СУДОПЛАТОВ Павло Анатолійович (20(07).07.1907—24.09.1996) — один із керівників органів держ. безпеки СРСР, комісар держбезпеки 3-го рангу (1943), генераллейтенант (1945). Н. в м. Мелітополь у сім’ї різнороба. 1914—19 навч. у школі. У червні 1919 втік на фронт, став вихованцем червоноармійського полку. Згодом вступив у 1-й ударний Мелітопольський полк 5-ї Задніпровської д-зії. Після розгрому полку військами генерал-лейтенанта А.Шкуро жив в Одесі, працював у порту. Після встановлення рад. влади в Одесі на поч. 1920 знову вступив до Червоної армії. Брав участь у радянсько-польській війні 1920. Із травня 1921 — писар, телефоніст, шифрувальник, реєстратор особливого відділу 44-ї стрілец. д-зії, Волин. губернського відділу ДПУ УСРР. Із 1922 — співробітник Ізяславського прикордонного відділення, Славутського прикордонного поста. Важке матеріальне становище сім’ї зумовило демобілізацію. Із вересня 1923 — зав. інформаційним відділом Мелітопольського окружного к-ту Комуніст. спілки молоді України (КСМУ), комендант Клубу робітн. молоді. Із 1924 — секретар осередку КСМУ с. Новогригорівка (нині село Генічеського р-ну Херсон. обл.), учень слюсаря, секретар осередку КСМУ з-ду ім. Воровського, практикант Мелітопольської райспоживспілки. Із лютого 1925 окружний к-т ЛКСМУ направив його на робо-
898 СУДОПЛАТОВ
ту в органи Державного політичного управління УСРР. Працював співробітником інформаційного відділення, помічником уповноваженого обліково-стат. відділу, молодшим оперативним співробітником Мелітопольського окружного відділу ДПУ УСРР. Із серпня 1928 — уповноважений Харків. окружного відділу ДПУ УСРР, уповноважений інформаційного відділу ДПУ УСРР, був комісаром дитячої спецколонії в м. Прилуки. Одночасно 1928—30 заочно навч. на робітн. ф-ті. Член КП(б)У з 1928. Із лютого 1932 за протекцією заст. голови ОДПУ СРСР В.Балицького переведений у центральний апарат ОДПУ СРСР, був інспектором, старшим інспектором 1-го відділення відділу кадрів, здійснював підбір співробітників для іноз. відділу ОДПУ СРСР. Із квітня 1933 переведений в іноз. відділ ОДПУ СРСР, був оперуповноваженим 5-го (біла еміграція) та 8-го (науково-тех. розвідка) відділень, займався відстеженням діяльності укр. еміграції. Із жовтня 1933 — у резерві відділу кадрів ОДПУ СРСР. Із червня 1934 — оперуповноважений іноз. відділу, із листопада 1934 — оперуповноважений 7-го відділення іноз. відділу Гол. управління держ. безпеки НКВС СРСР. Із 1935 — на нелегальній роботі у країнах Зх. Європи (оперативний псевдонім «Андрій»). Через агента ОДПУ СРСР «Лебедя» (В.Хом’як) зумів увійти в довіру вищого кер-ва Організації українських націоналістів. У Берліні (Німеччина), Відні, Парижі (Франція) зустрічався з Є.Коновальцем, Р.Ярим, М.Селешком, В.Стаховим, І.Габрусевичем, О.Ольжичем та ін. За легендою, він представляв «організацію, яка протидіяла більшовизму в Україні». Продовжуючи оперативну гру, 1937—38 як корабельний радист не раз виїжджав у Зх. Європу на зустрічі із представниками ОУН. На запланованій черговій зустрічі з Є.Коновальцем 23 травня 1938 в м. Роттердам (Нідерланди) С. передав йому заміновану коробку цукерок. Від вибуху Є.Коновалець загинув. Після повернення до СРСР у вересні—листопаді 1938 призначений тимчасово в. о. начальника 4-го (іспанського) відділення 5-го (зовн. роз-
відка) відділу, у листопаді—грудні 1938 — тимчасово в. о. начальника 5-го (зовн. розвідка) відділу Гол. управління держ. безпеки НКВС СРСР. У грудні 1938 відсторонений від роботи, виключений первинною орг-цією з партії «за зв’язок із ворогами народу». Але рішення не було підтримане партійним к-том НКВС СРСР. У травні 1939 — лютому 1941 — заст. начальника 5-го відділу Гол. управління держ. безпеки НКВС СРСР. Один з організаторів вбивства Л.