Слід коротко розглянути також такий аспект харчування, як його соціокультурна якість. Харчовий раціон, як відомо, у різних народів різний. Це зумовлено особливостями господарювання, географічними умовами, релігійними та культурними регулятивами тощо. Відома, наприклад, така особливість мусульманства та іудеїзму, як заборона вживати свинину. Ці особливості також мають враховуватися при розв'язанні продовольчої проблеми. Те, що раціон може формуватися найнесподіванішим чином, зрозумів, мабуть, вже знаменитий конкістадор Кортес. У рік, коли він з'явився в долині Мехіко, місцеві індіанці з'їли понад 60 тис. своїх ближніх. Сотні тисяч черепів завойовники виявили в Ксокотлані, понад 136 тис. — в Теночтитлані. Місіонери, які прибули до нових країв, гнівно, звичайно, засудили канібалізм, вбачаючи вже хоча б у цьому одному виправдання своєї присутності там. Проте науковці справедливо побачили тут не лише ритуально-релігійну традицію, а й спосіб розв'язання двох проблем давніх інків — перенаселення долин, з одного боку, та нестачу м'ясної їжі — з іншого. Звичайно, такий метод розв'язання нагальних продовольчих проблем не може бути прийнятним. Близькі родичі інків — ескімоси — харчувалися переважно м'ясом морських ссавців, а також оленів, рибою (переважно лососями), незначною мірою — хлібом, ягодами, бобами, цукром. Суворі умови існування, перебої з їжею виробили у ескімосів здатність з'їдати до 8 кг м'яса одразу. При цьому ескімоси не хворіли ні цингою, ні рахітом, ні іншими хворобами, які були справжньою карою білим колонізаторам Півночі. Також багата тваринним білком їжа жителів аргентинських пампас. Меню аргентинців включає також різноманітні ковбаси, кров'янки, смажені мізки, а також маїс, гарбузи, рис і картоплю. Водночас аборигени Нової Гвінеї ігнорують білкову їжу. Причому вони мають можливість займатися, рибальством, мисливством, але вперто дотримуються вживання декількох різновидів таро, бананів, горіхів та фруктів. Щоправда, інколи вони вживають м'ясо летючих собак та опосумів, але з європейської точки зору цього недостатньо для нормального харчування. Тим часом ці люди мають добрий вигляд, не відчувають харчового дискомфорту. Для переважної більшості азійських країн основа харчового раціону — рис. Традиційне харчування включає, наприклад в Китаї, також просо, кукурудзу, квасолю, арахіс, зелені листові овочі, інші овочі та фрукти, м'ясний білок (небагато), численні приправи. Відома й така особливість китайської кухні, як вживання їжі переважно натуральної, але приготовленої так, щоб споживач не здогадався про її справжню природу. Традиційна українська кухня була досить ріноманіт-ною. Багата рослинним та рибним білком, злаками (переважно житом та пшеницею), гречкою та просом, а також численними овочами та фруктами, лісовими дарами, медовим квасом. Заборона на вживання тут існувала (та й існує) на такі, досить популярні в інших країнах продукти, як слимаки і жаби, сарана, гадюки й черв'яки та собачатина. Водночас французи, чи австралійські аборигени, чи бушмени Калахарі із задоволенням вживають деякі із вищеназваних делікатесів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціокультурний статус їжі» з дисципліни «Екологічна культура»
