Розвиток радянської економічної науки в 30—90-ті рр.
Характерними рисами економічної теорії, починаючи з 30-х ро-ків, були її повна заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно-економічних процесів. З науки повністю зникають альте-рнативність суджень, вилучається сама науковість. Політична економія перетворилась на описову науку, яка дово-дила правильність економічного курсу партії та уряду, проголошу-вала суб’єктивно створювані ними господарські форми справді соціалістичними і єдино можливими. Учені-економісти в своїх дослідженнях змушені були користуватися недостовірними статистичними джерелами, були позбавлені можливості користуватись до- сягненнями зарубіжної наукової думки, що робило неможливим об’єктивний економічний аналіз. Виконуючи протягом десятиліть апологетичні й коментаторські функції, політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це відповідало інтересам бюрократичної системи, якій не потрібна бу-ла правда про об’єктивний стан виробничих відносин радянського суспільства. Деформація завдань політичної економії соціалізму призвела до її переродження. Спроби вирішити проблему методу політичної економії, ізолювавшись від світових досягнень у галузі методології, закінчилися ототожненням методу політекономії з формально-логічними процедурами. Відхід від предмета економічної теорії проявився у формуванні специфічної проблематики: теми досліджень формулювались, вихо-дячи з тези про визначальну роль партії в організації суспільно-економічного життя, про переваги соціалізму над капіталізмом. На рівні теоретичних проблем це проявлялося в тім, що коли по-силювався процес формування гальмівних факторів соціально-економічного розвитку, визрівали умови кризи радянської економіки, у політичній економії соціалізму, як і в інших розділах суспільствознавства, інтенсивно обговорювалися проблеми прогресивності со-ціалізму. Саме у цей період посилено дискутувались питання соціа-лістичного способу життя, його переваг над капіталізмом. Щоправда, в радянській економічній науці спостерігалися пері-одичні пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної цензури, переорієнтацією господарської діяльності та, у зв’язку з цим, наявністю нових соціальних замовлень і тимчасовим розвит-ком демократичних процесів. Так, у 60-х рр. у зв’язку з розпочатою кампанією щодо впрова-дження госпрозрахунку необхідно було довести тезу про те, що то-варно-грошові відносини відіграють певну роль у стимулюванні ви-робництва і можуть бути використані як важелі саморегулювання і за умов планової економіки. З’являються наукові праці з цього питання, в яких категорії ціни та ціноутворення, прибутку, ренти розглядаються як регулятори виробництва, але сфера їх вільного впливу обмежується окремою господарською одиницею. Суспільний розвиток, на думку авторів, повинен бути підпорядкованим плановому регулюванню з боку держави, яка одна тільки може забезпечити ефективне зростання соціа-лістичного виробництва. Особливо гострою була проблема заробітної плати. Її розв’язання зв’язувалось із вирішенням питання про характер робочої сили. Якщо підприємство визнавалось ланкою економіки, де на товарно-грошовій основі поєднуються фактори виробництва, то логічно було б визнати й товарний характер робочої сили. Однак спробу деяких учених (зокрема українських — В. Корнієнка та Ю. Пахомова) включити робочу силу у сферу товарно-грошових відносин було зу-стрінуто шквальною критикою. Визнати товарний характер робочої сили за соціалізму означало спростувати тезу про винятковість цього способу господарювання і докорінно змінити підходи до визначення заробітної плати. За това-рно-грошових відносин заробітна плата має виступати у формі ціни робочої сили, яка встановлюється на ринку під впливом попиту та пропозиції. Це суперечило тезі про плановий характер ціноутворен-ня за соціалізму. У 70-ті рр., у зв’язку зі згортанням економічної реформи, що бу-ла спрямована на часткове використання механізмів саморегулю-вання, економісти знову звертаються до аналізу методологічних проблем політичної економії та проблем економічного зростання і його показників. Робиться висновок, що країна досягла в своєму економічному розвитку якісно нових рубежів — стадії розвинутого соціалізму. Однак наприкінці 70-х та у 80-х рр. в економічній теорії стають помітними певні зміни: усе сміливіше висловлюється думка про не-обхідність дослідження економічних явищ з нових позицій з ураху-ванням об’єктивних факторів невартісного походження. Відбуваєть-ся перегляд раніше догматизованих марксистських положень. Ведеться пошук компромісу між марксистською та іншими еконо-мічними теоріями. Звичайно, перегляд підходів до аналізу відбувається в межах ідеї соціалістичного вибору. Ідеться про дальше вдосконалення соціалі-зму на базі нових науково-теоретичних розробок, про нові методи господарювання, про використання товарно-грошових відносин, про зміну характеру планування і т. д. У 80—90-х рр. змінюється й визначення предмета політичної економії: її починають трактувати як науку не тільки про виробничі відносини, а й про їхній зв’язок з продуктивними силами, надбудо-вою. Це дало можливість досліджувати вплив різноманітних факто-рів на розвиток суспільного виробництва, тобто робити те, що на Заході робили з початку століття. До предмета політичної економії було включено категорію гос-подарського механізму, що стало значним кроком уперед в аналізі закономірностей макро- та мікроекономічного рівнів, уможливлю-вало використання методів аналізу, сформульованих неокласичною школою. Висновки, зроблені на підставі досліджень закономірнос-тей функціонування господарського механізму, підготували пере-гляд усієї концепції економічного устрою суспільства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток радянської економічної науки в 30—90-ті рр.» з дисципліни «Історія економічних вчень»
