Друкар-запорожець Вербицький і друкар-магістр Соболь
Виникнення і початкові успіхи першої у Києві друкарні стали можливими завдяки спільним зусиллям діячів культури, які об’єдналися навколо братства й Лаври. Спершу співпраця їх була дуже тісна. Так, Тарасій Земка, інтенсивно працюючи для лаврської друкарні, водночас був у 1627-1631 рр. ігуменом братського монастиря. Покровителем друкарства залишився, ставши митрополитом, колишній ректор братської школи Йов Борецький. Однак поступово в близьких до братства колах зростало невдоволення тим, що книговидання в Києві опинилося повністю під контролем Лаври. Гадаємо, що саме це сприяло появі двох приватних київських друкарень, які почали конкурувати з лаврською, — Тимофія Вербицького (бл. 1624-1628) і Спиридона Соболя (бл. 1627-1631). Свого часу І.М. Каманін висловив припущення, що обидві друкарні мали якесь відношення до Київського братства: або самі друкарі були братчиками, або користувалися їхньою підтримкою. На думку інших авторів, Вербицький і Соболь займалися друкуванням книжок завдяки протекції митрополита Нова Борецького 58. Справді, джерела підтверджують, що Борецький позичив гроші Тимофієві Вербицькому, а друкарня Спиридона Соболя містилася на Подолі у дворі, що був власністю Йова Борецького 59. На наш погляд, підтримка митрополитом приватних друкарень не виключає можливості їх співпраці з братством: монопольним становищем лаврської друкарні були невдоволені і Йов Борецький і братчики. Тимофій Олександрович Вербицький був у 1621-1623 рр. одним з найкваліфікованіших працівників лаврського поліграфічного підприємства: серед друкарів "Бесід на послання апостолів" — найвидатнішого в технічному сенсі видання першої чверті XVII ст. — його названо на першому місці. У вересні 1624 р. за дорученням запорізького козака Йосифа Путивльця, який був тоді в поході, його жінка продала друкареві Тимофієві Олександровичу Вербицькому двір з будинком за 200 кіп (400 зол.), при цьому свідками були священик Спаської церкви Йов Бударазький та працівник лаврської друкарні Стефан Беринда 60. Слід гадати, митрополит Йов Борецький позичив Вербицькому гроші саме для купівлі двору, потрібного для влаштування друкарні, — в усякому разі, напередодні смерті митрополита Т. Вербицький був йому винен якраз 400 золотих 61. В акті купівлі двору Вербицького, як і Путивльця, названо не лише міщанином київським, але й товаришем Війська Запорізького. Як відомо, незадовго перед тим все запорізьке реєстрове військо записалося до Київського Богоявленського братства, щоб захистити його від можливих утисків. У чому виявилася належність Вербицького до козацтва — невідомо, але, ймовірно не випадково, приїхавши до Острога в квітні 1625 р., він зазнав нападу шляхтича Л. Бучайського і був ув’язнений у замку 62. Бучайський володів двором в Острозькому замку і перебував на службі в його тодішніх католицьких власників 63.
58 Каманин И. Еще о древности братства и школы в Киеве // ЧОИДР, 1895, т. 9, с. 182; Смирнов И.М. Лимонарь // Сб. статей, принадлежащих бывшим и настоящим членам академической корпорации, Сергиев Посад, 1915, с. 251. 59 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. 1, Киев 1883, прил., с. 397; Максимович М.А. Собрание сочинений.., т. З, с. 703. 60 Истомин Ф. Материал для библиографии "друкаря" Тимофея Александровича // ЧОНЛ, 1898, кн. 12, с. 29. Після повернення Путивльця з походу акт продажу був підтверджений (Першодрукар.., № 90, с. 147-149). 61 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила, т. 1, прил., с. 397. 62 Першодрукар.., № 89, с. 146; Истомин Ф. Материал для библиографии.., с. 32. 63 Akta kościoła Farnego Ostrogskiego. Wyd. J.Hoffman // Rocznik Wołyński, t. 3, 1934, s. 195.
