Друкарня єпископа Лазаря Барановича: Новгород-Сіверський і Чернігів
Заснування і розвиток постійного друкарства на Лівобережжі стали безперечною заслугою визначного письменника і впливового церковного ієрарха Лазаря Барановича, який упродовж 37 років (з 1657 р. до своєї смерті 1693 р.) був чернігівським владикою, спершу в сані єпископа, а з 1667 р. — архиєпископа. Попри свою активну участь у керівництві церквою і в політичному житті, Баранович вважав себе також письменником. Він автор численних збірок проповідей, панегіричних передмов, українських та польськомовних віршів. У проповідях, і особливо у віршах не обмежувався релігійною тематикою, справи церковні тісно пов’язував зі світськими. Як вихованець Києво-Могилянської академії, а згодом її професор і ректор, Баранович зберіг добрі зв’язки з київськими діячами культури. Першу свою велику працю, гарно ілюстровану збірку недільних казань "Меч духовний", він видав у друкарні Києво-Печерської лаври. Однак за друкування довелося заплатити чималі гроші, до того ж, живучи постійно в Чернігівській єпархії, автор не мав змоги перевіряти коректуру і контролювати якість друку так, як йому того хотілось би. Тим-то у Лазаря Барановича виникла думка заснувати власну друкарню. Як слушно припускає І. Огієнко, до цього міг заохочувати владику і його добрий знайомий і близький співробітник Йоаникій Ґалятовський, теж зацікавлений у публікації своїх творів. На думку створити власне видавниче підприємство мала вплив також невдача спроб видати книжку "Труби словес проповідних": лаврська друкарня зажадала надто високої оплати за друк, московська спершу погодилась видрукувати власним коштом, але врешті повернула рукопис авторові. Ось тоді, 1671 року, Баранович визнав за необхідне заснувати друкарню і доручив своєму писареві Семенові Ялинському зайнятися цією справою 19. На облаштування підприємства і видання великої за обсягом книги "Труби словес проповідних" архиєпископ асигнував Ялинському 4 тис. золотих, крім того, передав прибутки від млина. Хоча з 1672 р. Баранович оселився в Чернігові, місцем для друкарні було обрано його попередню резиденцію — Спасо-Преображенський монастир в Новгородку (Новгороді-Сіверському). В самому Чернігові на той час ще не знайшли відповідного приміщення для друкарні, крім того, в околицях Новгородка були маєтки архиєпископії, звідкіля друкарі забезпечувалися харчами й дровами. Семен Ялинський поїхав навчатися друкарського ремесла до Вільнюса і хоч, врешті-решт, набув необхідної кваліфікації, Баранович вважав, що підготовка до відкриття друкарні триває надто довго. Незадоволення архиєпископа-письменника можна зрозуміти: "Труби словес проповідних" йому довелося таки друкувати в Києво-Печерській друкарні, витративши на це ще чотири тисячі золотих. У листі, датованому 1674 роком, Лазар Баранович скаржився на невтішні обставини життя у Чернігові й поганий настрій і додавав: "Думав був прогнати меланхолію заведенням друкарні, — але й тут довга проволока завела мене тільки в розпуку" 20.
19 Обставини заснування друкарні висвітлив І. Огієнко на підставі листування Лазаря Барановича та деяких інших документів (Огієнко І. Історія.., с. 317-323). 20 Там само, с. 320.
