На світанку друкарства приватні друкарні часто переїжджали з міста до міста. І. Франко слушно відзначав, що "мандрівним друкарем" був вже Іван Федоров 139. У наступні десятиріччя тільки великим підприємствам, які мали постійні джерела прибутків, вдавалося тривалий час вести видавничу діяльність на одному місці, натомість дрібним і навіть середнім видавцям часто доводилося мандрувати, шукаючи кращих умов. Типові приклади — видавнича діяльність Кирила-Транквіліона Ставровецького і Павла Домжива Лютковича-Телиці.
139 Див.: Деркач М.Д. Матеріали до історії української літератури // Радянське літературознавство, 1958, № 3, с. 129; Франко І. Зібрання творів у 50 томах, т. 41, с. 58.
Ставровецький був одним з найталановитіших літературних діячів і мислителів першої пол. XVII ст. У січні 1615 р. у друкарні Львівського братства вийшло видання Псалтиря, підготоване ним і з його присвятою княгині Ганні Ходкевичівні Корецькій. Але певна оригінальність творів Кирила визначила неможливість їх видання у друкарні братства чи лаврській. Ігумен Скиту Манявського Йов Княгиницький, авторитетний у православних колах, знайшов неточні, навіть не цілком слушні погляди в "ісповіданії віри", яке лягло в основу твору Ставровецького "Зерцало богословії" 140. Насправді, ця перша в Україні спроба самостійно викласти догматику спрямовувалася головно проти антитринітаріїв і не містила нічого виразно неправославного, хоч окремі вислови наближалися до прийнятих західною теологією термінів 141. Ставровецький не погодився подавати на цензуру свою працю і надрукував книгу власним коштом і накладом "в монастиру Почаєвском в маєтності єго милості пана Андрія Фирлія" 142. На той час почаївські монахи проводили судовий процес з лютеранином Фірлеєм, стверджуючи, що монастир не є його маєтністю, оскільки Анна Гойська надала цей маєток монастиреві. Якщо Ставровецький був у цій суперечці на боці Фірлея (на якого могла орієнтуватись лише якась частина монахів), то, очевидно, друкарня не могла бути монастирською 143. Окремі частини накладу вийшли з віршами на герби Івана Ярмолинського, Лаврентія Древинського, Олександра Пузини. Автор потребував підтримки цих впливових православних шляхтичів, адже після відгуку Княгиницького він міг не сумніватися в негативному ставленні церковної ієрархії до книжки. Ще критичніше сприйняття викликала у багатьох сучасників наступна праця Ставровецького — Євангеліє учительне, що вийшло з датою 9 листопада 1619 р. у Рохманові, маєтку княгині Ірини Могилянки Вишневецької поблизу м. Шумська у Кременецькому повіті на Волині. На звороті титулу в різних примірниках вміщено різні вірші — на герб Ірини Могилянки Вишневецької, "на стародавний клейнот княжат Вишневецьких", "на стародавний клейнот княжат Корецьких". За віршами йдуть присвяти — відповідно Ірині Вишневецькій, Михайлові Вишневецькому, Юрієві Чорторийському, Самійлові Йоакимовичу Корецькому. При дослідженні решток рохманівських замку й монастиря Олександр Цинкаловський виявив бронзові іконки XV-XVIIІ ст. і формочки для їх виготовлення, отже, у Рохманові працювали майстри ливарництва. Не виключено, що наявність ремісників могла бути однією з причин, чому Ставровецький обрав це село для видавничої діяльності.
140 Як показало співставлення з рукописом, рецензія Княгиницького на резюме "Зерцала" була написана 1614 р. (а не 1619 р., як вважав С.Голубєв). Див.: Исаевич Я. Преемники.., с. 83; Маслов С.И. Кирилл.., с. 62. 141 Trunte Hardtmut (Hsg.) Cyrillus Tranquillus Stavroveckij "Perło Mnohočěnnoe" (Černěgov 1646). Band.2. Kommentar. Wien, 1985, S. 128-129, 540. 142 РНБ, ркп. Тит. 699, арк. 1-2. 143 Митрополит Іларіон. Фортеця.., с. 324-325.