Важко сказати чи цим, чи якимсь приватним конфліктом пояснюється його ворожість до козака — православного друкаря. Невдала поїздка Вербицького до Острога не була першою, оскільки раніше Вербицький придбав матеріали, що перед тим належали острізькій та дерманській друкарням. Вже у першому виданні Т. Вербицького, датованому 27 серпня 1625 р. Часослові — виявлено відбитки федоровської московської заставки і двох заставок з віленського Часовника Петра Мстиславця, які вживалися пізніше Острізькою друкарнею 64, а також стрятинських ініціалів. Цікава форта (обрамлення титульної сторінки) — при позірній симетрії ліва і права смуги складені з різних орнаментальних мотивів 65. Передмова звернена до митрополита Йова Борецького з проханням захистити видавця від недоброзичливців. Закінчують книжку "тропарі і кондаки роським святим". Вміщення в книжці цих піснеспівів на честь князів Володимира, Бориса, Гліба, митрополитів Петра, Олексія, свідчило про орієнтацію Вербицького на старокиївські традиції української православної церкви. Через вісім місяців після першого видання, в травні 1626 р., виникла потреба в новому виданні цієї книги. На той час на складі друкарні залишалася частина примірників Часослова 1625 р. — цим можна пояснити наявність примірників з аркушами з обох видань. Довго Часослов вважали єдиною книжкою, що її надрукував Вербицький у Києві (двома виданнями). Однак нещодавно В.Я. Фрис виявила у НБУВ у складі рукописного конволюта зі збірки Церковно-археологічного музею Київської духовної академії фрагмент Букваря, надрукованого Вербицьким 1627 р. у Києві. Він, як і ряд інших ранніх букварів, включав зразки відмінювання, акровірш, адресовані дітям та їх батькам тексти для читання під загальним заголовком "О премудрости вкратцЂ собранная поученіа" (з біблійних книг притч Соломонових та Ісуса Сіраха, послань апостола Павла до ефесян). На останній сторінці "Число церковноє" — перелік кириличних позначень цифр 66. Врешті, у бібліотеці Харківського університету нам вдалося виявити Псалтир, що побачив світ у друкарні Тимофія Олександровича Вербицького 13 серпня 1628 р. 67
64 Зернова А.С. Первопечатник.., с. 109; Гусєва А.А. Взаимосвязи.., с. 81, 82. 65 Макаренко М. Орнаментація української книжки XVI-XVIII ст // Українська книга XVI-XVII-XVIII ст., Київ 1926, с. 24-26. 66 Див. факсиміле: Буквар Тимофія Вербицького 1627. Упор. О. Дзюба, В. Фрис, Київ 1995, с. 13-26. 67 ХДУ, примірник РК 469720 (старий шифр В І 609). Книгу одержано з Шенгарівки Зіньківського р-ну Полтавської обл.
