Термін ізостазія (від грец. isos - рівний, однаковий, statis - стан) застосовується для характеристики рівноважного стану земної кори і мантії, викликаного дією гравітаційних сил, при якому земна кора ніби плаває на більш щільному і пластичному підкоровому шарі. Вперше термін ізостазія запропонував і використав американський геолог Ч. Даттон у 1892 p., вивчаючи тенденцію земної кори по досягненню гідростатичної рівноваги. Припущення про те, що великі масиви гірських порід знаходяться у врівноваженому стані, з’явилось у середині XIX ст. при вимірю ванні відхилень виска поблизу Гімалайського хребта в Північній Індії. Геодезисти несподівано виявили аномальне відхилення вис ка, причому він відхилявся не в сторону величезних гір, а в проти лежному напрямку. На цій підставі було висловлене припущення, що в зоні Гімалайських гір порівняно легка земна кора під впли вом потужних горотвірних процесів потовщена. Земна кора якби плаває в підстилаючому більш щільному шарі, а гірський хребет є наслідком витіснення легшої речовини. При цьому висок буде відхи лятись від гір, а хребту має відповідати регіональна від’ємна ано малія сили тяжіння. Рельєф поверхні земної кори залежить від маси та густини речо вини. У природі обидві залежності проявляються разом: вертикаль на будова (зануреність в астеносферу та потужність) впливає на висоту поверхні. Підняття на поверхні земної кори гідростатично врівноважені. Повної рівноваги немає ніде, але в континентальних масштабах кора надто близька до рівноваги.
нації Місяця (т. зв. запізнення припливної хвилі), або ж приплив відбувається тільки один раз на добу, що пояснюється особливістю конфігурації берегової лінії, рельєфом морського дна та наявністю великих островів. Сонце також спричиняє утворення припливів за по дібною схемою. Різ ниця в тім, що Сон це значно віддалені ше від Землі, ніж Місяць (в середньо му на 149,6 млн км), хоча має величезну масу. Сонячна припливоутворювальна сила в 2,71 рази мен“ .. сили ша за місячну. Рис. 18.4. Утворення припливоутворюючої і в системі Земля - Місяць Внаслідок того, що Місяць, Земля та Сонце, як правило, не перебувають у просторі на одній лінії, вини кають різні ефекти взаємодії припливоутворюючих сил на Землі. Якщо названі небесні тіла близькі до спільної осі, то місячна та сонячна припливоутворюючі сили додаються, що спричиняє най вищий приплив, який називають сизигійним. Коли ці планети роз міщені як вершини трикутника, в прямому куті якого розміщена Земля, сили віднімаються, мас місце квадратурний найменший при плив. На рис. 18.5 показано варіанти сизигійного (а, б) і квадра турного (в) припливів. Різниця між величиною припливів для двох вказаних ситуацій може досягати 250...300 %. Усі інші випадки є проміжними між сизигійним та квадратурним. Величина припливу морської хвилі в будь-якій точці морського узбережжя значною мірою залежить від контурів берегів. У вузьких бухтах, куди припливна хвиля входить без перешкод, припливи найбільші. У бухті Нобель, що в затоці Фанді (Атлан тичний океан, Канада) висота припливної хвилі досягає 18...20 м, в Пенджинській губі (Охотське море) піднімається приблизно на 13 м. Прихід припливної хвилі до гирла деяких річок змушує текти їх у зворотному напрямку. У дельті річок Ганг та Брахмапутра висо та водяного валу досягає 10 м, який рухається вверх течії зі швид-
кістю 50...60 км/год, проникаючи вглиб континенту на 200 км. Припливна хвиля в Амазонці піднімається вгору проти течії на 1400 км. Власне назва цієї річки походить від слова “амазуні”, що мовою одного з місце вих племен означає “бурхлива вода”. Так тамтешні мешканці на зивають припливну хвилю, яка, досягаючи 10 м у висоту, з вели ким гуркотом і шумом двічі на добу проно Рис. 18.5. Сизигійний (а, б) та квадратур ситься супроти течії ний (в) припливи (3 - Земля, М - Місяць, Амазонки. С - Сонце) У внутрішніх морях припливні коливання переважно незначні. Наприклад, у Чорному морі приплив піднімає воду всього на 9... 13 см, у Середземному - до 30 см. У відкритому океані висота припливної хвилі становить близько 0,5 м. Явища припливів відбуваються також в атмосфері та земній корі, причому в атмосфері припливи проявляються у періодичних змінах атмосферного тиску, найбільш чітко - з періодом в 12 год. У земній корі припливні явища хоч і мають значно менші розміри, ніж в гідросфері, та завдяки сукупній дії припливоутворюючих сил в си стемах Земля-Місяць і Земля-Сонце поверхня земної кори два рази на добу піднімається і опускається на декілька дециметрів. Макси мальне значення припливу у літосфері також велике - до 0,4 м. Територія України двічі на добу зазнає підняття і опускання майже на 10 см, однак ми цього не помічаємо, оскільки схили цієї хвилі простягаються на значну відстань, а процес підняття і опус кання триває близько 12 год.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ізостазія в геосферах» з дисципліни «Геофізична екологія»