На відміну від усіх інших друків Ставровецького, рохманівське Євангеліє учительне написане церковнослов’янською мовою, лише вірш на герб у ньому — українською книжковою мовою. Основна частина книжки — збірка недільних і святкових проповідей. Автор, за його словами, спирався головно на повчання патріарха Філофея Коккіна. Вихід книжки викликав гострі суперечки між її прихильниками і супротивниками. Особливо негативне ставлення щодо неї виявила ієрархія православної церкви. Собор єпископів на чолі з митрополитом Йовом Борецьким заборонив вірникам під страхом анафеми "купувати, читати, в церквах або домах держати" Кирилове Євангеліє учительне. Навряд чи в Україні така заборона могла бути реалізована, в усякому разі нема жодної інформації про якісь дії в цьому напрямі. Інакше становище склалося у Москві, де 1626 р. з’явилася значна кількість примірників рохманівського Євангелія учительного 144. Книга знайшла у російській столиці прибічників, зокрема її "похвалял чернец Андреян, да ученик его чернец Иаков и роспопа Ивашко Синицын да подьячий Агейка Семенов" 145. Резонанс книжки стривожив уряд, тому праця Ставровецького була передана на відгук монахові Опанасові Китайчичу, який незадовго перед тим переїхав з України до Росії 146. Той вже 1 жовтня 1627 р. відзначив, що книжка засуджена єпископським собором у Києві і має бути заборонена. Відразу ж видано указ про заборону купувати в Києві і перевозити через кордон книги й рукописи, а книгу Ставровецького дали на новий розгляд богоявленському ігуменові Іллі і справщикові Іванові Наседці (Шевелєву). Вони визнали текст єретичним, тому указ царя і патріарха 1 грудня 1627 р. вимагав "на Москве и в во всех городах" Євангелія учительні "и иные книги его Кириллова слогу собрати и на пожарах сжечь, чтобы та ересь и смута в мире не была" 147. 4 грудня в Москві відбулося публічне спалення 60 примірників рохманівського видання. Збереглися документи про вилучення і спалення цієї книги в Путивлі, Верхотур’ї, Тобольську 148, але це аж ніяк не зменшило популярності твору. В Україні авторові запропоновано виправити книжку і надрукувати після схвалення церковної влади. Вимога ієрархії підкоритися церковній цензурі стала однією з причин переходу Ставровецького до греко-католиків; від 1626 р. до смерті він був ігуменом Чернігівського Єлецького монастиря. Існує думка, що Ставровецький перевіз до Чернігова рохманівську друкарню 149, проте це не правдоподібно. У єдиному його чернігівському виданні, збірці віршів і повчань "Перло многоцінноє", всі друкарські матеріали відрізняються від тих, що застосовувалися в Почаєві чи Рохманові. Книжка вийшла 7 вересня 1646 р. "в маєтності монастира Єлецького", можливо отже, в одному з монастирських сіл — Горбові або Авдіївці.
144 Протоархимандрит василіян Рафаїл Корсак 14 червня 1626 р. писав з Новогрудка до кардинала Франческо Інґолі в Римі, що Ставровецький їздив до Москви (Monumenta Ucrainae Historica. Collegit Andreas Šeptyckyj, Romae 1971, vol. 9-10, p. 536-537). З російських джерел відомо, що з 7 червня 1626 р. до лютого 1627 р. у Москві був не Ставровецький, а Лаврентій Зизаній. Поїздка закінчилася засудженням написаного ним Катехізису як єретичного. 145 РНБ, рукопис Тит. 699, арк. 1; Харлампович К. Малороссийское влияние.., с. 110. 146 Про Китайчича див.: Мицько І. Острозька... академия, с. 95 147 Акты Московского государства, т. 1, с. 311. 148 Шошенко В. Пермская летопись, Пермь 1882, с. 886; Ромодановская Е.К. Русская литература в Сибири первой половины XVII в., Новосибирск 1973, с. 27. 149 400 лет.., с. 82.