Троцького. У лютому—липні 1941 — заст. начальника 1-го (закордонна розвідка) управління НКДБ СРСР. У липні—жовтні 1941 — нач. особливої групи при наркомі внутр. справ СРСР, яка займалася організацією диверсій у тилу противника. У серпні 1941 — червні 1942, листопаді 1942 — травні 1943 — заст. начальника 1-го (закордонна розвідка) управління НКВС СРСР. Одночасно в жовтні 1941 — січні 1942 — нач. 2-го (терор і диверсії в тилу противника) відділу НКВС СРСР. У січні 1942 — листопаді 1946 — начальник 4-го (терор і диверсії в тилу противника) управління НКВС/НКДБ СРСР. Безпосередньо координував діяльність розвідника М.І.Кузнєцова та розвідувально-диверсійного загону Д.Медведєва в Західній Україні. Водночас у листопаді 1944 — травні 1947 — нач. групи (згодом відділу) «С» (координація розвідувальної роботи по атомній проблемі) НКДБ/МДБ СРСР, у травні—серпні 1945 — нач. відділу «Ф» (робота на території країн, звільнених Червоною армією, збір інформації від громадян СРСР, які перебували в полоні чи були інтерновані в країнах Європи). 1945—47 під псевдонімом «П.Матвєєв» організовував конфіденційні переговори наркома (із 1946 — міністра) закордонних справ СРСР В.Молотова з надзвичайним і повноважним послом США А.Гарріманом, лідером курдського національного руху М.Барзані. Брав участь у ліквідації Української греко-католицької церкви, 1947 координував операцію по вбивству єпископа УГКЦ Т.Ромжі. Загалом за санкцією вищого партійно-держ. кер-ва С. організував убивства польс. інж. Самета, громадянина США Оггінса,
О.Шумського. У лютому 1947 — вересні 1950 — нач. відділу «ДР» (диверсійно-розвідувальний напрям, планування спецоперацій під час війни) МДБ СРСР. У вересні 1950 — березні 1953 — нач. «Бюро № 1» (спец. операції за кордоном), у березні—травні 1953 — заст. начальника 1-го гол. управління (контррозвідка), у травні—липні 1953 — нач. 9-го відділу (терор і диверсії за кордоном), у липні—серпні 1953 — нач. 12-го відділу (терор і диверсії за кордоном) 2-го головного управління (закордонна розвідка) МВС СРСР. Водночас 1953 закінчив Військово-юридичну академію. Нагороджений орденом Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ст., Вітчизн. війни 1-го ст., 2-ма орденами Червоної Зірки, медалями. У серпні 1953 був звільнений з органів МДБ СРСР і заарештований у «справі Л.Берії». Обвинувачувався в підготовці терактів проти вищого партійно-держ. кер-ва СРСР, проведенні «несанкціонованих» убивств. У тюрмі симулював психічне захворювання. Вину не визнав. У вересні 1958 на закритому засіданні Військ. колегії Верховного суду СРСР засуджений до 15-ти років ув’язнення та 3-х років позбавлення політ. прав. Також згідно з постановою РМ СРСР у жовтні 1958 через засудження позбавлений звання генерал-лейтенанта та держ. нагород. Відбував покарання у Владимирській тюрмі. Наслідком ув’язнення стала інвалідність 2-ї групи. Після звільнення в серпні 1968 займався літературною діяльністю та перекладами під псевдонімом «Анатолій Андрєєв». Реабілітований 1992. П. у м. Москва, похований на кладовищі місц. Донського монастиря. 1998 Указом Президента РФ посмертно відновлений у правах на нагороди. Тв.: Разведка и Кремль: Записки нежелательного свидетеля. М., 1996; Спецоперации: Лубянка и Кремль: 1930—1950 годы. М., 1997; Победа в тайной войне: 1941—1945 годы. М., 2005. Літ.: Судоплатов А.П. Тайная жизнь генерала Судоплатова. М., 1998; Торчинов В.А., Леонтюк А.М. Вокруг Сталина. СПб., 2000; Колпаки-
ди А., Прохоров Д. Внешняя разведка России. СПб., 2001; Степанов В. Павел Судоплатов — гений террора. СПб., 2003; Дегтярев К., Колпакиди А. Внешняя разведка СССР. М., 2009. Р.Ю. Подкур, Ю.І. Шаповал.
П. у м. Ментона (Франція). Літ.: Лотоцький О. В Царгороді. Варшава, 1939; Грушевський М.С. Спомини. «Київ», 1989, № 10; Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995; Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917—1920 рр.). К., 2000; Швидкий В.П. Олександр Лотоцький: учений, громадський діяч, політик (1890—1930-ті рр.). К., 2002. Г.В. Стрельський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУДОПЛАТОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
