У другій чверті XVII ст. українські та білоруські парафіяльні братства, як і раніше, відігравали помітну роль у національно-культурному русі. Однак у видавничій діяльності провідних братств настав затишок. Віленська братська друкарня, починаючи з другого десятиріччя XVII ст., перейшла до братського монастиря, і контроль братчиків над нею слабнув. У Львівській Ставропігії спостерігався певний спад активності братської організації. Щойно в 1628 р. нові керівники братства вирішили відновити діяльність друкарні і запланували до видання Октоїх — його продаж обіцяв значний прибуток. Було проведено збір коштів для потреб друкарні, на цю мету виділено і частину доходів від фінансових операцій братства 168. Стара будівля друкарні на той час згоріла, і друкування довелося тимчасово перенести до братської школи. Це призвело до "великого утиснення". Тому в 1633-1634 р. під наглядом члена братства Романа Стрілецького спеціально для друкарні надбудовано другий поверх шкільного будинку, після чого нижній вивільнився для школи 169. Ще в старому приміщенні 23 березня 1630 р. друкар Андрій Скольський видрукував брошуру, яку присвятив господареві Молдавії Миронові Барновському — "Вірші з трагедії Христос пасхон". Це була українська переробка (яку, мабуть, здійснив сам Скольський) трагедії, створеної в Візантії XI-XII ст. на матеріалі творів Евріпіда, Есхіла, Лікофрона, а також Євангелія та апокрифів. Наступного року надруковано твір Йоаникія Волковича — "Розмишлянє о муці Христа Спасителя нашего, притим веселая радость з тріумфального єго воскресенія... при церкви братской... през отрочат отправованиї" . Це перша з тих, що дійшли до нас, спроба українського драматичного твору на тему страстей Христових 170.
168 Першодрукар.., док. 91, с. 149. 169 АЮЗР, ч. 1, т. 11, с. 373, 376, 379, 648; т. 12, с. 558. 170 Резанов В. Драма українська, вип.1, Київ 1926, с. 23, 29.
Значно пізніше, 1642 р., у братській друкарні вийшла "Еуодія" віршований панегірик студента Замойської академії Григорія Бутовича на честь львівського єпископа Арсенія Желиборського. Дуже ймовірно, що інші аналогічні твори друку до нашого часу не дійшли, але це не може змінити висновку, що їхня роль у друкарській продукції братства не була велика. За 1630-1644 рр. відомо 18 видань братської друкарні, з них 14 (бл. 90% за обсягом) були книжки богослужбові. Це три видання Октоїха (1630, 1639, 1644), три великого обсягу Анфологіони (1632, 1638, 1643), два Євангелія (1636, 1644), не менше трьох видань Псалтиря (1634, 1637, 1643), Служебник (1637), Часослов півуставний (1642). Братство планувало також видання дрібношрифтового Євангелія, Тріодей "квітних і пісних" , Євангелій учительних, Требників і навіть службових Міней на 12 місяців 171. Про видання книжок, "училищу потребних", уже не йшлося. Така зміна напрямку видавничої політики Львівського братства викликана низкою причин — зниженням рівня викладання в братській школі, великим попитом на літургійні тексти 172, необхідністю поліпшити матеріальне становище братства. Багато оформлене сюжетними ілюстраціями Євангеліє 1636 р. стало зразком для наступних видань цієї найважливішої в богослуженні книжки. Вони друкувалися тими самими великими шрифтами (які так і називали — "євангельськими"), набиралися рядок у рядок за першодруком, прикрашалися ілюстраціями, відбитими з тих самих дощок. Також й інші богослужбові книги, як правило, наслідували попередні, хоча в деяких перевиданнях траплялися, крім ненавмисних змін, доповнення або скорочення. Братські видавці заслуговують доброго слова за їхню турботу про належне філологічне опрацювання текстів. Так, для редагування Октоїха 1630 р. було використано московське видання 1594 р., дерманське 1604 р., давній "сербоболгарський" (за визначенням самих львівських братчиків) рукопис із молдавського монастиря Нямц і, нарешті, грецький "істинний звід" , що його надіслав патріарх Кирило Лукаріс. З останнього у Львові перекладено низку піснеспівів. Анфологіон 1632 р. було "с прилежанієм" виправлено за грецькою книжкою, отриманою від того ж Кирила Лукаріса 173. До кожного наступного видання Октоїха (1638, 1643 та 1647-1651 рр.) вносили нові виправлення і доповнення. До частини тиражу Євангелія 1636 р. (першого в Україні окремого видання книги) було додано "Объяснения исправленій съ изводы старогреческими мЂст необрЂтающихся в... словенских изданіях, на инЂх же избывыющих, яже не обрЂтаются в греческых и в толкованіи ста̃го Феофілакта, неотмЂнна же здЂ състоятся". Редактори, вказуючи відмінності грецького тексту і давнього церковнослов’янського, в одних випадках виправляли останній, в інших — залишали традиційний переклад.
