Природоохоронний рух у його сучасному розумінні започатковувався в Україні ще до першої світової війни, коли почали виникати різноманітні організації та товариства і прийматися деякі укази та постанови окремих департаментів та міністерств, які регламентували використання тих чи інших ресурсів; тоді ж виникають перші українські заповідники, зокрема всесвітньовідомий "Ас-канія-Нова". Перша світова війна та соціальні потрясіння в імперії істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чимало збитку та руйнації. Характерним для того часу, як згадує професор-зоолог М. Шарлемань, були такі епізоди, як зруйнування наприкінці 1917 р. "салдатами-большевиками" зоопарку Пілявин. У цім парку, пише очевидець тих подій, окрім великої кількості других звірів, було постріляно 35 зубрів та бізонів. Тому все доводилося починати спочатку. Українська Гетьманська Держава за часів гетьмана Павла Скоропадського утворила Міністерство Земельних Справ, а при ньому — окремий відділ з охорони пам'яток природи, а також Комісію із вчених та діячів у цій справі. У Києві в 1918 р. існував також приватний "Краєвий Природоохоронний Комітет" (голова — проф. П. А. Тутківський), в Харкові функціонувало Товариство Любителів Природи (голова — проф. В. І. Талієв); в Одесі — Спілка наукових товариств природоохоронного спрямування (голова — проф. Г. І. Танфільєв). У Полтаві засновується Комітет Охорони Природи та Старовини. Секція (комітет) Охорони Природи зберігся в Наркомземі і після поразки УНР. Понад те, в перші роки радянської влади успіхи на ниві охорони природи були досить помітними. У цьому зв'язку особливу роль зіграли Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів УРСР про затвердження "Положення про пам'ятки культури і природи". До речі, згідно з цією постановою всіма пам'ятками природи в Україні мало відати Управління Науковими Установами Народного Комісаріату Освіти, у склад якого і перейшов Український Комітет охорони пам'яток природи. Щоправда, вже тоді намітилася різновідомча підпорядкованість різних заповідників: так заповідник Дніпрової заплави "Конча-Заспа" (250 десятин) був на бюджеті Народного Комісаріату Закордонних Справ, а "Сад II Інтернаціоналу' (колишня "Софіївка" — як писали в тогочасних документах) — належав Уманському сільськогосподарському технікумові.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екологічне право в Україні на початку XX ст.» з дисципліни «Екологічна культура»
