Людина (власне, система "людина — біосфера") нині використовується як модельний об'єкт з метою з'ясування загальнотеоретичних закономірностей, властивих усьому класу біосистем. Подібна пізнавальна ситуація в науці відома здавна. Ще, скажімо, починаючи з античної доби (праці Арістотеля), все живе співвідносилося як з ідеалом саме з людиною, а через неї — з богом. Оскільки бог (і людина як образ його) — суть ідеальна істота, з якої, шляхом еманації, породжується вся множина сущого, оргнізована в певні спільноти за ознакою належності до певного архетипу, то вона і виступає своєрідним еталоном, ідеалом, з котрим порівнюють всі інші створіння. Згодом раціональне природознавство відмовилося від подібного антропоцентризму, але не від самої ідеї модельного (еталонного) об'єкта. Велика кількість фізіологічних узагальнень була зроблена, наприклад, на жабі; для початкового періоду розвитку генетики особливо знадобився горох, на якому Грегор Мендель і відкрив основні закони успадкування ознак; пізніше неоціненного значення, особливо в експериментах Томаса Моргана, набула кімнатна плодова мушка — дрозофіла. У фізіології XX ст. широко використовують як модельний об'єкт собак, котів та гризунів, в генетиці — кукурудзу та ін., ембріології — курячі зародки тощо. Останнім часом, однак, чимало узагальнень загальнобіологічного та екологічного характеру зроблено насамперед на людині, а вже потім на інших видах була підтверджена їхня універсальна чинність. Мова йде про деякі особливості біохімічного обміну, спадкові захворювання, екологічну нішу, модуси расогенезу та процес формування адаптивних типів. А така наука, як екологія людини, нині впевнено займає провідні позиції у всій системі знань про біосферу, завдяки чому стають зрозумілими різні аспекти формування та динаміки екосистем, особливості біотичного кругообігу, функціонування біосфери як цілісної відкритої системи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Людина як модельний екологічний об'єкт» з дисципліни «Екологічна культура»