171 Першодрукар.., док. 118, с. 206. 172 Анфологіони, видані в 1632 р., у 1636 р. вже були продані (див. АЮЗР, ч. 1, т. 11, с.121). 173 Див. передмови Октоїха 1630 (арк. 3 нн.) і Анфологіона 1632 р.
Братство зберегло звичай додавати деякі світські чи напівсвітські елементи до літургійних книжок: вірші на герби впливових осіб, присвяти, передмови до читачів. Не раз частини тиражу присвячувалися різним особам. Так, є примірники Октоїха 1630 р. з чотирма варіантами присвяти: Петрові Могилі, господарям Молдавії Миронові Барновському і Мойсеєві Могилі, Катерині Боговитинівні Ярмолинській. У книзі записів грошових надходжень і витрат зазначено: "Прасковій Боговитиновні Ярмолинской, приписавши часть Октоіхов,... през Андрея друкара в дом єї м[и]л[ости] отслали; тая, вдячне тен дар принявши, прислала злот[их] 100" 174.
174 АЮЗР, ч. 1, т. 11, с. 375, 381.
У багатьох виданнях є віршовані "епіграми" на герб міста Львова та герб братства. В них підкреслювалося, що Львів отримав герб і назву від імені засновника міста — князя Лева, а братська емблема — вежа на Успенській церкві — розглядалася як символ стійкості тих, хто, наперекір натискові обставин, зберігали вірність вірі батьків. У передмовах "до чителника" можна зустріти відомості про історичні події, ремінісценції з творів античної літератури. Наприклад, у "Книзі о священстві" досить детально розповідалося про олімпіади ("Олимпиа у елин або греков гонитва, потыканя ся называет, котрое в чтыре літа бывало и тот день... з великими триумфами обхожоно"). В передмові Октоїха 1630 р. до Мойсея Могили цитувалися слова "Сократеса філософа поганського". Таких прикладів можна б навести багато. Автори додаткових статей, починаючи від 30-х років, уже не називались, однак сам текст і різні доповнення до нього свідчать, що для текстологічної та літературної роботи братство залучало фахівців. В Октоїху 1630 р. вказано, що його виправлення було доручено прибулим до Львова "благоумным и в грекоеллинском языку искусным в нас мужем" . Імена декого з них відомі за архівними документами. Від 1627 р. ігуменом Онуфріївського монастиря був Йосиф Кирилович, який 1624 р. написав передмову одного з київських лаврських видань; після певної перерви він знову був онуфріївським ігуменом у 1635 та 1638 рр. 175. У 1630-1631 рр. різні доручення братства виконували прибулі з Вільнюса "для справовання книг" 176 Григорій та Йоаникій Волковичі 177. Йоаникій був автором згаданого "Розмишляня" , що свідчить про його літературно-наукові зацікавлення. Священик Іван Бережанський, який у 20-30-і роки був настоятелем Острозької замкової церкви, а згодом переїхав до Києва, на початку 40-х років виготовив на замовлення Львівського братства матриці грецького шрифту 178. Він також видавав папір братським друкарям Андрієві Скольському і Степанові Комаренському 179. З цього видно, що Бережанський за дорученням братства контролював діяльність друкарні. У 30-і роки XVII ст. остаточно викристалізувалися незмінювані аж до кінця XVIII ст. форми взаємин братства з найманими працівниками друкарні. Ухвалу про видання книжки приймали або затверджували загальні збори членів (братчиків), які визначали й наклад. Після цього підписувався контракт з майстром-друкарем, якому братство зобов’язувалося виплатити домовлену оплату за кожний примірник, а також надати в його розпорядження друкарське обладнання, шрифти й папір. Майстри виплачували тижневу заробітну платню підмайстрам, забезпечували їх харчуванням і паливом у холодний час. Як