Все ж протягом 1674 р. комплектування друкарні в Новгороді-Сіверському закінчилося і на початку наступного року вийшли з друку окремими брошурами проповіді Лазаря Барановича "Слово на Благовіщення", "Слово на св. Тройцю" і "Слово на Воскресіння". Того ж року опубліковані збірка віршів Барановича польською мовою "Filar wiary y grunt prawdy" (3.I., 526) і "Псалтир" (З.І., 535) 21. У післямові останнього зазначено, що книжку видрукувано друкарем Симеоном Ялинським заходами "архимандрита Новгородка Сіверського". Це, мабуть, не сподобалось архиєпископові Лазарю, тим більше, що, як він писав, друкар і архимандрит діяли на шкоду його, "власного тоєї друкарні господаря". На думку Барановича, Ялинський і архимандрит заробили понад півтори тисячі золотих, видрукувавши без відома власника друкарні "три тисячі книжечок, то єст Кграматички, Часловці, Елементарі". Йшлося про дуже популярні навчальні посібники, зокрема букварі кириличні ("граматики") і латинські ("Elementa puerilis institutionis"). B подальшому, мовляв, друкуючи книги тиражем, що доходив до 1500 примірників, архимандрит і друкарня віддавали господареві лише 500 з них, а дві третини ділили між собою 22. Хоч взаємні претензії про поділ прибутків у подібних випадках майже неминучі, з наведених фактів можна зробити висновок, що підприємство було прибутковим і для головного власника — архиєпископа, і для майстра-друкаря, і для майстрового спільника — архимандрита. Проте, крім названих малоформатних Букварів та Часословців, прибуток давали головно богослужбові книги. Такими були лише дві з 21 відомого нині новгород-сіверського видання: згадуваний Псалтир 1675 p. (З.I., 525) і Анфологіон 1678 p. (З.I., 555). Оформлення їх типове для українських друкарень, головними його елементами були форти — оздобні титульні аркуші, орнаментальні й сюжетні гравюри (всього в розпорядженні друкарні було три форти, 21 кліше гравюр на дереві, одне на міді, 16 заставок і кінцівок) 23.
21 Дату вказано лише в останній, однак нещодавно було доведено (УККП, 1990, с. 16), що й дві попередні видано того ж року, а не в 1674 р., як подано в каталозі Я.Запаска та Я.Ісаєвича (З.І., 516, 517). 22 Див.: Клепиков С.А. Издания новгород-северской типографии и ложночерниговские издания 1674-1679 годов // Книга. Иссл. и мат., сб. 8, 1963, с. 269; Огієнко І. Історія.., с. 312. 23 Клепиков С.А. Оформление книг, изданных Новгород-Северской типографией Л. Барановича в 1674-1679 гг. // Книга и графика, Москва 1972, с. 147.
Анфологіон — єдина книжка цієї друкарні, видана великим форматом (фоліо, тобто 2°). Його прикрашає форта, де поєднано зображення Христа й святих з малюнком архітектурного ансамбля — Спаський собор у Новгороді і два будинки, очевидно бурса та друкарня 24. Форту і заставки виконав гравер В.Л. Навчальні книжечки трьох найменувань були зовсім маленьких розмірів (в 12 частку аркуша), всі інші друкувалися "середнім" форматом — кварто, тобто в Чверть аркуша, і прикрашалися лінійним обрамленням сторінок. Цей формат і таке оформлення були найпоширенішими і в інших друкарнях при виданні псалтирів, авторських літературних творів. А останніх з 21 новгород-сіверськрго видання аж 14: сім творів самого Лазаря Барановича, п’ять його приятеля Йоаникія Ґалятовського, по одному Олександра Бучинського і Дмитра Туптала (Ростовського). Літургійно-навчальною була одна книжка (Псалтир), чисто літургійною теж одна -Анфологіон. Таким чином, у Новгород-Сіверській друкарні бачимо співвідношення тематики видань, якого не було в жодній православній друкарні другої половини XVII — першої половини XVIII ст.: не менше двох третин всієї продукції становили авторські літературні твори. При цьому значна частина останніх відома в одному примірнику, і це дозволяє припустити, що насправді таких друків було більше, але не всі збереглися. Репертуар видань підтверджує те, що випливає з листування Барановича: друкарню створено для оприлюднення творчості тогочасних авторів і насамперед його самого. При цьому власник дбав і про прибутки, але, в остаточному підсумку, їх не могло забезпечити друкування літературних творів великого обсягу: нагадаємо, що за "Труби словес проповідних" довелося заплатити києво-печерській друкарні чотири тисячі золотих. Баранович нарікав на недостатню якість поліграфічного виконання новгород-сіверських друків Ялинського Очевидно, йому мріялись книги на рівні найкращих зразків тодішньої поліграфії. Але, враховуючи умови, в яких діяла друкарня, і необхідність підготовки на місці працівників, слід визнати безперечним досягненням те, що новгород-сіверські друки не відставали від аналогічних за жанром друків Польщі та інших сусідніх країн. Відразу ж після початку діяльності Новгород-Сіверської друкарні Лазар Баранович задумав перенести її до Чернігова. В 1675 р. він писав: "Друкарня в Новгородку, і для перевезення цієї черепахи потрібно добрих пегасів" 25. Врешті, пожежа міста Новгорода- Сіверського і Спасо-Преображенського монастиря, де була друкарня, яка сталася 7 липня 1679 р. (ця пожежа згадана у Літописі Самовидця), змусила негайно перевезти до Чернігова друкарню і все її обладнання, в тому числі кліше: дереворитів та одного мідериту 26. Жодних матеріалів друкарні Ставровецького в Чернігові не залишилося.
