Етногенез і біосфера. У 1981 р. авторитетний російський журнал "Природа" присвятив свій спеціальний випуск десятиріччю міжнародної програми "Людина і біосфера" (МАБ). Серед низки надрукованих там добірних матеріалів була і невелика стаття московського філософа Ю. М. Бородая "Етнічні контакти і навколишнє середовище". Позаполітична, на перший погляд, саме ця стаття одразу піддалася шельмуванню, причому лави офіційних критиків очолив академік Б. М. Кедров, а автор зазнав утисків та поневірянь. Що ж так зачепило тогочасних ідеологічних зверхників держави? Як виявилося, "провин" було декілька. Ю. М. Бородай широко спирався на ідеї опального на той час сина "державного злочинця", історика Л. М. Гумільова; показав, що від контактів різних народів слід очікувати не лише дружби та злиття, на чому грунтувалася теза про новий "совєтський народ", а й конфлікте та деградації; відмовився, по суті, від сталінської версії етногенезу з її етапами "рід — плем'я — народність — буржуазна нація — соціалістична нація" та марксистського формаційного підходу тощо. Втім, кожної з Цих тез було достатньо, щоб побачити загрозу тогочасним догмам інтернаціоналізму та патріотизму. Та від цього проблема взаємин етносів зі своїм довкіллям не зникла, але лише була закамуфльована. Л. М. Гумильов у низці фундаментальних праць показав, зокрема, що розвиток етносів та біосфери є взаємопов'язаним та закономірним процесом, за яким формуються певні механізми гармонізації взаємин людини з природою. Вчений простежив також, що варварські дії щодо природи регіону звичайно здійснюють, причому часто-густо з винятковою жорстокістю, люди прийшлі, мігранти, чужинці. Римляни спочатку завоювали, а потім занапастили свою житницю (Північну Африку), яку згодом з великими труднощами відновили корінні жителі Сахари — араби. Нові колонізатори, французи, остаточно перетворили цей регіон на велику пустелю. І ця схема типова для інших ситуацій, коли, з одного боку, виступає переможець, а з іншого — переможені: людина і природа. У зв'язку з цим Л. М. Гумильов сформулював концепцію "химерного етносу" — негармонійного поєднання двох-трьох елементарних етносів, які мають різний світоглядний устрій, практику природокористування, етнічні цінності тощо. Ця концепція непогано пояснює збитки як на терені природи, так і людськості, котрі супроводжують будь-які мілітарні завоювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Химерні етноси» з дисципліни «Екологічна культура»
