СЦІБОРСЬКИЙ Микола Орестович (псевдоніми — Рокош, Житомирський, Органський, Луцький, Юрій; 18.03.1897—30.08.1942) — теоретик укр. націоналізму, учасник визвол. змагань 1920-х і 1940-х рр., підполковник (1924). Н. в м. Житомир у сім’ї правосл. українців Ореста Михайловича та Євдокії (у дівоцтві — Глинка). 1915 закінчив 6 класів 1-ї Житомир. г-зії. Під час Першої світової війни призваний до рос. армії однорічником 1-го розряду. 1916 закінчив школу прапорщиків. Служив у 1-му лейб-гренадерському полку. Під час бойових дій був отруєний газами та двічі поранений, унаслідок чого визнаний інвалідом зі втратою 50 % працездатності. Нагороджений орденами св. Анни 4-го і 3-го ст. та св. Станіслава 3-го ст., а також Георгіївським хрестом 4-го ст. Службу в рос. армії закінчив у чині поручика на посту командира батальйону. 1 жовтня 1917 перейшов на службу до військ, підпорядкованих ген. секретаріату військових справ УЦР. Був ад’ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені М.Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної д-зії. Брав участь в осінній кампанії Армії Української Народної Республіки 1919. 21 листопада 1920 як старшина Армії УНР інтернований на території Польщі, перебував у таборі інтернованих у Каліші. На еміграції проживав у Чехословаччині та Франції. У червні 1924 закінчив річні курси Академії Генштабу Армії УНР та був зарахований до Генштабу. Того ж року вийшов у відставку.
9 квітня 1929 закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах (Чехословаччина) за фахом інженер-економіст. Один із засновників і провідник Легії українських націоналістів (1925—29). Член Проводу укр. націоналістів (1929). Голова 1-го Конгресу укр. націоналістів (1929). Організаційний і пропагандивний референт Проводу укр. націоналістів. Організатор інформаційної пресової служби Організації українських націоналістів. Засновник органу Проводу укр. націоналістів «Розбудова нації» (1928—34). Співробітник націоналістичних часописів «Державна нація», «Сурма», «Українське слово» та ін. Один із творців теорії солідаризму і корпоративного держ. устрою, співавтор проекту конституції Укр. д-ви. Автор низки праць із теорії і практики державотворення та укр. націоналізму: «ОУН і селянство» (1933), «Націократія» (1935), «Україна і національна політика Совітів» (1938), «Демократія», «Сталінізм» (1938, 1941, 1947), «Земельне питання» (1939) та ін. Після розколу ОУН підтримав А.Мельника. На початку радянсько-нім. війни 1941—45 виїхав до Києва у складі Похідної групи ОУН(м). Загинув разом з О.Сеником на одній із житомир. вулиць за нез’ясованих обставин. Літ.: «Самостійна Україна» (Чикаго), 1950, № 8; Артюшенко Ю. Легія Українських Націоналістів. В кн.: Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974; «Розбудова держави» (К.), 1993, № 11; Червак Б. Державницький чин Миколи Сціборського. К., 1996; «Нескорена нація» (Львів), 1998, № 27—28; Коваль Р. Микола Сціборський. В кн.: Багряні жнива Української революції. К., 2006; Лозова О.П. Військовий досвід Миколи Сціборського та його концепція оборони держави. В кн.: Вісник Національного університету «Львівська політехніка»: Держава та армія, № 612. Львів, 2008. О.Й. Стасюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЦІБОРСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