Початкові аркуші у різних примірниках бувають трьох варіантів: з віршем на герб Корецьких і присвятою Самійлові Корецькому, з віршем на герб Вишневецьких та присвятою Єремії Вишневецькому і з епіграмою про відношення філософії до теології. Хоч в "Перлі" висловлено католицькі погляди про примат пап і про filioque, полеміку автор спрямовував головно на протестантів; ґрунтується цей твір, як і інші твори Ставровецького, переважно на спадщині візантійських богословів 150. "Перло" цінували і в колах, ворожих католицтву й будь-яким західним впливам, зокрема серед старообрядників. Не раз висловлювався погляд, що К.-Т. Ставровецький був мандрівним друкарем. Слушніше було б назвати його мандрівним видавцем. У всіх трьох книжках підкреслено, що вони видані "коштом і накладом" автора. У той же час у перших двох, надрукованих із застосуванням однакових друкарських матеріалів, друкарня не названа прямо власністю Ставровецького. Він вважав себе швидше організатором рохманівської друкарні: "Сам же аз... друкарню в убозей куще странствия моего поставих". Можна припустити, що в Почаєві і в Рохманові він був, у кращому випадку, співвласником друкарні та користувався послугами майстра, який мав і власне друкарське обладнання. А коли в Чернігові видавець влаштував свою друкарню, це, як видно з її матеріалів, не та друкарня, що діяла в Почаєві й Рохманові, а зовсім інша — втім, і сам видавець називає її "новою". Який же друкар, у такому разі, друкував книжки за кошти Ставровецького і під його наглядом у 1618-1619 рр.? Найприродніше припустити, що це був Тимофій Олександрович Вербицький. Згадаймо, як його протягом 1621 -1623 рр. називали "майстром художества печатного", у той час коли Стефана Беринду і Тимофія Петровича просто "типографами" 151. Якщо, розпочинаючи роботу в лаврській друкарні, ТО. Вербицький уже був висококваліфікованим спеціалістом, то є підстави гадати, що раніше він працював у інших друкарнях. Вже згадувалося, що в Кимполунзі Вербицький вживав дошки, якими в 1625-1628 рр. користувався у власній друкарні, і що ці дошки так і залишилися в друкарнях Волощини (Ґовора, Тирґовиште) та Молдавії (Ясси). Але варто звернути увагу: дошки, з яких Вербицький друкував у Києві й Кимполунзі, раніше застосовувалися у виданнях Ставровецького. Йдеться і про дошки, які в книжках Ставровецького були вжиті вперше, і про ті, які до почаївсько-рохманівської друкарні перейшли від друкарень, що діяли раніше. За нашими спостереженнями, ініціали Євангелія учительного можна зустріти в усіх трьох київських виданнях Вербицького (Часослови 1625 та 1626 рр. Псалтир 1628 р.), в його Требнику, надрукованому 1635 р. у Кимполунзі, а пізніше в інших книжках друкарень Волощини (Псалтир, Ґовора 1637; Служебник, Тирґовиште, 1646). Використана в почаївському "Зерцалі" заставка з Часовника Петра Мстиславця (Вільно 1575) пізніше зустрічається у київських виданнях Вербицького і ґоворському Псалтирі 1638 р. 152.
150 Маслов С.И. Кирилл.., с. 137. 151 Тітов Хв. Матеріали.., с. 55. 152 Зернова А.С. Первопечатник.., с. 110; Гусєва А.А. Взаимосвязи.., с. 82.
Ймовірно, через Вербицького потрапила до румунськомовного видання Євангелія учительного (Cartea româneasca de învăţatura, Ясси 1643) з рохманівського Євангелія учительного велика заставка з овальним медальйоном, оточеним рослинним орнаментом 153. Спільність друкарських матеріалів перших двох видань Ставровецького з виданнями власної друкарні Вербицького і друкарень, до яких перейшли матеріали Вербицького, дає змогу вважати найімовірнішим, що саме цей майстер друкував на замовлення Ставровецького його перші дві книжки. Завдяки співробітництву видавця-книжника з кваліфікованим майстром-друкарем почаївське і рохманівське видання стали безсумнівним досягненням книжкового мистецтва. Зокрема Євангеліє учительне приваблює розмаїттям орнаментики і водночас стилістичною єдністю оформлення титульної сторінки й заставок 154. Вдале поліграфічне виконання сприяло популярності книжок Ставровецького, але головна її причина — відповідність запитам тогочасних читачів. Як цінували видання Ставровецького, свідчать численні списки XVII-XVIII ст., виконані в різних частинах України й Росії. Польський філолог Ян Янув налічив (здебільшого за друкованими каталогами) 23 повних переписи "Зерцала богословії", С.І.Маслов налічує вже 51 повний або частковий список "Зерцала", як мовою оригіналу, так і в російських перекладах на церковнослов’янську; відомі також списки розділів Євангелія учительного, повні або часткові списки "Перла многоцінного" 155. Книжки ці використовувалися також у шкільному навчанні, не раз їх переписували вчителі-"бакаляри" 156. Оскільки і в другій половині XVII ст. на твори Ставровецького був попит, виникла потреба їх перевидання. 1692 р. в Уневі вийшов передрук "Зерцала богословії", а 1696 р. Євангелія учительного; могильовський білоруський друкар Максим Вощанка 1697 р. перевидав Євангеліє учительне, а 1699 р. "Перло многоцінноє". 1790 року здійснено передрук "Зерцала богословії" у Почаївській василіянській друкарні, врешті 1909 р. опубліковане старобрядниками у Саратові гектографоване видання російського перекладу "Зерцала" 157. Одночасно із Ставровецьким розпочав видавничу діяльність інший ієромонах — Павло Домжив Люткович-Телиця. Він був пострижений у ченці в Києво-Печерській лаврі 158, деякий час, очевидно, перебував у Віленському братському Святодухівському монастирі, де працював разом з ієродияконом Селиверстом (Сильвестром). Обидва вони займалися друкуванням книги Мелетія Смотрицького "Тренос" 159.