Відкриває книжку форта з тієї ж дошки, що й в обох Часословах, на арк. 2 нн. є гравюра майстра ЛМ "цар Давид" з датою 1628 — копія гравюри з лаврського Псалтиря 1624 р., що її виконав, можливо, той самий гравер 68. Серед прикрас — заставки Петра Мстиславця з Часовника 1574 р., а також численні ініціали, зокрема відбитки з рохманівських дощок, близькі копії стрятинських (які перейшли до Лаври) та львівських ініціалів ("П" з "Книги о воспитанії чад"). Після видання Псалтиря Т. Вербицький, мабуть, був змушений повернутися працювати при Лаврі: керівництво її відрядило згодом здібного друкаря до Волощини, де він організував друкарню в м. Кимполунзі 69. В передмові першої надрукованої тут книги — Требника 1635 р. — зазначено, що митрополит Петро Могила надіслав господареві Волощини Матеєві Басарабу "печатньу цЂлосъвръшенну пятовидных писмен, такожде и искусна топографа c нею вкупе Тимофеа именем c прочими" 70. В кінці книжки сказано, що надрукував її Вербицький; "словосоставителем" при ньому був Іван Глібкович, автор другої передмови до Требника. У виданні використано форту, дві заставки, низку ініціалів з київських видань Вербицького. Ймовірно, згодом Тимофій Вербицький привіз частину накладу в Україну. Требник Т. Вербицького — перша книжка в друкарстві Волощини після перерви, що тривала від 1588 до 1635 р. Саме завдяки Вербицькому і його помічникам стародрукована книжка румунських князівств, за образним висловом Г.І. Коляди, "значною мірою набула українського вигляду" 71. Друкарські матеріали Т. Вербицького використано не лише в підписаному ним Требнику, але й у наступних виданнях волоських друкарень. Так, у Псалтирі, що його надрукував Мелетій Македонський 1637 р. в Ґоворі (BR, № 36), гравюра "Давид" є відбиткою з дошки київського Псалтиря Вербицького 1628 р. З його видань походять також ініціали ґоворського Псалтиря, Часослова 1640 р. тієї ж друкарні (BR IV № 187, р. 22), тирґовиштенського Служебника 1646 р. (BR № 51). У Служебнику дяльського видання 1646 р. і у книжці "Погрибаниа преоцилор" використано форту Вербицького. Фрагмент тієї ж форти та гравюру "цар Давид" повторено навіть 1703 р. у Псалтирі з Бузеу. Через Вербицького заставка з рохманівського Євангелія Учительного потрапила до ясського румуномовного видання цієї книги 1643 р. — першої друкованої книжки у Молдові 72. Ймовірно, Тимофій Вербицький продав своє обладнання волоській державній друкарні. Час повернення його на батьківщину і дата смерті невідомі; мабуть, 1642 р. він ще жив у Києві.
68 Коляда Г.И. Украинско-румынские.., с. 222. 69 Низка авторів (Максимович М.А. Собрание сочинений, т. 3, с. 687; 400 лет .., кн. 1, с. 92) стверджують, що Вербицький виїхав у Молдавію, плутаючи м.Кимполунґ (Довгополе у Волощині (Мунтенії) з Довгополем у Південній Буковині, яка входила до Молдавського князівства. 70 У просвітницькій діяльності Матея Басараба брав участь і лаврський ієромонах Сильвестр. Збереглася його рукописна збірка з віршами, в яких волоський господар прославлявся за те, що заснував "училище языка словенска" і "типографию внесл... во землю любоплодну, но и глад терпящую". За словами Сильвестра, друкарня "мает ползу и хвалу, кто о еи силе ведает". 71 Коляда Г.И. "Друкар...", с. 92, 87. 72 Гусєва А.А. Взаимосвязи.., с. 94; Коляда Г.И. Украинско-румынские.., с. 208-210, 222; Кирияк В.С. Картя ши типарул ын Молдова ын сек. XVIІ-XVIII, Кишинэу 1977, с. 44.
