Відповідно до цього з найвищою пошаною ставились українці і до землі — джерела всілякого блага. Взагалі вважалося, що "гріх землю пороти", а тому обробіток її був певною мірою засобом вимушеним. З тим, Щоб не порушити життєвості землі, не поруйнувати своє життя на ній, тобто не прогнівити землю, обробіток землі обставлявся численними засторогами та ритуалами, загальна спрямованість яких була: по-перше, щоб бодай не пошкодити годувальницю, по-друге, одержати за таких умов найліпший врожай. Як зазначає В. Шухевич, "не вільно зачинати орати ані у вівторок, ані у суботу, ані у повний місяць; того дня, коли хоче ґазда розпочати оранє, іде він перед сходом сонця до девяти чужих городів, бере з них потрохи землі і примовляє: "Що на тобі сі родило, ніч на тобі не лишєю, лише саме било; зчередовую тебе, переношу собі у свій город". Як прийде у свій город, розсіває на нім ту землю, після чого бере хліб у руки, прикладає хліб до голови собі, коневі чи волам, та й каже: "Дєкувати Господови, що допоміг діждати цего хліба їсти, так Господи допоможи цего діждати, що на него орю". Отже, дійсно, ставлення до землі визначалося передусім тим, що вона дає (або не дає) хліб. І, зрозуміло, це — ставлення суто хліборобське, а не мисливське чи кочове. Своєрідним вододілом у ставленні до землі було Благовіщення (25 березня або 7 квітня). Того дня, на думку людей, Бог вкладає свою голову у землю, щоб розбудити її та дати їй усяке дихання, а тому не можна ні в якому разі рушити землю; на Благовіщення не можна чіпати підсипані під курку чи качку яйця, бо вилупиться каліча. Лише христопродавець, забивши в землю кіл, може і на Благовіщення, і цілий рік порати землю — це йому не зашкодить, бо він — поза людськими мірками буття. Благочестивому ж чоловікові слід було берегти цноту землі аж до того часу, поки все не оживає, не відроджується, тобто до Благовіщення. До речі, саме таке дбайливе ставлення до грунту було притаманне українському селянинові і з погляду виробленої та використовуваної ним технології обробітку землі та агроприйомів. У землеробстві застосовувалась, як відомо, трипільна система господарювання, коли поле розділялось на три частини: на одному випасали худобу, на другому сіяли ярину, на третьому — озимину. Навіть коли засівались усі три поля (а це було при так званій перелоговій трипільній системі), все одно значна частина земель відпочивала, тобто зберігала свою чистоту, і відновлювалась родючість грунту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Земля» з дисципліни «Екологічна культура»