153 Книга і друкарство на Україні.., с. 64. 154 Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 147. 155 Janów J. Plagiat Grzegorza Prokopowicza Kujbiedy z Cyryla Trankwiljona Stawrowieckiego // Slavia, 1932, r. 9, S. 485-490; Janów J. O niezwykłej popularności dziel C.Tr.Stawrowieckiego na Rusi w XVII w. i ich przeróbka na Zakarpaciu // Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności, 1951, t.52, Nr 10, s.902; Schneider I. Język podkarpackiej przeróbki Pawła Kuzykiewicza z Cyryla Trankwiliona Stawrowieckiego // Studia z filologii polskiej i słowiańskiej, t. l, 1955, s. 418-419; Маслов С.И. Кирилл.., с.209-217; ЛНБ, зб. Василіянських монастирів, ркп. 1272, Оссол. 2172; НМЛ, ркп. 300, 29519; РНБ, зб. Титова, 256, 257, Соловецька збірка, 247/247, 248/248 та ін. 156 Перетц В.Н. Отчет о занятиях во время заграничной командировки в летнее вакационное время 1907 г. // Университетские известия, 1907, № 10, декабрь, с. 20; Струменский К. Из острожской старины, Сергиев Посад 1916, с. 19 (рукопис знаходиться тепер в музеї м.Дубна). 157 Маслов С.И. Кирилл.., с. 195. 158 АЮЗР, ч. 1, т. 6, с. 642. 159 Колосова В.П. Новые данные к биографии Павла Домжив-Лютковича // Федоровские чтения 1982, Москва 1987, с. 116-117; Мицько І.З. Острозька... академія, с. 99.
При заснуванні 1611 р. Мінського братства та Петропавлівського монастиря як філії Віленського братського монастиря саме Павлові Домживу доручено стати ігуменом у ньому і запровадити кіновію. Показово, що серед шляхтичів, які взяли участь у заснуванні Мінського братства та монастиря, найвпливовішим був князь Богдан Матвійович Огінський — той самий, у маєтку Вєвісі (Єв’ї) якого почала працювати друкарня Святодухівського монастиря. Це підтверджує, що Люткович брав участь у редакційно-літературній діяльності віленсько-єв’їнського гуртка. Втім, стан мінського ігумена, очевидно, був майже номінальний, бо Люткович і далі працював у друкарні, тому не міг часто бувати в Мінську 160. Однак ініціативного ченця більше приваблювала самостійна видавнича діяльність. Взявши собі за помічника ієродиякона Селиверста (Сильвестра), він відкрив друкарню якраз у ті роки, коли острізька друкарня вже не працювала, а львівська припинила на деякий час діяльність. Перше відоме видання, надруковане "працею і старанєм" Лютковича і Сильвестра, вийшло у світ 30 березня 1618 р. у селі Угорцях (очевидно в тих, що поблизу Самбора, хоч в Галичині є й інші села з такою назвою), яке належало Олександрові Шептицькому, його "коштом і накладом" і була видана книжка. Вона призначалася "ку науце... младолетніх отрочат". "Събраніе въкратце словес ωт божественнаго писанія", яке містило короткий катехизм українською писемною мовою з додатками церковнослов’янською (тлумачення Руфіна на "Слово о вірі" Григорія Назіанзина, уривок "О вірі" Іоана Златоустого, "Слово" Геннадія Схоларіса). Всі ці матеріали були корисними посібниками для полеміки з іновірцям і взагалі для богословської освіти кліру. Окремим угорцівським виданням дослідники довго вважали "Короткий хронологічний літописець" 161. Підставою для такого висновку був рукописний збірник XVIII ст., до якого входить текст "ЛЂта от сотворения миру от лЂтописца вкратце избранныи" з приміткою, що його списано в Козлові "с книги литовских печатей, печати пана Александра Шептицкого в Угорцах лета Господня 1619" 162).