Поширена думка, що від’їжджаючи "до Молдавії близько 1627 р.", Вербицький продав друкарню Спиридонові Соболю. Проте, як ми бачили, свої друкарські матеріали Т. Вербицький вивіз до Волощини. У книжках Соболя немає дощок і шрифтів Вербицького. Єдиний виняток — згадана федоровська заставка (3., альбом, 74) 1628 р. Соболь випустив у світ три великі за обсягом книжки, отож підготовчі роботи він повинен був розпочати не пізніше 1627 р. Знахідка Псалтиря, що його видав Вербицький в серпні 1628 р., показує, що принаймні в 1627-1628 рр. у Києві одночасно діяли дві приватні друкарні. Про Спиридона Соболя збереглося більше документів, ніж про Вербицького. Було виявлено, зокрема, документальне підтвердження припущення А. С. Зьорнової, що Соболь походив із східнобілоруського міста Могильова 73. Розташований на Дніпрі Могильов відігравав у ті роки важливу роль в українсько-білоруських зв’язках. У виданій 1626 р. польськомовній поемі "Labirynt albo droga zawikiana" студент із Могильова Хома Євлевич писав про історичне значення Києва і про звитяжне Запорізьке військо у віршах, присвячених новозаснованому саме тоді Могильовському юнацькому братству 74. Хома Євлевич пізніше став ректором Київської братської школи, його брат Ігнатій був учнем цієї школи і залишив про неї цікаву записку-мемуар; одним з київських учителів був "могилевлянин" Сава Андреєвич. Мабуть, і С. Соболь навчався в Київській братській школі, згодом він став її викладачем 75, а старший син Спиридона Соболя Євтихій навчався в Київському колегіумі. Саме в Київській братській школі Спиридон Соболь міг опанувати церковнослов’янську, грецьку, латинську, польську мови (за словами московського друкаря Василія Бурцова, Соболь "с тех языков на руской язык умеет преводить достаточно"); згодом він пропонував московському урядові свої послуги як шкільного вчителя, а одночасно укладача й видавця "Лексикона книги, в ней же толкования слов всяких тех языков" 76. Працюючи в Київській братській школі, Соболь мав можливість зблизитися з її покровителем і колишнім ректором Йовом Борецьким. У перших двох своїх виданнях (Лимонарі та Октоїху 1628 р.) Соболь зазначає, що книжку надруковано "в дворі Нова Борецького, митрополита". Пізніше київські митрополити (Тимофій Щербацький у 1752-1753 рр. 77 і Арсеній Могилянський у 1767 р. 78) покликалися на Лимонар для доказу, що митрополія віддавна мала свою друкарню.
73 Батько С.Соболя, могильовський бурмистр Богдан (Мирон) Ігнатович, став активним учасником виступу міщан 1618 р. проти унійного архиєпископа Йосафата Кунцевича. Пор.: Першодрукар.., № 123, с.218; Хроника белорусского города Могилева // ЧОИДР, 1887, кн.2, с.17. 74 Соболевский А. Две библиографические.., с.20; Крекотень В. Вибрані праці, с.260, 280. 75 Найімовірніше, це було бл. 1627-1630 рр. Нема підстав не довіряти твердженню самого Соболя і В.Бурцова, що перед поверненням до Білорусії Соболь "был в Києве школьный мастер" (Першодрукар.., док. 106, с. 171). Ректором Могильовської братської школи, що була філією Київського колегіуму, Соболь міг стати після примирення з Петром Могилою (бл. 1635 р.). 76 Першодрукар.., 1975, док. 105, 106, с. 170, 171. 77 ЦДІАУК,ф. 128, оп. "друкарські 1", од.зб. 37, арк. 79, 112; Титов Ф.И. K истории Киевской духовной академии в XVII-XVIII вв., вып.3, Київ 1913, с. 103. 78 ЦДІАУК, ф.1 28, оп. "друкарські 1", од.зб. 135, арк. 29, 94.
