Озон завжди міститься в газовому середовищі біосфери, причому в мізерних кількостях. Проте її достатньо для створення сприятливих умов для розвитку життя на нашій планеті. Без них воно не могла б тут існувати. Нагадуємо, що озон — той самий кисень, утворений, однак, не з двох, а з трьох його атомів (О3). Його справді дуже мало в атмосфері Землі — приблизно 5 млрд т; міститься він у стратосфері в проміжку між 25 та 60 км атмосфери й виконує надзвичайно важливу життєву функцію: затримує ультрафіолетові промені, що йдуть з космічного простору, створюючи таким чином біосфері Землі своєрідний захисний щит. Тому руйнування такого щита робить життя на Землі беззахисним, жертвою згубної дії космічних променів. З другої половини 70-х років нашого століття в різних місцях планети почали фіксувати факти зменшення кількості озону, а на початку 80-х істотне потоншання його шару виявили над Антарктидою. Такі явища дістали назву "озонова пройма". Сукупний озоновий шар на планеті "схуд" ледь на 3%, однак місцями, дійсно, його нестача значно більша — над Антарктидою, великими містами, промисловими агломераціями. Такі "дірки" мігрують, змінюють конфігурацію, але та, що утворилася над Антарктидою, не зникає вже десятиліття. Установлено, що основним руйнівником озону є хлор та фтормісткі сполуки, а також деякі інші. Подібні галогенопохідні речовини використовуються переважно — і дуже широко — в холодильній промисловості. При цьому одна активна молекула фреонів може "спалити" до сотні тисяч молекул озону, що дає змогу порівняти ці речовини за руйнівними їхніми властивостями зі зброєю масового знищення. Чи існує вихід із ситуації, що склалася, які конкретні шляхи збереження озонового шару? Нині на США припадає понад 40% виробництва фреонів, на Західну Європу — 35%, приблизно по 10% — на Японію та Росію. Отже, саме на ці країни лягає увесь тягар щодо латання "озонових дірок", хоча зрозуміло, що в цілому це потребує зусиль усього співтовариства. І перші паростки вже є: людство поступово відмовляється від фреонових дезодорантів, фреонових холодильників, фторйодистих охолоджувачів. У березні 1985 р. було прийнято Віденську угоду про збереження озонового шару, протокол якої підписали понад 50 держав. Згідно з нею, до 1993 р. планувалося знизити виробництво фреонів на 20%, а до 1998 — наполовину, з тим щоб надалі повністю відмовитись від виробництва фреонового газу. Наприкінці 80-х років відбулися дві події, зв'язок між якими в світлі сказаного очевидний. Щорічно, починаючи з 1986 p., від льодового панциру Антарктиди почали відколюватися величезні айсберги. Найбільший з них має площу майже 4 тис. км кв, що дорівнює половині площі Кіпру чи Лівану або чотирьом Гонконгам. Водночас група американських сенаторів винесла на розгляд законопроект про боротьбу з парниковим ефектом. Серед багатьох заходів — скорочення до 2000 р. викидів вуглекислого газу в США на 20%, виділення одного мільярда доларів на дослідження та впровадження альтернативних видів енергії. Таким чином, маємо два начала: одне — руйнівне — як наслідок бездумної техногенної діяльності людини, від якої починає "розколюватися" навіть далека Антарктида, друге — конструктивне — як усвідомлення глобальної загрози та необхідності докладання всіх зусиль до відвернення катастроф. Хочеться сподіватися, що переважить все ж таки друге, розумне людське ставлення до світу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Озонова проблема» з дисципліни «Екологічна культура»
