Чарльз Дарвін, збираючи матеріали про поведінку мавп, зіткнувся з цікавим фактом: одна з мавп Лондонського зоопарку, що мала погані зуби, пристосувалася розбивати горіхи камінцем, причому не викидала його, а щоразу ховала під солому, не дозволяючи нікому доторкатися до свого скарбу. Так мавпа розв'язала проблему свого харчування. Без цього її існування було б пов'язане з великими незручностями, а якби горіхи були єдиною їжею, то й ще з більш сумними наслідками. Подібно до цієї кмітливої істоти чинять багато хто у тваринному світі. Ті ж самі мавпи широко використовують палиці, каміння, соломинки тощо, за допомогою яких вони збирають плоди, захищаються, вудять термітів з термітника. Та й інші тварини, менш досконалі, ніж примати, проявили винахідливість у боротьбі за існування: мурашки створюють у мурашнику цілі молочні "ферми", де утримують попелицю; екзотичні кури насипають кількаметрову гору сміття, за допомогою якої підтримують певну температуру, необхідну для виведення курчат з яєць; деякі птахи підіймають у повітря камінь і, кидаючи його, розбивають шкаралупу пташиних яєць або панцир черепахи. А як не згадати при цьому мистецтво павуків у плетінні ловецьких сітей чи птахів у спорудженні гнізд, багатьох інших тварин, житла яких являють собою справжні інженерні споруди (бобри, ведмеді, байбаки та ін.). Саме продовжуючи подібні тенденції, формуючи якісно нові механізми відносин з довкіллям, людина починає використовувати дедалі більше коло предметів природи та її процесів, створює якісно нові предмети, що відповідають зрослим потребам людини. Якщо тварини, за відомою філософською тезою, переважно пристосовуються до навколишнього середовища, змінюючи останнє самим фактом присутності в ньому, то людина, крім цього, перетворює навколишні предмети у своє "неорганічне тіло', активно залучає предмети і процеси до задоволення власних потреб. Водночас таке ставлення до природи коріниться, очевидно, в певних фундаментальних законах самоорганізації природи, суть яких нині лише наближено виявляється у вигляді, наприклад, об'єктивної тенденції протистояння людини руйнівним, ентропійним процесам, чи реалізації антропного принципу тощо, В. І. Вернадський писав про закономірний рух людства, котрий тривав "мільярд-другий років". Ця думка не зовсім зрозуміла з точки зору стандартного мислення, але надзвичайно точна з погляду на Всесвіт як на єдине ціле, а на його еволюцію — як на універсальний процес, у якому формування людини є завершальною дією тривалого поступу біосфери. Ці вступні положення слід мати на увазі, приступаючи до розгляду проблеми оволодіння людиною силами, обширами та речовиною природи. Адже та ейфорія, яка ще донедавна панувала у поглядах на цю проблему, має замінитися тверезим, зваженим поглядом, а саме: гасла всевладдя над навколишнім світом, над природою під тиском реалій сьогодення мусять поступитися місцем ідеям про співжиття з природою, про існування згідно з її законами, про коеволюцію, сталий розвиток людини і біосфери. В іншому випадку — освоєні чи вивільнені людиною сили природи можуть обернутися проти людства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Передумови людської діяльності» з дисципліни «Екологічна культура»
