За радянського часу Україна повністю втрачає можливість хоч як-небудь впливати на формування природоохоронного законодавства, оскільки виключні повноваження мав лише Союз РСР, зокрема його вищі партійні та господарчі органи. Інакше кажучи, екологічне право повністю формувалось за межами етнічної України, а сюди закони надходили для безумовного виконання. Чого було варте союзне законодавство, свідчить бодай Постанова Раднаркому СРСР 1951 р., за якою, по суті, була ліквідована система заповідників країни: із 130 існуючих було закрито 88, а загальна площа їх скоротилася більше, ніж у 10 разів. Лише на початку 80-х років вдалося досягти довоєнного — також вкрай незадовільного — обширу заповідників. Головні засади екологічного права в Союзі РСР визначалися, скоріше, не законами, а "державною доцільністю". А тому склалася така ситуація, що, поряд з юридично закріпленими нормами щодо навколишнього середовища, діяли "постанови" та "розпорядження" ЦК КПРС, які по суті мали силу закону. Тобто сформувалася система юридичного двовладдя, коли воля бюрократичної машини переважала формально закріплені юридичні закони. У такій правовій системі склалися вкрай сприятливі умови для безконтрольного грабунку природних ресурсів, безжалісного нищення флори та фауни, хижацького розграбування корисних копалин, безконтрольного забруднення води, повітря, грунту тощо. Тому на момент розпаду Союзу РСР в Україні існувала дуже несприятлива екологічна ситуація, виправленню якої не сприяла і не могла сприяти лише формально існуюча система екологічного права. Якщо вести мову про екологічне право в СРСР з формального погляду, то слід зазначити, що в ньому існувала велика кількість законів, актів та постанов природорегулюючого гатунку. Так, ще в 1950 р. було прийнято Постанову РНК СРСР "Положення про державну лісову охорону СРСР", за якою регулювалася служба охорони заповідників. Постанова Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо покращення охорони здоров'я і розвитку медичної науки" (1968 р.) визначала напрями наукових пошуків у галузі дослідження навколишнього середовища. У цьому ж році спільно ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо підвищення ефективності роботи наукових організацій і прискорення використання в народному господарстві досягнень науки і техніки" та ін. Ці постанови створювали своєрідне правове тло, на якому можна було б створювати (чи, принаймні, говорити) про цілісну систему охорони природи. Етапною по суті була постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР "Про посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів" від 29 грудня 1982 р. Тут підкреслювалася необхідність визначення наукових основ раціонального використання природних ресурсів та охорони природи, наголошувалося на необхідності переходу до якісно нових технологічних процесів, що давали б змогу більш раціонально використовувати природні ресурси і зменшувати негативний вплив, контролі за використаними матеріалами і технологіями та станом природного середовища загалом. Крім цієї постанови, було прийнято ще низку актів: "Про порядок опрацювання та затвердження схем комплексного використання та охорони вод" від 2 липня 1976 р., "Про додаткові заходи щодо посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів" від 1 грудня 1978 р. та ін., в яких простежувалося намагання реалізувати комплексний підхід до оцінки стану довкілля та його охорони. У ці ж роки було прийнято низку постанов щодо участі Радянського Союзу в міжнародних угодах у сфері охорони навколишнього середовища. Це, зокрема, конвенції: Про рибальство та збереження живих ресурсів в Балтійському морі і протоках (1973), Про захист морського середовища району Балтійського моря (1974), Про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (1973), Про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення (1971), Про охорону перелітних птахів та середовища їх проживання (1979) та ін. Загалом, як підраховано (Н. І. Конищева та ін., 1992), з середини 60-х років було прийнято понад 70 загальнодержавних документів, що мали б регулювати природокористування, однак реалізовувалися вони незадовільно. Достатньо відоме, наприклад, ігнорування законодавчих актів навіть щодо такого унікального об'єкта Росії та Бурятії, як озеро Байкал. Дії держави у таких випадках були традиційними: або приймалася нова постанова — ще "грізніша" та з новими настановами, або переглядалися норми природокористування та забруднення, природно — у той бік, який давав би змогу приховати хижацьке ставлення до довкілля. Якщо згадати, що на додаток до держави свої стандарти і норми розробляли понад 100 організацій різноманітних міністерств, і ці стандарти нерідко були взяті "зі стелі", то в країні панував цілковитий анархізм щодо збереження довкілля.
