Екологічна небезпека засобів командно-вимірювального комплексу (КВК) зумовлена електромагнітним випромінюванням надвисокої частоти (НВЧ) передаючих антен. На технічній території типового командно-вимірювального пункту розташовані: станції командних радіоліній, станції траєкторних вимірювань, телеметричні станції зв’язку. Джерела електромагнітного забруднення пункту – радіотехнічні системи, що характеризуються потужністю, частотним діапазоном роботи і просторовим розподіленням створюваного електромагнітного поля. Відстані, які розділяють абонентів каналу “Земля-борт”, досягають десятків тисяч кілометрів, що потребує значних потужностей для підтримки стійкого зв’язку (від одиниці до сотень кіловат) Найбільш високу густину потоку енергії НВЧ-випромінювань мають станції стеження за КА дальнього космосу і високоапогейними ШСЗ. Російські станції стеження розташовані у Криму поблизу м.Євпаторії (Західний центр дальнього космічного зв’язку), на Далекому Сході в м.Усурійську (Східний центр дальнього космічного зв’язку) і в м.Щолково під Москвою [1]. В селищі Медвежі озера під Москвою знаходиться станція прийому наукової інформації. Розташування центрів дальнього космічного зв’язку на порівняно низьких широтах і значне їх рознесення за довготою забезпечує максимальну зону видимості КА і підвищену точність визначення траєкторії польоту за результатами навігаційних вимірювань. Основними джерелами електромагнітних випромінювань станції стеження Західного центру є: прийомо-передавальна антена з діаметром дзеркала 70 м (А70); передавальна антена з діаметром дзеркала 32 м (А32); передавальні пристрої сантиметрового і дециметрового діапазонів; апаратура траєкторних випромінювань; апаратура формування і видачі командно-програмної інформації, а також апаратура планетного радіолокатора та інтерферометра із надвеликою базою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Засоби командно-вимірювального комплексу» з дисципліни «Екологія, авіація і космос»
