Тенденції та перспективи розвитку екологічного законодавства
Досить значними є і резерви розвитку його відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо виразно репрезентовані в узагальненнях Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісії Брундтланд) та Декларації Ріо з навколишнього середовища та розвитку (Декларації Ріо).
ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку теоретичного і практичного втілення вимог концепції стійкого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих країн-регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функції: - забезпечення (в межах ООН) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку; - спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів; - підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів; - опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання природних ресурсів; - підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо заінтересованими державами; - стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно-правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; - надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів.
Якщо порівняти існуючий в Україні Закон про охорону природи і засади діяльності ЮНЕП, то можна помітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі,. Так, у ньому відсутні регулятиви щодо відтворення екосистем, довготривалого використанян довкілля, підтримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого. Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалювати чинне екологічне законодавство.
Доповідь Брундтланд — це доповідь Всесвітньої комісії з питань навколишнього середовища та розвитку "Наше спільне майбутнє", прийнята 42-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у серпні 1987 p.; названа так за іменем голови Комісії, тодішнього прем'єр-міністра Норвегії Гро Харле Брундтланд. На основі цієї доповіді був підготовлений під егідою ЮНЕП меморандум під назвою: "Екологічна перспектива на період до 2000 р. і далі". Обидва ці документи мали парадигмальний вплив на стиль мислення доби, особливо політичних діячів, й істотно вплинули на напрямок та характер природоохоронних рішень у світі в цілому, та його окремих регіонах зокрема на формування сучасної екологічної культури. У своїй сукупності вони окреслили не лише засади стратегії стійкого розвитку суспільства і природи, а й правові принципи охорони навколишнього середовища і забезпечення розвитку, влаштування буття на засадах культури та еволюції, своєрідної культурно-еволюційної реальності.
Суть пропонованих правил зводиться до наступного: - проголошено, що всі люди мають основне право на навколишнє середовище, сприятливе для їхнього здоров'я та добробуту; - обов'язком держави є забезпечення цього права, як для нинішнього, так і наступних поколінь; - держави відповідальні одна перед одною і перед міжнародним співтовариством за використання, збереження спільного природного потенціалу; - всі суперечки відносно навколишнього середовища держави розв'язуються мирним шляхом.
Таким чином, у доповіді Брундтланд пріоритетом виступає не сама охорона довкілля, а права людини щоао адекватного їй навколишнього природного середовища, що різко посилює самі вимоги щодо охорони природи. Визначено і гаранта забезпечення прав людини в цій галузі — спочатку держава, а потім — і світове співтовариство. Таким чином, постулат "не людина для держави, а держава для людини" наповнився новим, еколого-валеологічним змістом. Для України пропоновані доповіддю Брундтланд правові принципи є настільки ж актуальними, наскільки й недосяжними на сьогоднішній день. Актуальними тому, що для нашої країни одна лише охорона навколишнього природного середовища — навіть найефективніша — нині мало що дасть, оскільки воно виявилося таким поруйнованим, що годі вести мову про право громадян України на "навколишнє середовище, сприятливе для їхнього здоров'я та добробуту". Недосяжними тому, що занедбаність економіки, законодавства, довкілля тощо змушують вести мову про виживання нації, а не про життя, гарантоване у всіх проявах та вимірах. Але, безперечно, що рано чи пізно норми пропонованих комісією Брундтланд правових принципів будуть таки закріплені в національному екологічному законодавстві.
Як вже згадувалося, в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацию Ріо. Головна риса цього форуму — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — членів ООН, причому їх очолювали керівники країн. Українську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю. Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення ООН до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує: "Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та плодотворне життя в гармонії з природою". Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на механізмах досягнення закріплених екологічних прав людини. Особливий наголос тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важливим є те, що Декларація передбачає захист природного середовища та ресурсів навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепокоєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, проступає загальна тенденція зміни статусу ООН, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети. Для України принципи Декларації Ріо мають виняткове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними проблемами, особливо з наслідками Чорнобильської катастрофи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоординованими зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що підтримали Декларацію, своєю власною мудрою природоохоронною політикою вносить свою частку в забезпечення сталого, збалансованого розвитку людства в цілому. На цій конференції від імені нашої країни зазначалося: "будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XXI століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних народів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі". Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досягненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єдність будівничих своєї власної домівки.
Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною правової держави, спрямованої на захист, збереження та розвиток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства. Екологічне законодавство СРСР, у складі якого Україна перебувала до 1991 p., було неспроможне належним чином захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення наукової правової її основи виникають лише після здобуття державної незалежності. У нинішній час в Україні формується національна правова база, що регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими законами продовжують діяти і деякі з правових актів, успадкованих від СРСР. Водночас, українське екологічне право не повною мірою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з одного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого — не повною мірою враховує здобутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система законів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та наступних поколінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Тенденції та перспективи розвитку екологічного законодавства» з дисципліни «Екологічна культура»