160 Мицько І.З. Острозька... академія, с. 99. 161 Леонид [Кавелин]. Библиографические заметки // КС, 1889, т.27, с. 443; Яворский Ю.А. Пропавшая западно-русская книга "Диалог о смерти" 1629 г. // ИОРЯС, 1911, № 4; 1912, № 1. Отд. отт., Санкт-Перербург 1912, с. 225; Возняк М. Історія.., с. 85; Огієнко І. Історія.., с. 147. 162 ДІМ, зб. Уварова, 1520 (820), арк. 1-3. Пор.: Леонид [Кавелин]. Систематическое описание... славяно-русских рукописей собрания гр. А.С. Уварова, ч. 3, Москва 1894, с. 157.
Однак "літописці" з такою ж назвою та цілком ідентичним текстом — уривком з малих візантійських хронік — додані до Часослова острізького друку 1612 р. 163 і до Молитов повседневних, надрукованих Лютковичем у Єв’ї в 1615р. Єдиною відмінністю між двома друкованими "літописцями" є повідомлення в першому з них про Берестейську унію і про смерть князя К.-В. Острозького. Рукописний "літописець", скопійований із угорцівського видання, щодо цього тотожний з єв’їнським. Без сумніву, "літописець" становив лише кінцеву частину виданого в Угорцях Часослова чи Молитовника. 1620 р. в Угорцях "в друкарні ієромонаха Павла Домжива Лютковича" виходить малим форматом (8°) літургійна книжка нового для кириличного друкарства виду — "Апостоли і євангелія чрез все неділі і праздники і ізбранним святим на весь год". Це видання нав’язувало як до традиційного рукописання (апракоси), так і до поширених на Заході малоформатних Євангельських і апостольських читань. Наступне видання Лютковича — "Казаньє", яке він, виголосив 1622 р. на "чиненю памяти" Олександра Шептицького 164. В цій книжці прямо сказано, що причиною відходу друкарів з Угорець був татарський напад. Лютковичу й Сильвестрові знову довелося мандрувати. 1625 р. вони видають Псалтир у Четвертні -родовому гнізді князів Четвертинських на Волині, 1628 р. оселяються в Луцьку, де публікують збірку віршів пам’яті настоятеля братської церкви Івана Василевича і твір Степана Полумерковича "Епикидіон албо вірші жалобния на погребеніє Василиси Лцковни". 1629 р. Люткович став ігуменом невеликого монастиря в Чорній (поблизу міста Гощі на Волині), де надрукував Часослова (З.І., 194) і переклад з польської книжки Станіслава Решки "Діалог албо розмова чловіка хорого албо умираючого з духом" (З.І., 191) 165. У 1630 р. Павло заповів друкарню Чорненському монастиреві, зокрема ієромонаху Сильвестру, який вирішив передати її Луцькому братському монастирю 166. По смерті Лютковича (бл. 1634) — всупереч опору власника села Чорної Дмитра Урсула Рудецького — друкарське обладнання було перевезено до Луцька 167. Переїзди мандрівної друкарні в пошуках кращих умов для праці є доказом її підприємницького характеру. Самим власникам видавничого підприємства Лютковичу і Сильвестрові доводилося займатись як редакторською, так і технічно-друкарською роботою. Коштів у них було обмаль, і це позначилося на рівні поліграфічного виконання та художнього оформлення книжок. Однак мандрівні друкарі намагалися наслідувати кращі вітчизняні та закордонні зразки, їхні видання, хоча й виконані скромно, досить різноманітні за тематикою, відображаючи суперечливі тенденції в культурному житті України тієї доби.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мандрівні видавці» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
