Дана модель грунтується на теоретичній основі вчення про біосферу та ноосферних узагальненнях П. Тейяр де Шардена та В. І. Вернадського, котрі вважаються одними з найбільших відкриттів в історії людства. В. І. Вернадський, зокрема, не давав однозначного визначення біосфери, прагнучи, очевидно, підкреслити складність самої проблеми, а також залишаючи її відкритою для подальшого осмислення. Можна, однак, стверджувати, що під цим утвором В.І. Вернадський розумів сферу існування живої речовини, особливу оболонку, котра складається з декількох геологічних, тобто земних, оболонок: твердої кори вивітрювання, рідкої гідросфери (вода), тропосфери (нижня частина атмосфери) і, ймовірно, стратосфери (верхні шари атмосфери), котрі зорганізовані живою речовиною. З урахуванням потужності кожної з оболонок, можна вважати, що максимальна товщина біосфери сягає 30-40 км. Враховуючи розміри Землі, це — тонка "плівка" на її поверхні, котра, втім, визначає весь характер перебігу тамтешніх процесів.
Таким чином, біосфера — це обшири існування синхронного (в просторі) та діахронного (в часі) життя. Вона є динамічно організованим, цілісним об'єктом, функція якого полягає в поглинанні, асиміляції, перетворенні І перенесенні енергії та речовини. Як ціле вона входить до ще більш об'ємного утворення — власного геокосмічного довкілля; як закономірний етап еволюції матерії вона виконує космічну функцію зниження ентропії (невпорядкованості) та підвищення організованості сущогоі як утворення системне вона складається з функціонально об'єднаних структур, упорядкованих потоків речовини та енергії, організованих, у свою чергу, у відповідні утворення нижчого порядку. Не випадково В. І. Вернадський зазначав: "По суті біосфера може розглядатися як частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в дієву земну енергію — електричну, хімічну, механічну, теплову і т.д.".
Наразі біосфера, у структурі якої з'являється людина, починає ставати чимось іншим. Чим саме? У пошуках відповіді на це запитання, В. І. Вернадський приходить до висновку, що це виникнення людини знаменує собою нову геологічну добу в історії Землі — час, який геологи називали чи "психозойською" (Д Ле Конт, Ч. Шу-херт), чи "антропогенною" (О. П. Павлов) геологічною ерою. Ці назви та концепції фіксують новий стан людства, за якого воно стає геологічною силою, котра змінює вигляд нашої планети. "Те ж геологічне явище,— зазначав В. І. Вернадський у статті "Декілька слів про ноосферу" (1944), — у 1930 р. було виражене інакше, на мій погляд, більш чітко. Французький учений — математик і філософ Е. Леруа і палеонтолог-геолог Тейяр де Шарден, виходячи з уявлень про біосферу як про особливу геологічну оболонку Землі, дійшли висновку про те, що біосфера в наш історичний момент геологічно швидко переходить у новий стан — ноосферу, тобто в такий стан, в якому повинні проявлятися розум і спрямовувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила".
З інших праць відомо, що Е. Леруа вживав термін "ноосфера" вже в 1927 p., а Тейяр де Шарден — навіть ще у 1925 р. Прикметно, що обидва французьких учених сформулювали свої ідеї після прослуховування лекцій В. І. Вернадського в Сорбонні у 1923-1924 pp. про біосферу; та й самі вони неодноразово наголошували на тому, що їхня концепція була індукована узагальненнями В. І. Вернадського. Водночас між підходами французьких учених та баченням феномена ноосфери українським мислителем, є досить істотні відмінності. За П. Тейяр де Шарденом, ноосфера — один з етапів космогенезу, особливий стан універсуму, який своїм центром має бога, і складається з таких оболонок: - біосфера (жива оболонка Землі); - ноосфера (мисляча оболонка планети); - христосфера (сфера наявного у світі, люблячого та перетворюючого універсум Христа); - теосфера (сфера божественного в Космосі).
Увесь універсум розвивається за певними законами, проходячи при цьому певні стадії: - біогенез (виникнення та еволюція живого); - антропогенез (становлення людини); - ноогенез (розвиток мислячої матерії); - христогенез (розвиток Христа в речах).
На кожному з цих етапів відбувається специфічний Розвиток: спочатку віталізація, тобто виникнення форм життя, далі ентериоризація (виникнення психізму), колективізація (усвідомлення спільнотності існування людей), планетизація (перетворення людства в надорганізм) і, нарешті, аморизація, або злиття в точці Омега любові абсолютної й особистої, людини і Христа. Людина, за словами Тейяр де Шардена, увійшла у світ нечутно, непомітно. З усіх революцій, котрі пережила наша Земля, найдивнішою і найвеличнішою було виникнення психозою — ери людського розуму, і можливому космічному спостерігачеві, якомусь марсіанину, зауважував філософ у праці "Феномен людини", "першою особливістю нашої планети видалася б не синь її морів чи зелень її лісів, а фосфоресценція думки". Закономірно тому, що початок формування ноосфери вчений пов'язував з першими кроками антропогенезу, з виділенням гомінід з тваринного царства. Тому для Тейяра де Шардена антропогенез і ноосферогенез практично збігаються.
В. І. Вернадський реалізував інший підхід до ноосфери. В його основі лежать такі фундаментальні припущення: - життя є феномен космічний, а не суто земний; формою існування земного життя є біосфера; - людина є закономірним і необхідним породженням земного життя; - жива речовина (включаючи людину) здатна визначати перебіг та спрямованість геологічних та космогенетичних процесів.
За Вернадським, еволюційний процес дістав особливе геологічне значення, оскільки він створює нову геологічну силу — наукову думку соціального людства. "Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети,— відзначає вчений. — В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і стану людської праці біосфера переходить до нового стану — в ноосферу".
Отже, у генезі людства простежується не тільки природна закономірність, а й природний смисл, який полягає в кардинальному посиленні впорядкованості світу. Наразі можна з певністю вести мову про те, що ноосфері, за Вернадським, ще належить здійснитися, принаймні, нині є лише деякі з її елементів та проявів. Водночас спрощенням було б приписувати вченому погляд на ноосферу як на якийсь нездійсненний, ідеальний стан. Ні, ноосфера — це процес трансформації самої біосфери, перехід її в якісно інший стан, котрий, зрозуміло, не може відбутися раптово, а може не здійснитися взагалі. Принаймні, В. І. Вернадський зазначав: "Можна вважати, що в межах 5-7 тис. років, дедалі зростаючи в темпах, збувається безперервне створення ноосфери і міцно — в основному без руху назад, але із зупинками, які стають дедалі меншими — відбувається зростання культурної біогеохімічної енергії людства".
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Модель ноосферного розвитку» з дисципліни «Екологічна культура»