24 Запаско Я. Мистецтво кшги.., с. 178. 25 Огієнко І. Історія.., с. 331-332; див. також: Каменева Т.Н. Черниговская типография, ее деятели и издания // Труды ГБЛ, вып. 3, 1959, с. 226-232. 26 Каменева Т. Н. Орнаментика и иллюстрации черниговских изданий XVII-XVIII вв. // Книга. Иссл. и мат., сб. 29, 1974, с. 175.
Хоч Баранович і мав до друкаря чимало претензій, іншого майстра знайти не зміг, тому був змушений укласти писемну угоду з Ялинським. Цей цікавий документ, підписаний архиєпископом 7 вересня 1679 р., має назву "Пункти на спорядження друкарні". У преамбулі архиєпископ відзначив, що Ялинський ще не повністю виконав зобов’язання "досконале нам друкарню виставити", але обіцяє і пильно над цим працює. Тому Баранович і прийняв всі умови, запропоновані друкарем. Йшлося про те, що з тиражу кожної друкованої книжки майстер отримуватиме для вільного збуту на свою користь значну кількість примірників: видань формату фоліо — по 100, кварто — по 150, октаво — 150-200, залежно від обсягу книжки. Архиєпископ зобов’язувався давати кошти друкареві на оплату найманих працівників, а також на виливання літер, постачати матеріали для виготовлення шрифтів і друкарської фарби, оплачувати ремонтні праці ремісникам (столяреві, слюсареві, золотареві). При відсутності роботи архиєпископ мав давати винагороду працівникам, щоб вони не відійшли, — якщо б це сталося, залучення працівників теж мав би оплатити власник друкарні. Він також обіцяв постачати "товариству куншту друкарського" питний мед на початок роботи, а під час праці — пиво й горілку, залежно від того, "як велика робота". На місці мав залишатися і спадкоємець Семена Ялинського, якщо б побажав оволодіти друкарським ремеслом 27.
27 Лазаревский A. M. K истории Черниговской типографии // Киевская старина, 1886, № 7, с. 574-575. * Варто звернути увагу, що в чернігівських виданнях аж до початку XVIII ст. послідовно вживається форма "Троє́цкий", що відповідала відомій з фольклорних записів "Тріє́цький" (від Трійця), а не прийнята пізніше з російського варіанта церковнослов’янської мови форма "Тро́їцький" (від "Тро́ица").
Того ж дня, що й "пункти", Лазар Баранович підписав Ялинському універсал, де обіцяв ці пункти виконувати, мати в протекції друкаря і його нащадків, крім того, на утримання майстрові надавався водяний млин. Отже, Баранович був змушений прийняти умови майстра, застерігши лише, що той втратить привілей і має повернути 4000 золотих, отриманих ще раніше, якщо своєчасно не впорається із зобов’язаннями. Уже в 1680 р. у Чернігові в Троїце-Іллінському монастирі* видрукувано Псалтир і дві польськомовні книжки Лазаря Барановича ("Notiy pięć, ran Chrystusowych pięć" та "W Wieniec Bozey Matki ss. Oycow Kwiatki") 28. Псалтир наслідування новгород-сіверського видання 1675 p. з незначними відмінностями 29 . Натомість обидва твори Барановича були написані прозою і віршами, з численними цитатами латинською і церковнослов’янською мовами. Отже, праця пішла вже второваним шляхом, однак Баранович і далі мав претензії до друкаря, зокрема, щодо якості шрифту та друкарської фарби. Цим, мовляв, майстер скомпрометував чернігівські видання: "ніхто не хотіл і глядіти на так темноє письмо". Звільнивши врешті Ялинського, Баранович прийняв на його місце майстра Лукаша з Вільнюса, який довів друкарню до ладу, але незабаром помер. Маючи документи із зобов’язаннями Барановича супроти нього, Семен Ялинський у 1689 р. подав гетьманові Іванові Мазепі скаргу на власника друкарні за звільнення його та інші кривди. Уникаючи тяганини, Баранович пішов на значні поступки: залишив за Ялинським і його нащадками млин, зобов’язався давати підданих для ремонту якихось дворів друкаря в Новгородку, врешті дозволив дітям майстра безоплатно "до двадцяти аркушов друковати". Навіть, якщо б не все це майстра задовільнило, то, незважаючи на обурення його поведінкою, Баранович погоджувався прийняти Ялинського на службу: "нехай