Уже в роки "перебудови" була здійснена ще одна спроба змінити традиційним директивним шляхом "зверху негідний стан речей. 7 січня 1988 р. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про докорінну перебудову справи охорони природи в країні" було окреслено головні завдання в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування й основні напрямки екологічної діяльності на тому етапі. Постанова виходила з того, що в країні склалася неефективна система управління природоохоронною справою через розпорошення її по різних міністерствах та відомствах і вимагала поліпшення стану довкілля для "інтенсифікації економіки". Подібна утилітарна спрямованість постанови підкріплювалась і традиційною орієнтованістю на абстрактно-просвітницькі, а не юридично-правові механізми регуляції природокористування; досягти поліпшення справ у галузі охорони природи можна, мовляв, лише тоді, коли турботою про неї "просякнеться кожна радянська людина".
Втім, у цій постанові, безперечно, під впливом світових реалій природокористування, міститься і спроба комплексного розв'язання екологічних проблем на основі розуміння природного довкілля як цілісної, складно організованої та взаємопов'язаної системи. Про це свідчать вимоги постанови, спрямовані на: - забезпечення сприятливого санітарного та екологічного стану довкілля на основі науково обгрунтованих стандартів; - зменшення використання води та проведення заходів щодо очищення стічних вод; - інтенсифікація робіт щодо збільшення плодючості фунтів; - збереження лісових багатств; - повне та комплексне використання мінерально-сировинних ресурсів шляхом використання прогресивних технологій; - збереження та відтворення корисних видів тварин і рослин, особливо з використанням заповідних територій; - ефективне використання морських ресурсів, особливо в межах економічної зони країни тощо.
Як бачимо, орієнтація на раціональне використання природних ресурсів, що виступає головною умовою природокористування та формування екологічної культури суспільства, була лише продекларована. Спробу знайти ефективний механізм охорони та раціонального використання природи було зроблено у постанові Верховної Ради СРСР від 27 листопада 1989 р. Про невідкладні заходи екологічного оздоровлення країни. У цьому документі міститься ідея про те, що належного результату можна досягти шляхом посилення державного управління в галузі охорони природи і використання природних ресурсів. А тому різко розширювалася компетенція Ради Міністрів СРСР щодо визначення стратегії природокористування. Інакше кажучи, справу охорони природи було передано в руки її головного "губителя", самого ж результату тогочасна система сподівалася досягти не за рахунок нормальних механізмів, тобто шляхом законодавчої регламентації, а в межах директивно-бюрократичного механізму. Зрозуміло, що така концепція в принципі не спроможна призвести до позитивного результату. Регулювання природокористування в Україні, в тому числі і законодавче, було повністю адекватне (симетричне) відповідним союзним вимогам, що визначалося реальним статусом України в тогочасній державі. Варто навести лише назви деяких актів та постанов, що визначали охорону природи та використання природних ресурсів в УРСР і які (за традицією) приймалися спільним рішенням ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР: "Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів" (8 травня 1973); "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР" від 1 грудня 1978 р. "Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів" (23 січня 1979); "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР" від 19 січня 1988 р, "Про першочергові заходи по поліпшенню використання водних ресурсів у країні" (1 березня 1988 р.). У цьому ж річищі знаходиться і одна з останніх "перебудовчих" постанов Верховної Ради УРСР "Про екологічну ситуацію в республіці та заходах по її докорінному поліпшенню", прийнятій у лютому 1990 р. і фактично спрямованої на реалізацію вже згадуваних постанов ЦК КПРС 1988 і 1989 pp.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екологічне право в Україні за радянського часу» з дисципліни «Екологічна культура»
