Поступ людства у задоволенні харчових потреб визначався переходом від збирацтва та мисливства (1), через примітивне землеробство і скотарство (2), далі через землеробство та скотарство, хоча й розвинене, проте екстенсивне (3) до інтенсивного (4) агропромислового господарювання. Це забезпечувало зростаючу людність достатньою кількістю їжі, дуже часто навіть (хоч би, приміром, у XX ст.) випереджаючи темпи приросту населення. А ще стає реальністю новий тип (5) господарювання — біотехнологія, яка взагалі спроможна зробити докорінний переворот у виробництві продуктів харчування. Звернемося до фактів. Ось, наприклад, як зростало виробництво зерна в другій половині нашого століття: 1950 р. — 624 млн т, 1960 р. — 841, 1970 — 1093, 1980 р. — 1423, 1985 р. — 1667 млн т. Зростання, як бачимо, величезне. У відносних показниках воно становило за кожне десятиріччя приблизно 30%, причому середньорічний приріст зерна коливався біля 3%. Якщо ж урахувати і збільшення народонаселення, то і в цьому випадку спостерігалося середньорічне зростання виробництва зерна на душу населення: 1950-1960 pp. — 1,2%, 1960-1970 pp. — 0,8 %, 1970-1980 pp. — 0,5%. Проте останнім часом спостерігається деяке гальмування цих тенденцій, На думку експертів, відбудеться стабілізація виробництва зерна, що автоматично означатиме зниження його споживання. Та вироблене зерно розподілене вкрай нерівномірно, що спричиняє і відмінності у споживанні їжі. Причин такого становища багато: різниця в природних умовах, різні історичні долі народів, різні стартові можливості розвитку, неоднакові темпи приросту та демографічна ситуація загалом, культура споживання їжі тощо. Отже, маємо таку ситуацію, що одні країни, розвинуті в індустріальному, технологічному плані, практично не відчувають нестачі продовольства, навіть часто-густо стикаються з проблемою перевиробництва, інші ж терплять нестачу їжі. Особливо складна ситуація в Африці, де виробництво зерна на душу населення стабільно падає. Регіональні відмінності у споживанні їжі (оскільки саме цей показник є кінцевим) показані в таблиці:
Таблиця 9. Харчовий раціон на людину в 1977 р. по країнах та регіонах
Регіон Споживання на добу на людину, ккал Споживання білка на добу на людину, г Рослинне джерело Тваринне джерело Разом Рослинне джерело Тваринне джерело Разом Розвинуті країни 2280 1073 3353 39,3 57,5 97,0 США 2266 1312 3578 33,1 73,3 106,4 Західна Європа 2267 1109 3376 40,7 54,1 94,8 Східна Європа 2492 989 3481 51,7 51,6 103,3 Японія 2399 547 2946 45,6 42,4 88,0 Слаборозвинені країни 2016 188 2203 42,9 12,0 54,9 Латинська Америка 2111 446 2557 38,6 26,8 65,5 Африка (без ПАР) 2060 146 2205 44,1 10,9 55,0 Китай 2141 246 2386 51,0 11,4 62,5 Далекий Схід (без Китаю та Японії) 1914 114 2028 41,2 7,4 48,7 Увесь світ 2136 435 2571 44,8 23,9 68,8
Розрив у рівнях споживання насправді ще більший, ніж подає таблиця. Адже населення розвинутих країн може, як правило, вибірково ставитися до їжі, дотримуватися певної дієти завдяки наявності достатнього асортименту їжі тощо. Більшість населення слаборозвинутих країн, природно, позбавлена широкого вибору і споживає те, що є. Жертвами недоїдання стають передовсім бідняки, а серед них — діти, люди похилого віку, жінки. Існуюча соціальна нерівність призводить до того, що і в розвинутих країнах також певний відсоток населення постійно недоїдає. Наша країна, яка беззастережно відносила себе до таких країн, перебуває у досить скрутній продовольчій ситуації. А та частина населення, яка живе близько межі та поза межею бідності (за деякими підрахунками 40 млн чоловік) отримує неповноцінне харчування, тобто взагалі живе впроголодь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Продовольче забезпечення» з дисципліни «Екологічна культура»