додаткову винагороду братство дозволяло друкувати, крім основного тиражу, що мав віддаватися йому, певну кількість "прикладків" (додаткових примірників) на власному папері працівників друкарні для розподілу між ними "відповідно до заслуг кожного". Інколи працівники, всупереч заборонам з боку братства, нелегально друкували додаткову кількість примірників, щоб продати їх із зиском для себе. Тому дані про тираж, відомі з архівних джерел, є мінімальними: неможливо встановити, чи певна кількість примірників не була прихована друкарями.
175 Голубев С. Киевский митрополит.., т. 1, 1883, прил., с. 290-291; т. 2, 1898, прил., с. 87, 91. 176 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. зб. 249. 177 АЮЗР, ч. 1, т. 11, с. 375, 381, 382. 178 Исаевич Я.Д. Новые материалы.., с. 151. 179 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. зб. 1345а, арк. 61.
Як зазначалося, в 1630-1633 рр. у братській друкарні майстром був Андрій Скольський. У 1634-1637 рр. його місце посів Михайло Сльозка. Коли останній заснував власну друкарню (про це далі), братство запросило на майстра Івана Кунотовича (1638-1639), потім того ж Скольського (1641-1643), а від 1644р. знову Сльозку. Переважно діяли два друкарські верстати одночасно, кожен з яких обслуговувало чотири-п’ять працівників. Так, 1645 року були зайняті десять друкарів: майстер Андрій Скольський, його компаньйон Степан Комаренський, чотири челядники, тобто підмайстри (складальники Михайло і Матвій, батирщики Іван і Севастян), чотири учні (Лесько, Тимко, Ярмола і "зицер" ). Деякі з учнів стали пізніше підмайстрами, а потім майстрами-набірниками ("зицерами"). В 1645 р. Тимко фігурує в документах братства як друкарчик, 1647 р. його називають Тимофієм зицером, 1646 р. у записі на проданому ним примірнику могилянського Требника зустрічаємо його вже як "Тимофея Олександровича Згорац[кого]... друкаря илвовского" 180. Братство не мало власної палітурної майстерні і замовляло оправу для своїх видань різним палітурникам, серед яких у різний час були С.Райнекер (1634-1637), Василь Савула, Іван Передримирський, Андрій Михалевич (40-і роки). При цьому вони могли користуватися знаряддями, зокрема штампами ("фігурами мосяжними"), що були власністю братства 181. Отримані від друкарів тиражі книг зберігалися на складі, звідкіля їх продавали гуртовим покупцям (ними нерідко були палітурники) і видавали до книгарні для роздрібного продажу. Продавалися книги "в секстернах" (неоправленими зошитами) або в оправі. Купивши книги в зошитах, палітурники продавали оправлені значно дорожче — залежно від якості оправи. До нагляду за продажем братство визначало двох-трьох членів. В середині XVII ст. велику роль у розповсюдженні братських видань відігравав палітурник і переписувач книжок Василь Савула. Від 1644 р. він возив по ярмарках видання Сльозки, пізніше був довіреним слугою старшини братства Костянтина Мезапети і торгував книжками від його імені і за його дорученням. Водночас 5 серпня 1647 р. йому вдалося здобути (чи придбати) привілей на королівський сервіторіат. Титул "королівського бібліополі" 182 (книгопродавця) ставив його у привілейоване становище порівняно з іншими книгарями. Як видно з протоколів братства та його листування, друкарнею і розповсюдженням книжок повністю керували світські міщани-братчики. Це викликало незадоволення духовних осіб, які не раз вимагали повернути друкарню в підпорядкування ченцям Онуфріївського монастиря, як це було протягом 1608-1616 рр. Навіть колишній ректор