Лавра заперечила, що вийшла ця книга "не в митрополитанской, но в собственной..... типографа Соболя партикулярной типографии", яка "в... митрополитанском дворе по найму оного двора находилась" і "с того митрополичого двора в скором времени в собственный его Соболев тогда устроенный двор переведена" 79. Справді, в Мінеї общій 1628 р., Октоїху 1629 р. та Апостолі 1630 р. нема згадок про двір Борецького. Можливо, ступінь самостійності друкарні збільшився; однак можна припускати, що протягом всього часу праці друкарні в Києві вона користувалася підтримкою Київського братства і Йова Борецького. Водночас немає підстав вважати, як це робив І. Смирнов 80, Йова Борецького видавцем і редактором Лимонаря Йоана Мосха, що його надрукував Соболь 1628 р. Для видання Соболь використав давній слов’янський переклад 81 у редакції, яку виправив 1528 р. Досифей Топорков (за дорученням новгородського архиєпископа Макарія). Окремі місця було уточнено за латинським перекладом у виданнях А. Ліппомано (друкувалося у Венеції 1558 р. та в Кельні 1583 р.) і Г. Росвейда (друкувалося в Антверпені 1615 і в Ліоні 1617 р.) 82. Незважаючи на "певну світськість" частини оповідань Лимонаря (вислів А.С.Зьорнової), книжка була спрямована проти єретиків і могла використовуватись у полеміці з протестантами. В Октоїху 1628 р. С.Соболь вперше в практиці кириличного друкарства запровадив мідерит: з гравійованої пластини відбито форту Октоїха 1628 р. А.С.Зьорнова гадала, що дошку було "запозичено з польської або іншої закордонної друкарні" 83. Однак кириличні написи органічно вкомпоновано в орнамент, що говорить на користь виготовлення гравюри спеціально для даного видання. Серед друкарського обладнання С.Соболя до його смерті були дві "штихованниє бляхи" (гравійовані пластини) і два залізні валки 84 (можливо, останні застосовувалися для друку металогравюр). У 1628-1630 рр. Соболь видав п’ять книжок загальним обсягом 488 аркушів. Однак у 1630 або 1631 р. йому довелося виїхати з Києва до Кутейна (Східна Білорусія) 85. Як пізніше стверджувало керівництво лаврської друкарні, приватна київська друкарня була "старательством Киевопечерския лавры истреблена" 86. Це могло статися в останні місяці життя митрополита Борецького, коли намітилася його згода з архимандритом лаври Петром Могилою, або безпосередньо після смерті Борецького (1 березня 1631 року). Виїзд з Києва був несподіваний: у більшій частині накладу Апостола 1630 р. залишилися недодруковані останні зошити книжки 87. Саме в 1630 р. у Кутейні було засновано монастир, від якого Соболь зміг дістати позику 88.
79 Там само, од.зб. 37, арк. 82-83. 80 Смирнов И.М. Лимонарь, с. 267. 81 Див.: Синайский патерик, Москва 1967. 82 Смирнов И.М. Лимонарь, с. 255, 264. 83 Зернова А.С. Белорусский.., с. 135. 84 Першодрукар.., док. 125, с. 224. 85 Місто належало Богданові Стеткевичу, на кошти якого і був виданий Соболем київський Апостол 1630 р. 86 ЦДІАУК, ф. 128, спр. "друкарські 1", од. 37, арк. 83. 87 Див.: Лукьяненко В.И. Каталог..., с. 80, 87. 88 Першодрукар.., док. 122, с. 217.
В 1631-1632 рр. у кутеїнській друкарні Соболя надруковано Букваря, Часослова, Молитовника. Тоді майстер взявся до передруку своїх київських видань: Апостола, Октоїха, Лимонаря, вказуючи на титульних сторінках Київ, хоча друкувалися ці книжки в Білорусії (найімовірніше, в Кутейні) 89. Є звістки, що і в цей час Соболь підтримував стосунки з Київським богоявленським братством і братським монастирем. 1633 р. на кордоні з Росією затримано купця, який віз до Москви "молитовник — литовская, киевская печать Богоявленского монастыря из братства" 90. Найприродніше припустити, що Київське богоявленське братство розповсюджувало видання Соболя — кутеїнський молитовник 1632 р. або його київський прототип, що не дійшов до нас. Свої видання 1633-1634 рр. Соболь маскував під київські, щоб не псувати стосунків з Петром Могилою, який з 1633 р. був не лише архимандритом Лаври, але й київським митрополитом. Пізніше Соболь домігся від Могили дозволу провадити видавничу діяльність, що дало йому змогу з 1635 р. вказувати місце видання своїх нових праць. У могильовському Псалтирі 1637 р. стверджується, що він вийшов "благоволением и иждивением" Петра Могили "в друкарни Спиридона, его слуги". Слово "иждивением" В.