В економічній думці Росії другої половини ХІХ ст. панівним на-прямком було народництво. У теоретичному відношенні народниц-тво — це певний різновид утопічного соціалізму, характерного для країн із низьким рівнем економічного розвитку, переважанням сіль-ського господарства і дрібних виробників. Російське народництво, однак, є досить складним і багатогран-ним явищем, яке змінювалось разом зі зміною суспільно-економічних умов. Воно характеризувалось наявністю досить різнорідних напрямів і тенденцій. У народництві виділяються дві тенденції — революційна й лі-беральна. Відповідно розрізняються і два етапи розвитку народни-цтва. Перший — із 60-х до середини 80-х рр., що зв’язаний із дія-льністю революційного народництва. Другий — із середини 80-х до кінця 90-х рр. — характеризується пануванням ліберального народництва. Усім без винятку представникам народництва, до яких би течій чи напрямів вони не належали, притаманні певні спільні риси. Це визнання капіталізму в Росії занепадом, регресом, визнання самобу-тності, «неповторності» російського економічного ладу взагалі і се-лянина з його общиною, артіллю зокрема. У 70—80-х рр. ХІХ ст. питання про шляхи економічного роз- витку Росії, про перспективи розвитку в ній капіталізму було най- злободеннішим. Воно ще більше привернуло до себе увагу громад-ськості з появою в Росії «Капіталу» Маркса. Навколо «Капіталу» то-чилася жвава полеміка (головне щодо теоретичних питань), за якою проглядалися намагання з’ясувати перспективи економічного роз-витку Росії. Заслуга постановки питання про розвиток капіталізму в Росії на-лежить саме народництву. Проте вирішення його народниками ви-явилось незадовільним. Як ідеологи дрібних виробників, прирече-них капіталізмом на загибель, народники не бачили в капіталізмі історично неминущого явища, а відтак вірили в можливість уникну-ти його. Вони ідеалізували вигаданий ними «народний лад», оголо-шуючи його запорукою прогресивніших, ніж капіталізм, суспільних відносин соціалізму. Підгрунтя для соціалістичних перетворень у Росії народники ба-чили в общині. Виходячи з утопічних та ідеалістичних уявлень про особливий шлях розвитку Росії, народники ідеалізували селянську общину, розглядали її як «форму побуту», що якнайліпше відпові-дає «російському народному духові». Російського селянина народ-ники вважали навіть «комуністом за інстинктом». Велике поширен-ня в Росії общини і віра в так званий «общинний дух», «комуністичні інстинкти» російського селянина породили в народників віру в те, що Росія ближче стоїть до соціалізму, ніж країни Заходу. Оскільки розвиток капіталізму розкладав общину, народники закли-кали «зміцнювати» її. Як суб’єктивісти в соціології, народники не розуміли закономір-ностей суспільного розвитку. Вони вважали, що суспільні відносини люди будують свідомо. Провідну роль у суспільному розвитку вони відводили інтелігенції, яка нібито здатна на своє бажання спрямува-ти його в той чи інший бік. Віра в особливий уклад, в общинний лад російського життя, у можливість селянської соціалістичної революції породила так зване «ходіння в народ». З допомогою пропаганди й підготовки селянсь-ких бунтів народники сподівались підняти селянство на соціалісти-чну революцію. Переконавшись на практиці в наївності віри в «ко-муністичні інстинкти» селянства, народники перейшли до боротьби з самодержавством власними силами, застосовуючи тактику індиві-дуального терору. Революційне народництво. У революційному народництві існували три різні течії, які очолювали П. Лавров, П. Ткачов і М. Бакунін. Петро Лаврович Лавров (1823—1900) — один з провідних іде-ологів народництва, філософ, соціолог, економіст, математик. Він закінчив Петербурзьке артилерійське училище і викладав математи-ку у військових навчальних закладах. 1868 року за свою суспільну діяльність був заарештований і висланий у Вологодську губернію. Саме у засланні Лавров написав знамениті «Історичні листи» (1868—1869), які друкувались в «Неделе» і стали програмним доку-ментом революціонерів 70-х рр. За допомогою Г.Лопатіна Лавров утік із заслання і виїхав за кордон, де познайомився з Марксом і Ен-гельсом. За кордоном розпочав видання журналу «Вперед», який ві-діграв важливу роль у пропаганді соціалістичних ідей у Росії. Лавров і його послідовники (так звані лавристи) були прихиль-никами соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції передбачала тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі. Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним пи-танням, які охоплюють всі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Ще до проведення реформи Лавров писав про тяж-ке, безправне становище селянства, проте його погляди на проблему звільнення селянства були досить поміркованими. Більш послідовно він виступив з критикою реформи, яка, на його погляд, «не звільни-ла селян повністю». Лавров гостро критикував самодержавство і йо-го економічну політику. У питанні про роль общини погляди Лаврова не були незмінни-ми. У 70-х рр. він розглядав общину як умову переходу до соціаліз-му, як основу побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталістич-них відносин, Лавров характеризує його як початок підготовки со- ціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде робочий соціалізм1. Робочий соціалізм, за Лавровим, здійс-нюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промис-лових підприємств — робітникам. Тим самим буде ліквідовано при-ватну власність і експлуатацію людини людиною. Отже, основною вимогою Лавров вважав заміну приватної власності суспільною. У працях 90-х рр. Лавров досліджує різні етапи розвитку майбу-тнього соціалістичного суспільства. Під впливом К.Маркса аналізує категорію «перехідного часу» до соціалізму, а також розкриває за-вдання «більш віддаленого періоду». Проте проект соціальної рево-люції, розроблений Лавровим, обмежувався лише загальними вимо-гами революції буржуазно-демократичної. Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876) — виходець із дворянської сім’ї. 1840 року виїхав за кордон, де включився в рево-люційну діяльність. В історії революційного руху Західної Європи він відомий як анархіст. Анархізм і народництво — близькі ідеоло-гії, проте не тотожні. Сподівання Бакуніна на негайну соціальну революцію, його заклики до молоді «йти в народ» і очолити селянські бунти бу- ли сприйняті частиною народників, які з гордістю називали себе анархістами. В історії народницького руху цей напрям назвали бакунізмом. Бакунін вважав, що російський народ — «бунтар від природи». Революційність народу, а отже й неминучість соціальної революції, він зв’язував зі злиденним станом, в якому перебував народ, а також із його вірою в право на землю. Бакунін був непримиренним проти-вником кріпацтва. Реформа 1861 р. не задовольнила його, він називає її обманом, тому що вона не дала народу справжньої свободи і примусила спла-чувати великі викупні платежі. Виступив Бакунін і з критикою капіталізму. Він засуджує аполо-гетику капіталізму в буржуазній літературі й підкреслює його зв’язок з попередніми експлуататорськими способами виробництва. Капіталізм Бакунін розглядає як нову форму експлуатації, яка змі-нює лише свою назву порівняно з попередніми формами — рабст-вом і кріпосництвом. Критикуючи капіталізм, Бакунін головну увагу звертає на критику «буржуазних порядків», а не на характер еконо-мічних відносин. Робітників він називав «чистими соціалістами» і вважав, що по-літична боротьба їм не тільки не потрібна, а й шкідлива, вона слу-жить лише інтересам буржуазії. Робітникам вистачатиме боротьби на грунті «економічних інтересів». Проте Бакунін підкреслював не-примиренність класових суперечностей капіталізму і приреченість буржуазії. Бакунін і його послідовники виступали проти держави і пропагу-вали ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеробських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи (аж до пра-ва на аморальність, паразитизм, лінощі тощо). Економічну основу майбутньої вільної асоціації бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам і всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям. 1876 р. виникла народницька організація «Земля і воля», програ-ма якої була бакуністською. На перший план цією програмою вису-валось аграрне питання, на відміну від Західної Европи, де голо-вним вважалось питання фабричне. «Ходіння в народ», в якому взяли участь і лавристи, і бакуністи, зазнало невдачі. Селяни не сприйняли народницьких ідей, їх хвилю-вали проблеми безземелля і високих податків. За цих умов стався розкол «Землі і волі» на «Народну волю» і «Чорний переділ». Чор-нопередільці на чолі з Плехановим продовжили традиції «Землі і волі», а народовольці стали на шлях терору. Петро Микитович Ткачов (1844—1885) і його прихильники вважали метою боротьби досягнення «народних ідеалів», тобто «се-лянського соціалізму». Вирішити цю проблему мали самі революці-онери, поваливши царський уряд і захопивши владу. Росія, на думку Ткачова, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капі-талу і буржуазії. Саме тому він виступив з теорією негайного захоп-лення політичної влади «революційною меншістю» шляхом змови1. Ткачов багато уваги приділяє дослідженню економічних про-блем Росії. У статтях «Продуктивні сили Росії», «Статистичні нари-си Росії» та інших Ткачов на великому статистичному матеріалі аналізує економічний стан країни, підкреслює, що їй притаманний низький рівень продуктивних сил у землеробстві, відсутність раціо-нального господарювання. Усе це, робить він висновок, є доказом неспроможності існуючої системи. Змінити ситуацію й поліпшити становище селянства Ткачов вважає можливим, перетворивши се-лянина із «землероба» на «землевласника». Отже, одна з його про-грамних вимог полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам. Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступав з гострою критикою капіталізму і буржуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі». На відміну від Бакуніна, він не заперечував необхідності держави в майбутньому соціалістичному суспільстві. Державу Ткачов розглядав як самостійну силу, не зв’язану з екс-плуататорськими класами. Він закликав до її негайного повалення заради того, щоб запобігти розвиткові капіталізму і урятувати об-щину. На цих позиціях стояла і створена 1879 р. партія «Народна воля». Народовольці вважали, що економічне й політичне рабство народу в Росії зумовлюється не економічним ладом, а волею держа-ви. Революційний переворот, повалення держави народовольці спо-дівались здійснити силами «Виконавчого комітету». Проте всі їхні зусилля обмежилися вбивством царя Олександра ІІ (1881 р.). Після розгрому «Народної волі» у народництві стали переважати ліберальні тенденції. Ліберальне народництво. З середини 80-х рр. у суспільному ру-сі переважають ідеї ліберального народництва. Цьому сприяють розвиток капіталістичних відносин у країні і посилення диференціа-ції селянства. Хоч ліберальні народники, як і революційні, виступа-ли від імені всього селянства, проте вони були фактично виразника-ми інтересів сільської буржуазії. Ідеологами ліберального народництва були: В. П. Воронцов (1847—1918), М. Ф. Даніельсон (1844—1918), М. К. Михайловський (1842—1904), С. М. Кривенко (1847—1906), С. М. Южаков (1849—1910) та інші. На відміну від революційних, ліберальні народники відмовились від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми так званих «малих діл». Свою економічну про-граму вони зв’язували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії, яка грунтувалась на вченні С.Сісмонді. Спираючись на теорію реалізації Сісмонді, народники ігнорували виробниче споживання, вартість сукупного продукту зводили до суми доходів. Відтак роби-вся висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додаткової вартості без зовнішніх ринків, про постійну кризу надвиробництва. Це служило підставою для доведення безпе-рспективності розвитку капіталізму в Росії. Так, В. Воронцов писав, що Росія, яка пізно стала на шлях капіта-лістичного розвитку, не може розраховувати на вільні зовнішні рин-ки. Внутрішній ринок, зазначав він, теж скорочується, бо капіталісти нездатні «витратити всю додаткову вартість», а російський мужик «сильно охляв», отже, в Росії немає грунту для розвитку капіталізму1. Воронцов не міг не бачити явних ознак розвитку капіталізму в країні. Проте він усупереч фактам називав «усе це більше грою в капіталізм, ніж проявом його дійсних відносин»2. Змушений визнати розвиток капіталістичних відносин в окремих галузях промисловос-ті (наприклад машинобудуванні), Воронцов пояснював цей факт протегуванням уряду. Отже, Воронцов, з одного боку, твердив про брак грунту в Росії для розвитку капіталізму, а з іншого — змушений був визнати цей розвиток. Саме тому він закликає вжити заходів для затримки роз-витку капіталізму. Аналогічну позицію з цього питання займав і С. Южаков. Звер-таючи увагу на загрозу капіталізму, яка насувається з Заходу, він за-являв, що її ще не пізно зупинити і повернутись до старих патріар-хальних порядків. На некапіталістичну еволюцію Росії покладався і М. Даніельсон1. Зазначаючи, що капіталістична течія, очевидно, перемагає, що «... все більша й більша частина виробників експропріюється...»2, він закликає розум і совість врятувати «вітчизну» і народ від навали капіталізму. Здійснити це він сподівався через зміцнення общини і розвиток дрібного селянського виробництва. Виступаючи з критикою капіталізму, яка багато в чому мала «романтичний», дрібнобуржуазний характер, народники протистав-ляли йому небуржуазний лад, репрезентований «народним виробни-цтвом», який, на їхню думку, панував у Росії. До «народного вироб-ництва» вони відносили общинне селянство, кустарні промисли і навіть відробітки. Ідеалом ліберального народництва було міцне селянське госпо-дарство, яке протиставлялось капіталістичному. Саме для забезпе-чення цього господарства вони вимагали розширення селянського землеволодіння, упорядкування орендних відносин, надання селя-нам позичок, створення на селі ощадних кас, різних форм коопера-ції, забезпечення селян поліпшеним сільськогосподарським ремане-нтом. Отже, фактично, йшлося про створення умов, необхідних для капіталістичного розвитку сільського господарства. Економічна програма ліберальних народників мала, таким чином, буржуазно-демократичний характер.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічна програма народництва» з дисципліни «Історія економічних вчень»
