Аж до 30-х років ХХ ст. серед учених-економістів панувала дум-ка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги — коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівнова-гу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу. Най-більш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, ін-вестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв’язували настання криз і наступних піднесень з на-строями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарс-тва, або навіть банківською процентною політикою. З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автома-тичного ринкового саморегулювання. На рубежі ХХ ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістич-ного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. та наступної депресії 30-х років. 1933 р. в ка-піталістичних країнах налічувалося 33 млн безробітних, у тім числі в США — 16 млн, що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії — ще менше. До 1933 р. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася. Вихід з кризи був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938 р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показни- ків 1929 р. Економічна криза 1929—33 рр. продемонструвала очевидну не-відповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ір-раціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усус-пільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціо-нальних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці. Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізаці-єю «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта. Попервах посилене державне втручання в економічне життя по-яснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоре-тичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна теорія зайня-тості, процента та грошей», англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необ-хідність державного втручання в економічні процеси.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історичні передумови виникнення кейнсіанства» з дисципліни «Історія економічних вчень»
