СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА — комплекс законодавчих актів царського уряду, спря-
мованих на створення нових сел. госп-в шляхом руйнування общинного землеволодіння, з метою подолання кризи в сільс. госп-ві Рос. імперії. Назва реформи походить від прізвища П.Столипіна, який був ініціатором її підготовки та проведення. С.а.р. передбачала низку заходів, які мали на меті підтримку та розширення обсягів функціонування приватної власності на землю, посилення заможного селянства через зниження впливу сел. общини (див. Громада). Реформування розпочалося з указу 22 (9) листопада 1906 «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування», осн. законодавчим актом став закон 27 (14) червня 1910, згідно з яким кожний селянин набував права закріпити свій земельний наділ у приватну власність і поселитися на хутір або відруб. Порядок проведення землевпорядкувальних робіт, пов’язаних із запровадженням реформи, визначався законом 11 червня (29 травня) 1911, і в такий спосіб завдавався удар по общинному землеволодінню. Законодавство надавало право селянам вийти з общини і стати вільними фермерами або мігрувати в багатоземельні райони Росії за Урал. Реалізовуючи право вільного виходу з общини, селяни отримували земельні наділи без викупної плати. Між селянами розподілялися вільні казенні землі, бажаючі могли викупити земельні ділянки в поміщиків за допомогою позик, що видавалися Сел. банком. Селяни, одержавши землю, не мали права продати її особі ін. стану, а також сконцентровувати у своїх руках більше 6-ти земельних наділів (середній розмір земельної ділянки дорівнював 14—15 десятинам). У перші роки С.а.р. (1906— 13) бл. 200 тис. сел. сімей в Рос. імперії одержали в приватне володіння 2 млн десятин землі, з общини виділилося бл. 2 млн господарів, або 22 % всіх членів общини. В Україні процес проходив швидше, але тут були великі відмінності між окремими регіонами. На Лівобережжі об-
859 СТОЛИПІНСЬКА
П.А. Столипін.
860 СТОЛИПІНСЬКИ
щинне землеволодіння переважало і досягало в Харківській губернії 93,2 % всіх сел. дворів, Чернігівській губернії — 51,5 %, Полтавській губернії — 17,9 %. Внаслідок С.а.р. з общинної у приватну власність перейшли майже всі землі Полтавської та понад 50 % земель Чернігівської і Харківської губерній. У Херсонській губернії, Катеринославській губернії і Таврійській губернії вийшло з общини 42 % дворів, на Правобережжі — бл. 48 %. Загалом в Україні в результаті реформи цей показник становив 25 % селянських дворів. С.а.р. прискорила процес майнової диференціації селянства. Закріпивши надільну землю у приватну власність, незаможне селянство, що не мало інвентарю та худоби, не могло отримати кредит для господарювання і змушене було продавати її за низькою ціною. В Україні протягом 1906—12 продали свої наділи бл. 263 тис. селян, вийшли на хутори 226,5 тис. власників. Серед продавців землі перебувало також чимало поміщиків, які 1906—12 в Україні продали понад 385 тис. десятин землі. Покупцями банк. землі ставало переважно заможне селянство, що скуповувало землю і далі здавало її в оренду невеликими частинами переважно незаможному селянству. Часто такі орендарі не могли платити високу орендну плату, тому їм залишалося або пролетаризуватися, або переселятися. Переселенська політика була складовою С.а.р. Низькі ціни на землю за Уралом, заохочувальні урядові кредити, щоправда під високі відсотки, приваблювали бідне селянство та спонукали його до міграції. Переселенський рух набув великого розмаху і впродовж 1906—12 з України до Азіатської Росії виїхало бл. 1 млн осіб. Найбільше переселенців прибуло з Лівобережної України, селянство якої страждало від малоземелля і тому давало 25 % переселенців усієї Рос. імперії. Більшість мігрантів становили безземельні і малоземельні селяни (67 %), які мали до 3 десятин землі. Напр., у Полтав. губ. вони складали 72,4 %, у Харківській — 62 %, Чернігівській — 52,8 % всіх переселенців. На нових місцях
значна частина селян не змогла закріпитися, оскільки держ. допомога була недостатньою. Незвичні кліматичні умови, хронічне голодування, відсутність мед. допомоги змушували їх повертатися назад на попередні місця проживання. Упродовж 1906—13 в укр. губернії повернулася майже четверта частина переселенців, але середнє селянство знайшло на Далекому Сході свою другу батьківщину. С.а.р. не вдалося провести повністю через брак часу (П.Столипін вказував на необхідність 20-ти років спокою). Вона поглибила процес соціально-екон. диференціації селянства і тим самим хворобливо вплинула на становище найменш захищених його груп. За даними перепису 1916, в Україні землею володіли: менше 1 десятини — 15 % селянських сімей, від 1,1 до 3 десятин — 20 %, від 3,1 до 10 десятин — 56 %, 10,1 десятини та більше — 9 %. Втім, С.а.р. була одним із найрішучіших поступів лібералізму в рос. історії, сприяла перетворенню середньовічної колективістської системи праці селян на індивідуальну. В різних регіонах створювалися вільні сел. госп-ва на хуторах та відрубах. Вона сприяла розвиткові товарних відносин, широкому застосуванню машин і добрив, зростанню врожайності у 1912 на 20 %. 1913 було зібрано найбільший урожай зернових — 1200 млн пудів. Третина всієї продукції продавалася на внутрішньому і зовнішньому ринках. Частка України в експорті Рос. імперії досягла понад 25 %, а щодо вивозу зернових — понад 40 % (250— 300 млн пудів щорічно). Напередодні Першої світової війни Росія мала найкращі екон. показники за останні півстоліття. Однак С.а.р. із самого початку вороже сприймали різні верстви сусп-ва і політ. сили: від чорносотенців до незаможних селян, що створювало додаткові перешкоди. Крім С.а.р., урядом були запропоновані ін. реформи, які передбачали не тільки піднесення сільс. госп-ва, а й реорганізацію місц. самоврядування, запровадження заг. початкової освіти, здійснення ін. заходів, але смерть П.Столипіна (18 (5)
вересня 1911) та I світ. війна не дали змогу їх здійснити. Літ.: Погребінський О. Столипінська реформа на Україні. Одеса, 1931; Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. М., 1963; Сидельников С.М. Аграрная реформа Столыпина. М., 1973; Бовыкин В.И. Россия накануне великих свершений. М., 1988; Аврех А. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России. М., 1991; Волковинський В.М., Левенець Ю.А. П.А. Столипін: З життя та державної діяльності. «УІЖ», 1991, № 2—11; Баландин Ю.С. Крестьянское хозяйство. М., 1992; Нечитайло В.В. Українське селянство: Важкий шлях до волі. Кам’янець-Подільський, 1995; Історія українського селянства, т. 1. К., 2006; Хоптяр Ю.А. Селянський рух в Лівобережній Україні (березень 1917 — січень 1918 рр.). Кам’янець-Подільський, 2010. В.М. Волковинський, Ю.А. Хоптяр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