знову до друкарні приступуєт". З цього видно, що принаймні частина претензій друкаря були слушними. Взаємини Барановича з Ялинським заслуговують на увагу, бо засвідчують і те, як дбав видавець про якість друку, і те, наскільки цінувалася друкарська праця. Спершу Чернігівська друкарня була під наглядом київських митрополитів, коли ж Баранович домігся ставропігії для своєї архиєпископії, він сам став головним цензором видань власної друкарні 30. Лазар Баранович помер 1693 р. За його життя у Чернігові надруковано не менше, ніж 33 видання, з яких 19 — твори тогочасних українських авторів: п’ять самого Барановича, вісім — Йоаникія Ґалятовського (якого Баранович призначив ігуменом Чернігівського Єлецького монастиря), три — Дмитра Туптала, по одному — Лаврентія Крщоновича, Стефана Яворського, Івана Величковського, І. Богдановського, Івана Орновського. Якщо п’ять останніх представлені лише як автори панегіриків, то Баранович видавав свої панегірики, польські релігійно-моралізаторські вірші і проповіді. Серед творів Ґалятовського були також полемічні трактати, спрямовані і проти католиків, і проти мусульман, і проти "різних єретиків". Ґалятовський писав українською та польською мовами, Дмитро Туптало — українською і церковнослов’янською. 1683 р. надруковано книжку Дмитра Туптала "Руно орошенноє", перше видання якої вийшло 1677 року у Новгороді-Сіверському під назвою "Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії, діючіїся от образа єї чудотворного в монастиру св. славнаго Пророка Ілії Черніговском". Ця популярна книжечка передруковувалася в Чернігові багато разів — 1689, 1691, 1696, 1697, 1702 рр. і пізніше.
28 С.О.Клепіков переконливо довів, що всі приписувані чернігівській друкарні видання 1674-1679 рр. насправді були видруковані в Новгороді-Сіверському. Див.: Клепиков С.А. Издания новгород-северской типографии.., с. 259-261. 29 Про ці відмінності див.: Клепиков С.А. Издания новгород-северской типографии.., с. 262-263. 30 Каменева Т.Н. Черниговская типография, ее деятели и издания // Труды ГБЛ, вып. 3, 1959, с. 233.
Типовим зразком багатомовності Чернігівської друкарні та її власника є невелика книжечка Лазаря Барановича "Слово на Рождество Христово" 1682 р. Основний текст — вірш церковнослов’янською і почасти українською мовою, далі подано латинськомовний вірш "Prima trias virgo est...", його український переклад і польськомовний вірш з латинським заголовком "Aurora musis amica". B кінці книжки вказано: "Слово сіє от трудолюбія Лазара Барановича іздадеся в типографії монастира с[вя]тотроєцкого Іліїнского Черніговского року 1682" (З.І., 603). Цікавим виданням є вірш польською мовою з латинськими вставками (цитатами з творів Овідія та інших авторів), які Іван Величковський написав від імені працівників друкарні — "товариства куншту типографічного" (З.І., 622) 31. Польською мовою видано панегірик Орновського гетьманові Іванові Мазепі "Muza Roxolanska". Значно менше, ніж літературних творів, видано за життя Барановича богослужбових видань. Чисто літургійних дві книги — Охтоїх 1682 р. і Тріодь цвітна 1685. Псалтир міг використовуватися як на богослуженнях, так і для домашнього читання, ще вісім книжечок, судячи з їх малого формату, призначалися для читання вдома і навіть у подорожах (чотири видання Молитвослова, Часослов в 12 частку аркуша та ін.). За життя Барановича друкарня вважалася його власністю. Під час хвороби архиєпископа київські друзі майже вмовили його заповісти друкарню Лаврі, все ж цього не сталося. Після смерті власника друкарня перейшла у власність Чернігівського Іллінського монастиря *, хоч найбільший вплив на її діяльність продовжували мати архиєпископи. Папірня в Білиці Ямпільської сотні Ніжинського полку (діяла в 1689-1781 рр.) випускала папір для потреб друкарні. Очевидно їй належить папір, філіграні якого зображають св. Бориса і Гліба, герб Івана Мазепи, емблему архиєпископа Івана Максимовича 32.
