е. (6534 р.д.н.е.). Але наступний, Довколіонів потоп, викликаний невідомим на сьогоднішній день земним катаклізмом всередині VI тисячоліття д.н.е., різко погіршив умови проживання у Придніпров’ї – Причорномор’ї і близько 5500 р.д.н.е. значна частина трипільців – оріїв вирушила на південний схід. За міфологією багатьох індоєвропейських народів, нащадків трипільців, вів їх до нових земель, до інших, або інських станів: Туркестану, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Курдистану, Афганістану та Індостану вождь- боголюдина Рама. Шведський археолог Андерсен знайшов сліди трипільської культури (в основному залишки кераміки) аж у Китаї, а німецький археолог Г.Кюн у 1955 році підтвердив, що та культура занесена на Далекий схід вихідцями з Подніпров’я . Аналогічні висновки зроблені відомим дослідником трипільської культури Штерном. Досліджуючи послідовність в часі археологічних нашарувань і розглядаючи синхронізацію культур у часі Штерн приходить до висновку: Трипілля передувало кріто-мікенській культурі, до якої належить і знаменита Троя, заснована пелагами-лелеками. Частина оріїв залишилась на Батьківщині, з часом клімат покращився і впродовж п’ятого тисячоліття в Причорномор’ї спостерігається ще один розквіт Трипільської культури. Та на початку четвертого тисячоліття нова планетарна катастрофа, що запам’яталась Біблейським потопом (3700 р.д.н.е.), викликала наступне велике переселення оріїв - трипільців. Двома великими потоками, оминаючи Чорне (Руське) море йшли наші пращури на південь. Частина племен, що отримала назву сумерів, дійшла до Дворіччя (Шумерії) , а частина через Малу Азію і Палистан (Палестину) дійшла до Єгипту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Трипільська цивілізація. Арта-Оріяна» з дисципліни «Русь»