братської школи Йов Борецький, ставши київським митрополитом, подавав за приклад львів’янам Віленське братство, яке доручило школу і друкарню ченцям братського монастиря. Через декілька років скитський ієромонах Леонтій радив передати керівництво друкарні ігуменові монастиря і ставив за приклад знову ж таки Вільнюс, де "отці мають в власті своєй" друкарню та всі інші справи, яких "свіцькії не тикаються" 183. Друкарством намагалися займатись і львівські передміські братства. З документа 1639 р. відомо, що старшина Богоявленського братства Петро Черкавський сприяв спробі Андрія Скольського заснувати власну друкарню на Галицькому передмісті (докладніше про це в наступному розділі); зі Скольським були пов’язані син та дружина Петра Черкавського і в 1645 р. 184 Е. Ружицький висловлює з цього приводу досить правдоподібне припущення, що співпрацю родини Черкавських з друкарем Скольським слід вважати доказом спроби Богоявленського братства взяти участь у видавничій діяльності.
180 ІРЛІ, шифр 01319, арк. 4-5. 181 Różycki E. Z dziejów.., s. 123. 182 Różycki E. Z dziejów.., s. 95-96, 172. 183 Голубєв C. Киевский митрополит.., т. 1, 1883, прил., c. 290-291; t. 2, 1898, прил., c. 33. 184 Różycki E. Z dziejów.., s. 179.
"В усякому разі, — пише дослідник, — його члени надавали фінансову підтримку справі друкування кириличних книжок, насамперед, шкільних, а ймовірно і літургійних" 185. Як братство, так і священик братської церкви розповсюджували також книжки, придбані від друкарні Ставропігійського братства 186. Діячі братської друкарні допомогли налагодити друкарство у Волощині та Молдові. У Волощині деякий час (між 1635 і 1637 рр.) працював Андрій Скольський 187, у 1643 р. у волоському місті Кимполунзі Іван Кунотович надрукував Анфологіон за зразком львівського видання 1638 р. Наступного року він зі своїми учнями опублікував у Дяльському монастирі Євангеліє учительне. Велися переговори про налагодження братством книговидання у столиці Молдови Яссах. Однак між братством і організаторами молдавської друкарні виникли непорозуміння: видавничою справою в Яссах керував С. Почаський освітній діяч, наближений до Петра Могили, з яким відносини братства загострилися в ті роки у зв’язку з конкуренцією братської та лаврської друкарень 188. Грамота 1642 р. про заснування на львівському передмісті Підзамчі монастиря та церкви Іоана Богослова, які незабаром перейшли під керівнитво святоіванівського братства, дозволяла їм мати друкарню 189. Проте публікації цієї друкарні невідомі. Очевидно, "привілей" не було реалізовано, оскільки порівняно бідне приміське братство не могло розраховувати на успіх у конкурентній боротьбі зі Ставропігійським Успенським братством. Львівському братству вдалося забезпечити собі прибутки від книговидання, усунувши духовенство від керівництва друкарнею, натомість слабші братства співпрацювали зі священиками та ієрархами. 1633 р. в м. Крем’янці на Волині було засновано Богоявленське братство і при ньому монастир та шпиталь. Установча грамота передбачала, що при братстві будуть "школи для цвічення детей так шляхетних і мещанських язиками розними, там же і друкарня руська для друковання книг набожних" 190. Важливу роль у створенні цих закладів відігравали діячі з числа волинської православної шляхти Лаврентій Древинський (з 1603 член Львівського братства, згодом керівник Луцького) 191, Данило Малинський, Андрій-Афанасій Пузина 192 (спершу один із старшин Луцького братства, а з 1632 р. Луцький православний єпископ).