31 Величковський І. Твори, Київ 1972, с. 6-9. Втім, ще за життя Барановича, в 1685 р., на виданій того року Тріоді було відзначено надрукування її "коштом монастирским" (Каменева Т.Н. Черниговская типография.., с. 233). 32 Мацюк О.Я. Папір та філіграні.., с. 25; Мацюк О. Історія українського.., с. 65.
В останні роки XVII ст. і далі друкувалися панегірики різними мовами — того ж Орновського, Петра Терлецького, Петра Гармашенка (Армашенка) *. На початку XVIII ст. друкарня була завантажена релігійними віршами нового чернігівського архиєпископа Івана Максимовича ("Алфавіт рифмами зложений...", 1705; "Богородице діво...", 1707; "Осм блажеств євангельських", 1709), а також здійсненими ним перекладами творів західноєвропейських авторів Амброзія Мерліака ("Феатрон...", 1708), Бенедикта Гефтена ("Царскій путь Креста господня", 1709), Йогана Ґергарда ("Богомисліє", 1710 і 1711), Гієремії Дрекселя ("Іліотропіон", 1714). Друкувалися також богословські твори українських авторів — перевидання Катехизиса Петра Могили, приписуваний Сильвестрові Косову трактат "О семи сакраментах". 1704 р. видано Служебник у незвичному для цієї книги форматі октаво, 1715 р. — Октоїх у форматі кварто, 1717 р. Євангеліє у тому ж форматі. Поза тим і далі видавалися малоформатні книги, зручні не лише вдома, але й в подорожі, зокрема у форматі 1/24 аркуша Псалтир 1712 і 1716 рр., Молитослов 1714 р. Як здається, після переведення Івана Максимовича в 1712 р. на митрополичу кафедру до Тобольська (де він і помер 1715 р.), чернігівське книговидання втратило притаманну йому раніше орієнтацію на друкування творів сучасних авторів. Завдяки літературним нахилам попередніх чернігівських владик Лазаря Барановича та Івана Максимовича, в продукції друкарні літургійні видання становлять менший відсоток, ніж це було в більшості тогочасних українських друкарень. З другого боку, найбагатше оздобленими, природно, були саме літургійні друки, як Тріодь цвітна 1685 р., Служебник 1697 р., Новий Завіт 1717 р. Дбайливо оформлені й літературні твори на релігійні теми. У деяких з них досить оригінальна композиція: в форті "Руна орошенного" (1696) сюжетні зображення закомпоновані в хрестовидну фігуру, в "Алфавіті" І. Максимовича 1705 р. заголовок вміщено в овальний вінок з лаврового листя. Внизу форти "Алфавіта", як і низки інших видань, було зображення церкви Іллінського монастиря, де діяла друкарня 33.
* Відомо, що Гармашенко як писар Лазаря Барановича ще займався в Новгород-Сіверську перекладами "святотечеських творів" на українську книжну мову. 33 Запаско Я.П. Мистецтво книги.., с. 180.
В заставках книги Максимовича "Богородице діво", виконаних Яковом Сацьким, у рослинний орнамент оригінально закомпоновано заголовки в’яззю й сюжетні зображення. Для чернігівських видань дереворити виконували вже згадуваний Семен Ялинський, Никодим Зубрицький, Никон Фігурський (чи не тому так названий, що різьбив фігури), Інокентій Піддубний, Макарій Синицький. Широко використовувалися також гравюри на міді того ж Н. Зубрицького, О. Тарасевича, І. Щирського, І. Стрельбицького. Інокентій Щирський виконав для Чернігівської друкарні високомистецькі ілюстрації до видання 1696 р. "Руна орошенного" Дмитра Туптала 34, йому ж досить обґрунтовано приписують не цілком завершену серію гравюр Богородиці з деревами, кліше якої щасливо збереглися у Чернігові 35. Гідно продовживши започатковані у Львові та Києві засади декоративного оформлення книжок, Чернігівська друкарня внесла в мистецтво книги і свої оригінальні риси 36. Укази 1721-1724 рр., про які піде мова далі, нанесли по чернігівському друкарству ще відчутніший удар, ніж по київському.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Друкарня єпископа Лазаря Барановича: Новгород-Сіверський і Чернігів» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
