Історія розвитку знань про природну енергетичну сітку
З глибокої давнини до наших днів дійшла віра про існування на Землі добрих, сприятливих для людини, і поганих, “проклятих” місць. Люди намагалися будувати свої житла на хороших місцях, обминаючи погані, які вважалися гнилими, погибельними, чорто вими. Варто згадати як виглядали середньовічні міста і селища: вулич ки криві, на одних ділянках жилі будинки тіснились один до одно го, на інших - пустирі, де ніхто не будував житла і не жив. Існували прикмети: будинок ставити в тому місці, де щорічно добре родить хліб, де лягають відпочивати корови чи вівці. Також старанно ви бирали місце під храм. Для цього радилися з поважними мудрими людьми похилого віку, “святими людьми”, особами, що володіли особливою чутли вістю (нині таких називають екстрасенсами, сенситивами). Погані ж, “гиблі” ділянки відводили під кладовища. Вже наші далекі предки при визначенні місць, пошуку води, ко рисних копалин користувалися методом, який у наш час називається біолокацією. Для пізнання оточуючого середовища біолокацію за стосовували ще в Древньому Єгипті, Вавилоні, Китаї. Марко Поло писав, що “чарівну паличку” використовували в усіх країнах Схо ду. М. В. Ломоносов для пошуків руд рекомендував використо вувати “рудопошуковий жезл”. Ще більш популярним був біолокаційний маятник, про який писали ще Аристотель, Плутарх, Платон, його використовував Архімед. Французький природодос лідник і астроном Ніколя Каміль Фламаріон (1842-1925), застосо вуючи в своїх дослідженнях маятник, передбачив Тунгуський фе номен і відкриття нової планети. У 1700 р. в Європі вийшла книга німецького вченого Б. Реслера “Дзеркало металургії”, в якій автор вперше повідомив про т. зв. “подразнюючі лінії”, висловивши думку, що на земній поверхні існу ють певні структурні лінії. І лише на початку XIX ст. звернули ува гу на геопатогенні зони, коли стало відомо про “ракові будинки”, в яких із покоління в покоління відмічалась велика смертність лю дей, що проживали в них, від ракових захворювань.
11-й Конгрес експериментальної психології (Париж, 1913 р.) на уково перевірив ефект біолокації. Було визнано користь методу і встановлено спеціальний патент - посвідчення оператора. Поряд із накопиченням знань про геоактивні структури Землі, розробками окремих учених, загалом чим ближче до наших днів, гим менше цьому питанню приділялось уваги, а самі ці уявлення з подачі деяких вчених почали вважати забобонними. Архітектори почали розміщувати жилі будинки строго “по лінійці”, рівними кварталами. У результаті виявилось, що в одних будинках люди почувають себе комфортно, а в інших, таких же, розміщених непо далік, - незатишно, частіше хворіють, передчасно вмирають. Медична статистика зібрала з цього питання велику інформа цію. Вже на початку XX ст. такі дані були узагальнені по містах Рига, Штутгарт. Ще в 1927 р. М. К. Реріх писав: “Можна лише дивуватися з на ївності людей, що селяться без будь-якого розуміння умов місця. Можна здогадуватися, скільки можливостей гине й скількох небез пек можна було б уникнути. Як же детально й старанно слід ви вчати дію кожної місцевості на людські групи! З багатьма місце востями пов’язані народні перекази, що свідчать про особливості характеру їх мешканців... Тут широке поле для вивчення, якщо лише приступити проникливо й без забобонів”. Одним із перших цим питанням серйозно зайнявся німецький вчений Густав фон Поль. Проаналізувавши обставини смерті 58 людей, які померли від раку, він дійшов висновку, що причиною “проклятих будинків” і підвищеної смертності є геопатогенні зони. Ліжка всіх померлих від раку знаходились у сильних патогенних зонах. Густав фон Поль повідомив про свої спостереження на ме дичному конгресі в Мюнхені (1930 р.), а результати своїх досліджень детально описав у книзі “Земні промені як патогенний фактор”. Було з’ясовано, що “неблагополучні” будинки стоять або над розломами земної кори, або ж над занесеними руслами річок, вод ними жилами чи підземними пустотами. В наш час доведено існування на нашій планеті глобальної при родної енергетичної сітки. Космічною зйомкою, геофізичними та іншими методами відкриті як лінійні, так і кільцеві структури різних розмірів, що характеризуються підвищеним енергетичним потен ціалом. Природа цієї енергії достеменно не відома. Вчені вислов люють припущення про електромагнітні випромінювання високої частоти, електронно-позитронну плазму, торсійні поля як можливі
причини цих явищ. Однак в існуванні самих активних зон уже ніхто не сумнівається, як і в їхньому впливові на живі істоти, в т. ч. і на людей. Причому одні з них впливають на людей негативно (геопатогенні зони - ГПЗ), а інші - позитивно (сприятливі для живих організмів, або геомантійні зони - ГМЗ). Активні зони виявляються чутливими людьми (їх називають лозоходцями, даузерами або біооператорами). Важливо те, що ба гато енергетичних зон співпадає з активними геологічними розло мами і кільцевими структурами. Відомо, що невеликі за розмірами і незначним напруженням геоаномальні зони утворюють т. зв. сітку Хартмана, що покриває прак тично всю поверхню Землі. Сітка Хартмана найбільш вивчена й іноді приймається за структурну основу простору. Сітка Хартмана - це перпендикулярні смуги шириною 17...22 см, що йдуть через 1,9...2,1 м у субширотному і через 2,2...2,6 м у субмеридіональному напрямках. Негативний по відношенню до людей вплив виявляється у точках перетину ліній цієї сігки, а позитивний - у центрах цих квадратів. Вивчення глобальної сітки за допомогою біолокації проводи лось багатьма вченими. Ще у 1930 р. французький фізик Ф. П’єр на конгресі з радіобіології повідомив про відкриття ним біологіч но активної глобальної сітки з квадратними комірками розміром 4 х 4 м, орієнтованої по магнітному меридіану. Французьким ліка рем Пейре в 1937 р. була відкрита просторова структура, названа ним “сітковою системою”. Німецький дослідник 3. Ві гтман на ос нові своїх праць із біолокації прийшов до висновку, що комірки глобальної сітки мають розмір 16 х 16 м і орієнтовані як ромби великою віссю у напрямі північ - південь (рис. 22.1).
Пізніше доктор Куррі виявив діагональну сітку, з розміром ко мірок 5 X 6 м і зробив висновок, що місця перетину цієї сітки на стільки ж загрозливі для здоров’я людини, як і земне випроміню вання, викликане підземними водяними потоками. В свій час М. Куррі висловив думку про те, що вузли цієї сітки якимось чи ном поляризовані (“плюс” і “мінус” вузли), і це породжує два типи випромінювання, які йдуть від вузлів сітки, умовно додатні і від’ємні (рис. 22.2). Сітка Куррі - це додатне випромінювання. У цій сітці паралельно проходять чотирнадцять надто тонких смуг. Далі в певній послідовності йдуть смуги різної ширини (0,3; 1,0; 3,0; 9,0 м і т. д. до смуг шостого ступеня). У місцях їх перетинів виділяється особливо сильна енергія. Багато вчених приходить до висновку, що Бермудський трикутник розташований на перетині смуг шос того ступеня.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історія розвитку знань про природну енергетичну сітку» з дисципліни «Геофізична екологія»
