СУМИ — місто обласного підпорядкування, адм., екон. і культ. центр Сумської області. Розташов. на р. Псел (прит. Дніпра), при впадінні в неї річок Сумка і Стрілка. Населення 268 тис. осіб (2011). У слов’ян. і давньорус. час на теренах сучасного міста та в його околицях існували укріплені населені пункти, рештки яких згадуються в документах 16—17 ст. під назвами Берлицького (Берлинського), Липенського (Липецького) і Суминого городищ. На серед. 17 ст. ця територія не мала постійного населення і номінально належала Рос. д-ві. С. засновані укр. козакамипереселенцями з м-ка Ставище (Білоцерківського полку) на чолі з Г.Кондратьєвим. Дата цієї події є предметом дискусії (1652 або 1655). 1656—58 на Суминому городищі під кер-вом рос. воєводи К.Арсеньєва споруджено містофортецю, яка складалася із «замку» і «города». У 1670-ті рр. до цих двох частин додалася третя — укріплений посад, після чого С. стали найбільшою з фортець Слобідської України. У 1680-ті рр. почали формуватися неукріплені передмістя. Із 1658 С. — центр Сумського полку. Наприкінці 17 ст. С. відігравали роль збірного пункту рос. військ під час Кримських походів 1687 і 1689. Під час Північної війни 1700—1721 в грудні 1708 — січні 1709 в місті перебувала ставка рос. гол. командування на чолі із царем Петром I, 1734—43 в С. працювала Комісія із впорядкування слобідських
901 СУМИ
Т. Сулімірський.
Суми. СвятоВоскресенський собор. Фото 2010.
902 СУМИ
полків, заснована під кер-вом кн. О.Шаховського. Великий вплив у «козацький» період історії міста мала старшинська родина Кондратьєвих. 1765—80 С. — центр Сум. провінції СлобідськоУкраїнської губернії, 1780—96 — повітове місто Харківського намісництва, із 1796 — повітове мі-
сто Слобідсько-Укр. губ., а з 1835 — Харківської губернії. 1786 був затверджений, а 1789 почав реалізовуватися проект перепланування міста, який передбачав, зокрема, знесення фортечних валів. Після періоду застою (який тривав із 1765 до 1860-х рр.) С.
стали перетворюватися на велике торгово-пром. місто, найзначнішими підпр-вами якого були Павлівський цукрорафінадний з-д (заснований 1869 І.Харитоненком) і Сум. машинобудівні майстерні (засновані 1896; виробляли, зокрема, обладнання для
цукроварень; із 1928 — Сум. машинобудівний з-д ім. Фрунзе). Із буд-вом залізниці Ворожба—Мерефа в січні 1877 стала до ладу станція Суми. Великий внесок у розвиток С. зробили родини промисловців-меценатів, найвідоміші серед яких — Харитоненки. На поч. 20 ст. центр міста набув упорядкованого європ. вигляду. 1917—19 місто контролювалося владою Української Народної Республіки (листопад 1917 — 9 січня 1918, квітень 1918, листопад 1918 — 5 січня 1919), більшовиками (9 січня — 1 квітня 1918, 5 січня — 14 серпня 1919), владою Української Держави (травень—листопад 1818), урядом А.Денікіна (14 серпня — 29 листопада 1919). 29 листопада 1919 остаточно утверджено рад. владу. 1920 Н.Онацький заснував художньо-істор. музей (1939 розділений на художній та краєзнавчий; див. Сумський краєзнавчий музей). На поч. 1920-х рр. діяла літературно-драм. студія, якою керував письменник і театрознавець Я.Мамонтов. Із березня 1923 С. — центр Сумської округи. 1930—39 — центр Сум. р-ну, що входив 1932—39 до складу Харківської області. З утворенням у січні 1939 Сум. області місто стало центром області та району. Під час гітлерівської окупації (10 жовтня 1941 — 2 вересня 1943) в місті діяли підпільна рад. група на чолі з Д.Косаренком, підпільні групи Організації українських націоналістів. У березні— червні 1944 в С. формувалися частини Війська Польського. У повоєнний час С. перетворилися на значний індустріальний осередок із розвинутими машинобудуванням, металообробною, хімічною, харчовою та легкою пром-стю. У 1970—80-ті рр. центр міста зазнав реконструкції. Було споруджено велику адм. будівлю на площі Леніна (нині площа Незалежності) і театр ім. М.Щепкіна (1980). Станом на 2010 в місті діють 4 вищі навч. заклади. У С. народилися лікар П.Симонтовський, О.Алчевський, М.Грунський, легкоатлет В.Голубничий. Пам’ятки арх-ри: СвятоВоскресенська церква (1702), Спасо-Преображенський собор
(1776—88), садиба Лінтварьових (кін. 18 — поч. 20 ст.; тут діє будинок-музей А.Чехова), Михайлівський кадетський корпус (1903; нині Військ. ін-т артилерії), Свято-Троїцький собор (1901—14), Свято-Пантелеймонівська церква з архієрейською резиденцією (1916). Пам’ятники І.Харитоненку, М.Щепкіну, І.Кожедубу та ін. Літ.: Как был основан город Сумы. «Киевская старина», 1901, т. 74; Юркевич В. Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Б. Хмельницького. К., 1932; ІМіС УРСР: Сумська область. К., 1973; Дейнека А. Памятники архитектуры Сумщины. Х., 1989; Сумы: Путеводитель. Х., 1989; Іванюк Я.Г. Міста-фортеці Охтирка і Суми у XVII—XVIII ст. «УІЖ», 1990, № 9; Харламов В.О. Невідомі сторінки виникнення українських міст у XVII ст. В кн.: Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). К., 1998; Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. К., 2003; Суми: Вулицями старого міста: Історико-архітектурний альбом. Суми, 2003; Корогод Б.Л. та ін. Сумська область у роки Великої Вітчизняної війни. Суми, 2003; Сумщина в іменах. Суми, 2004; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. К., 2005; Манько М.О. Суми та сумчани у документах сучасників, кн. 1—3. Суми, 2007—10; Осадчий Є.М. Сумська фортеця середини XVII — XVIII ст. (пам’яткознавчий аспект). «Сумський історико-архівний журнал», 2010, № 10—11. О.Г. Бажан, Д.Я. Вортман, В.Л. Маслійчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУМИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
