Атмосфера - найбільш рухома частина географічної оболонки. У механічну енергію атмосферних рухів переходить 1...2 % соняч ної енергії, яка засвоюється земною поверхнею у вигляді тепла. У зв’язку з тим, що надходження сонячної радіації до земної поверхні зменшується в широтному напрямку - від екватора до гео графічних полюсів, а також через ге, що у високих широтах від хмар, вкритої снігом і льодом поверхні значна кількість радіації відби вається, то засвоєння сонячної радіації системою Земля - атмосфе ра у тропічно-екваторіальному поясі майже у три рази більше, ніж у полярному. Отже, в низьких широтах (між ±40° широти) земна поверхня і, відповідно, атмосфера постійно нагріваються, а у висо ких широтах - охолоджуються. Якби поверхня Землі була рівною і одноманітною, тобто тільки сушею або водною оболонкою, і планета не оберталась навколо власної осі, то згідно закону термодинаміки схема циркуляції по вітря була б досить простою: холодне повітря розтікалося би в приземному шарі вздовж меридіанів від полюсів до екватора, а більш легке тепле утворило б на певній висоті компенсаційний потік від екватора до полюсів. Однак, наша планета нестаціонарне тіло, її поверхня далеко не однорідна як за характером підстилаючої поверхні, так і за абсолютною висотою, а тому загальна циркуля ція має значно складніший характер. Під загальною циркуляцією атмосфери розуміється сукупність основних видів повітряних рухів у нижній атмосфері, внаслідок яких здійснюється обмін великих мас повітря у горизонтальному і вер тикальному напрямах. Ці повітряні течії зумовлені перш за все різницею температур між екваторіальними та полярними, матери ковими і океанічними масами повітря. На загальну циркуляцію атмосфери впливає форма Землі, осьове обертання Землі і сила Коріоліса, річний рух Землі, особливості розподілу суші і моря, характер рельєфу, океанічні течії, поширення льодовиків тощо.
Атмосферний тиск - одна з найважливіших характеристик ниж ньої атмосфери. Різниця атмосферного тиску між двома точками викликає горизонтальне переміщення повітряних мас над земною поверхнею - вітер. Для характеристики вітру застосовують показ ники - швидкість, силу і напрям його. Швидкість вітру залежить від значення горизонтального баричного градієнта - зниження ат мосферного тиску на певну величину на відстані 1° по меридіану (111,1 км). Швидкість вітру прийнято виражати в метрах на секун ду, кілометрах на годину, в балах (від 0 до 12) шкали Бофорта, яку в 1806 р. розробив англійський адмірал Френсіс Бофорт, або у вуз лах по міжнародному коду (вузол складає біля 0,5 м/с). Чим більший перепад тиску між двома географічними пункта ми, тобто чим більший горизонтальний баричний градієнт, тим сильніший вітер. Сила вітру визначається тиском, який чинить вітер на предмет і вимірюється кілограмами на квадратний метр (кг/м2). Сила вітру оцінюється в балах від 0 до 12 (від штилю до урагану). Вітер виконує певну і безперервну роботу: на морі утворює хвилі, в атмосфері переносить повітряні маси, вулканічні продукти, різні домішки, на суші руйнує гірські породи, видуває з них пилуваті частинки і переносить їх на величезні відстані. Захоплені повітря ними масами дрібні частки грунту піднімаються на значну висоту, після перенесення на певні відстані випадають при послаблені сили вітру або ж з атмосферними опадами. Подібно переносяться лег корозчинні солі з поверхні морів і океанів під час штормів. У пері од діяльності вулканів повітряні маси насичуються аерозолями і аеросуспензіями, які переносяться вітром. Подібні явища відбува ються навколо відкритих кар’єрів і промислових підприємств, які викидають в атмосферу велику кількість відпрацьованих речовин. Роботу, яку виконує вітер, ще називають еоловою - (від грец. Aiolos - міфологічний володар вітру). Всі види роботи вітру залежать від його швидкості, тривалості безперервної дії в одному і тому ж напрямку та ряду інших пара метрів. Так, при швидкості 4...7 м/с вітер може переносити пил, дрібні рештки, при швидкості близько 19 м/с - іравій. Під час бур і ураганів (22...59 м/с) переносяться галька, дрібні уламки порід. Особливо велика геологічна робота здійснюється вітром у зо нах сухого і теплого клімату, де відсутній або слабо розвинений рослинний покрив, а також на морських узбережжях, в гірських країнах. Залежно від того, який матеріал захоплюється вітровими пото ками, розроблено класифікацію бур: чорні, білі, жовті, червоні.
Чорні(пилові) бурі поширені переважно в степовій зоні, де зав дають великої шкоди чорноземним ґрунтам. Чорний пил перено ситься на сотні кілометрів. Характер прояву пилових бур залежить від добових змін швидкості вітру. Виникають вони при швидкості вітру 10...12 м/с, а найбільшої інтенсивності досягають при швид кості 15 м/с і більше. У 1928 р. така буря охопила територію від Дніпра до Дону, площа видування становила біля 200 тис. км2, а область потемніння атмосфери - 470 тис. км2. Вітер, ідо дув зі швид кістю 10 м/с видував ґрунт у окремих місцях до глибини 12 см і більше. З кожного гектара видувалось до 120...124 т ґрунту. Жовті т червоні бурі{місцеві назви хамсин, самум, сироко тощо) а поширені у пустелях, де переносять разом із пилом і пісок. Можуть проявляти свій вплив за межами пустельних районів на тисячі кіло метрів. Білі бурі формуються над солончаками, лагунами, солоними озерами, де захоплюють велику кількість часток солей (гіпсу, галі ту тощо).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальна циркуляція атмосфери і вітер» з дисципліни «Геофізична екологія»
