Одним із найважливіших законів будови Всесвіту є те, що щось не може виникнути з нічого і перетворитись у ніщо. Якщо мова йде про історію народу, то все, що стосується минулого, мало свої витоки, свій початок і має своє продовження. І все це при тому, що кожна система в природі має своє призначення і свої інваріанти – риси, що не можуть змінюватись доки система не виконає свого призначення. Одною з основних підвалин етносу є його мова. Мова не виникає на пустому місці, а будується і розвивається разом з її носіями і користувачами. В залежності від кліматичних умов, від стану біосфери на даній території, від джерел існування і характеру діяльності населення. Для інформаційного обміну використовуються спочатку окремі звуки і звукосполучення на рівні складів, пізніше дво- і багатоскладові слова з суфіксами і префіксами різного значення. Розбудова мови в часовому вимірі отримала назву лінгвістичного годинника історії мови і етносу в цілому. Первісні звукосполучення і слова виникли із звуків (звернути увагу, застерегти, констатувати): ей, ну, угу, еге, ні, так…, звуконаслідування (свист, щебет, хропіння, інші природні звуки та звуки живих істот), звукосимволізму (цвірчить – цвіркун, кукурікає – куриця, мичить –миня-корова, квокче – квочка...) і мали ознаки характерні для території виникнення (свиня в Україні і в Китаї хрюкає по-різному). Найдавнішою із відомих мов етносів білої раси вважається санскрит, з якого пішли всі індоєвропейські мови. Своєю назвою „індоєвропейські мови завдячують тій обставині, що найдавніші епічні пам’ятки людства „Риквіди” збереглись в Індії. Риквіди написані на санскриті.У самій Індії санскрит розуміють лише браміни, яких навчають так, як європейців латині”. В той же час найбільше коренів санскритського походження, як зазначалось, збереглось в українській мові. За підрахунками вчених-санскритологів їх налічується більше тисячі, а безпосередня кількість санскритських слів досягає кількох тисяч. Неіндійське походження санскриту підтверджує і інформація з священних гімнів оріїв „Риквід”, згідно з якою на прабатьківщині оріїв взимку листя опадало з дерев, а птахи відлітали у вирій. Там же мова йде про птахів, тварин і рослини притаманних середнім широтам, але не Індії. Характерною для даної місцевості є частота вживання фонем – звуків, що найкраще передаються в даному природному середовищі. І в цьому відношенні найбільш наближеною до санскриту є українська мова, а середовищем вживання – територія України. При утворенні санскриту (і його трансформації – української мови) використовувались перш за все звуки і звукосполучення, характерні для Причорномор’я, Подніпров’я і Подунав’я – для Трипільської культури, що виникла на цій території близько 7000 р. до н.е. За змістовністю корені санскриту (і відповідно української мові) діляться на декілька змістовних множин. Звукосполученням „та”, „ат” відповідають форми, оболонки, межі, захист у просторі та часі (х-ат-а, та-то, та-ра...). Наявності приналежності відповідають звуки „ма”: ма-є, ма-ма, ма-са, ма-ло, ма-ра... Звукосполучення са, се, сі, ся, це, ця, ці, ци, то, те, ті... служать конкретизації, вказівці: сон-це, се-ло, це-гла, вів-ці, ци-ця, се-р(а)-це... Наявність кореню „ба” говорить про сутність, змістовність, твердження: ба-ба, ба-тько, ба-гаття, ба-лка... Енергія, особливо тіньова, потойбічна, нерідко пов’язана з жертвою і передається звукосполученням „ка”: ка-ра, ка-ма, гол-ка, пил-ка, ка-т, ка-з-ка, ка-ка, ка-нючити, ка-ба-ла... В той же час звукосполучення „ко” несе позитивну енергію: ко-ні, ко-рова, ко-за, ко-лесо, ко-лія, ко-рені, ко-лір, ко-ло... „Ра” передає світосприйняття в різних аспектах, вищість, космічність:ра-й, к-ра-й, ра-ма, ра-са, ка-ра, Інд-ра, ра-й-дуга... (більш детально мова про „ра” піде пізніше). Із звукосполученнями ло, ле, ли, лі, ля, лю ототожнюються поняття життєвості, субстанції життєздатності: се-ло, са-ло, жа-ло, жит-ло, с-ло-во, чис-ло, лі-то, во-ля, лі-й... Безпосередньо до життя, як явища, відноситься „ва”: го-ло-ва, мо-ва, сла-ва, отра-ва, па-ва, пра-ва, я-ва, ва-ва... Позитивну сторону життя відображають звукосполучення жи, жі: жи-то, жі-нка, жи-ття..., в то й же час як звуки жа, ж, х, пе вирізняють негативні риси явища та об’єкта: жа-х, кра-жа, жа-ло, жа-ти, жа-ра, пе-к-ло, пе-рець, пе-ньок, х-воя, х-віст... Зі звуками па, по пов’язані поняття віддаленості, наближення падіння, діставання, зміни відстані в просторі та часі: са-па, па-л-ка, па-сіка, па-ра, по-бити, по-ра, по-говір, по-переду... Окремою групою в цьому відношенні виступає сполучення „го”, як ознака зверхності: го-ра, го-лова, го-й, го-стра, го-н, го-пак... Наявність якоїсь якості, присутність передається звуком „є”: мо-є, є-ство, , а звукосполучення „ча” говорить про зникнення, знищення (ча-с, сі-ча, се-ча, ча-ри, ча-кра...). На кореневій основі будуються синтетичні (з двох і більше коренів) слова, а також безліч слів, що передають відтінки, зміни змісту, якість через застосування суфіксів і префіксів. Найбільш поширеними префіксами санскриту і української мови є : в, пра, на, су, ви, аль, ель та інші, а із суфіксів вживаються ак, як, ар, ан, ян, ик, ин, ун, ша та їм подібні. Щоб побачити наскільки подібні конструкції слів у санскриті наближені до нашої рідної мови, наведемо деяку кількість прикладів (хоча загальна кількість подібних слів вимірюється тисячами): чара – чарка (а ще чарівник, чарувати, чари); нара – народ; лю – люди; нівіда – не видно, не відати, густий; раса – роса, сік; ні раса – ні роси; рава – ревіти; пала – пальці, палочки для видобутку вогню; субіджа – збіжжя, голка; свата, сватва – свати, багатство, власність; буса – буси, бусел (чорний); тайя – таїтись; таскара – таскати; велна – величати; шрко – шаркати, швидкий, стріла; кошала – кошик,; юрмі – юркий, рухливий; молока – рідина, молоко; гу – гудіти, голос; - ганок; швас – свистіти; кака – карата – ворона; чірі – чирікати; тітір – тетерів, куріпка; к(а)хата – яма, печера; дуріта – тяжкий, злий; варуна – вода, варити, океан; зам (кзам) – земля; бага - багатство, пала – поля; ніва – життя, смуга; сіто – сіяти, хліб; ліп – ліпити; пактер – пекар; каша – каша; юшка – юшка; кута – кутя; узвар – узвар; сар – цар.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лінгвістична історія» з дисципліни «Русь»