І. Лук’яненко розуміє буквально і пише, що книжка вийшла за кошти Могили (Л 85). Навряд чи це було так, але санкцію Могили на випуск цього й інших видань Соболя, що містять вихідні відомості, було одержано. Найвідповідніша нагода домовитися про це була в 1635 р., коли Петро Могила відвідав Могильов і Кутеїнський монастир. Тоді ж митрополит санкціонував намір кутеїнських ченців відкрити друкарню при монастирі, яка вже в 1636 р. випустила "Выклад на Отче наш" Іоана Златоустого. Шрифти перших монастирських видань вилито в матрицях Соболя (Л 83, 84); слід гадати, саме за роботи над влаштуванням друкарні ігумен Йоїль Труцевич анулював боргове зобов’язання Соболя на 300 кіп литовських 91. Паралельно з роботою для Кутеїнського монастиря майстер почав видавати книжки у власній друкарні — в 1635 р. у Буйничах поблизу Могильова, в 1636-1638 рр. у Могильові, де міг розраховувати на допомогу братства і братського монастиря. В 1637 р. Соболь був у Москві і продав майстрові царського Друкарського двору Василію Бурцову матриці трьох видів шрифту. 1639 р. він знову поїхав до Росії, проте пропустили друкаря лише до Вязьми 92. Зіткнувшись із труднощами у самостійній видавничій діяльності, Спиридон Соболь постригся в ченці Київського братського монастиря, де прийняв ім’я Сильвестр 93.
89 Дати передруків встановлені А.С. Зьорновою і уточнені В.І. Лук’яненко (Зернова А.И. Белорусский.., с. 145; Лукьяненко В.И. Переиздания первопечатной Азбуки.., с. 80, 81, 86, 98). 90 Каманин И. Еще о древности.., с. 181. 91 Першодрукар.., док. 122, с. 217. 92 Русско-белорусские связи, Минск, 1963, № 135-138, с. 156-160. У 1647 році син Соболя Іван переклав у Москві для Посольського приказу з латинської мови книжку "Індійське царство" (Гуслистый К.Г. Вопросы истории Украины и этнического развития украинского народа, Київ 1963, с. 76). 93 Соболь названий монахом 12 листопада 1640. Можливо, в копію акта закралася помилка: виходячи з контексту, його можна віднести до 1644 р.
Звідтіля він перейшов до Києво-Печерської лаври. Ймовірно, стурбувавшись можливістю виникнення друкарства при братському монастирі, Могила запропонував майстрові вигідніші умови праці в лаврській друкарні. Що Соболь став монахом Лаври саме для роботи в друкарні, видно з того, що в переліку членів Могильовського братства його названо друкарем з Лаври. Працею Соболя в лаврській друкарні можна пояснювати відсутність у першій половині 40-х р. його власних видань. Мабуть, не випадково саме тоді припинилася і видавнича діяльність Кутеїнського монастиря. Частину свого обладнання Соболь передав на збереження священикові львівської миколаївської церкви Симеонові Бараниковичу 94. Останній мав зв’язки з працівниками друкарень Львова і Волощини. Це й пояснює його контакти зі Соболем, який також брав участь у видавничих ініціативах волоського господаря Матея Басараба. Ймовірно, Соболя, як раніше Вербицького, відрядили до Волощини від лаврської друкарні. Однак він не відмовлявся від наміру в майбутньому взятися за друкування на власному обладнанні, яке залишив на збереження у Львові. Як нам вдалося встановити, Соболь помер "в Мултанех" (тобто Волощині) наприкінці 1645 р. 95. Обидві спроби відкрити у Києві другу друкарню закінчилися невдало: ані Вербицький, ані Соболь не змогли конкурувати з лаврським підприємством, щоправда, і Лавра не змогла перешкодити їм займатися друкарством здаля від Києва — у Волощині чи Білорусії. Однак, повернувшись до Києва, і Вербицький, і Соболь змушені були піти на службу до Лаври — найбільшого тогочасного українського видавця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Друкар-запорожець Вербицький і друкар-магістр Соболь» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