185 Różycki E. Z dziejów.., s. i 80. 186 Ibid., s. 180. 187 У документі 1640 р. вказано, що Скольський перед 1638 р. приїхав з Мултан, тобто Волощини (Першодрукар.., док. 109, с. 180). 188 Першодрукар.., док. 115, 116, с. 199, 200). 189 ЛНБ, ф. Оссол. 1087, с. 239. 190 Петров Н.И. Археологические заметки. VII. Кременецкое православноє Богоявленское братство // ТКДА, 1887, т. 3, № 9, с. 126. 191 К.Сакович писав, що Древинський сприяв багатьом школам (Sakowicz K. Traktat o duszy, Kraków 1625, s. 3). 192 Сучасники вважали Пузину освіченою людиною (Smurlo E. Kurie.., p. 119). У луцькому виданні "Апостоли і Євангелія" (1640) сказано, що Афанасій Пузина світився "наукою, красномовством", виступав на захист православ’я "стале моцно на сеймиках и сеймах".
1636 р. митрополит Петро Могила затвердив Крем’янецьке братство і дозволив відкрити "школи", де вивчалися би згідно "порядку школ киевских" і під загальним керівництвом київського ректора "науки визволенні’ розними язики" 193. Невдовзі після відкриття школи опубліковано скорочений варіант "Граматики" Мелетія Смотрицького — "Грамматіка или писменница языка словенскаго тщателем въкратцЂ издана в Кремянци року 1638" 194. Гравюра з зображенням Богоявлення на титульному аркуші вказує, що друкарня, з якої вийшла книжка, діяла при Богоявленському братстві й монастирі. 1638 р. в Крем’янці видруковано ще дві книжечки: виклад виступу луцького єпископа Афанасія Пузини на єпархіальному соборі ("Синод ведле звичаю доречного... септемврія 26 року 1638 в церкві кафедралной Луцкой... отправований і в том же року в Кремянці для відомости видрукований" ) 195 і "О мистиріях іли тайнах" — передрук "Дидаскалії" Сильвестра Косова (раніше, 1637 р., ця брошура друкувалася в Кутейні у Східній Білорусії). З прикінцевої частини "Синоду" видно, що обидва видання опубліковано одночасно. Очевидно, друкарня почала діяти вже після вересневого собору, адже ще 12вересня 1638 р. єпископ Пузина замовляв друкування "Поученія ієреєві" львівському друкареві Михайлові Сльозці 196. Крем’янецьке братство було організоване на зразок Луцького, в якому провідна роль належала не світським міщанам, а навколишнім шляхтичам і ченцям братського монастиря. Це дозволяє припустити, що й друкарство в Крем’янці було в руках ченців. Монастир Луцького Хрестовоздвиженського братства ще від 1635 р. мав друкарню, яку подарував йому мандрівний друкар Сильвестр. У 1640 р. "убогому монастирові... братства Луцького" вдалося випустити невелику книжку "Апостоли і Євангелія", передруковані з однойменного видання Павла Домжива Лютковича і Сильвестра, попередніх власників друкарні (З.І., 279). Про зв’язки Спиридона Соболя з учасниками братського руху в Києві, Могильові, Сокалі вже йшлося у розділі, присвяченому київським приватним видавцям. Однак після смерті цього майстра його друкарня перейшла не до Могильовського братства, як прийнято вважати 197, а до братського монастиря.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Братське книговидання» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
