СТЕБНИЦЬКИЙ Петро Януарійович (псевдоніми — П.Смуток,
А.Ірпенський, Малоросіянин, Малорос, П.Хмара та ін.; 25.11. 1862—14.03.1923) — громад., політ. і державний діяч, учений, письменник, публіцист, видавець. Н. в с. Гореничі (нині село КиєвоСвятошинського р-ну Київ. обл.) у священицькій родині. 1872—81 навчався в 1-й Київ. г-зії. Вищу освіту здобув на фізико-мат. ф-ті Київ. ун-ту (1881—86). Переїхав до Санкт-Петербурга, де 1889 отримав посаду в Гол. управлінні пошт і телеграфів, бл. 30-ти років віддав держ. службі, одночасно писав на екон. та соціальні теми у «Вестнике финансов», «Торгово-промышленной газете», «Русском экономическом обозрении». З кінця 1890-х рр. долучився до створення укр. Громади в С.-Петербурзі, писав статті на захист укр. мови в рос. виданнях. Незабаром став одним із керівників укр. громади С.-Петербурга. 1898 разом з О.Лотоцьким створив «Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книг», був секретарем, згодом — головою цього т-ва, яке спеціалізувалося на виданні укр. книжок, серед них творів Т.Шевченка, енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914—15). Співробітничав із часописами «Киевская старина», «Украинская жизнь», «Літературно-науковий вістник», «Рада» та ін. Під час революції 1905—1907 допомагав депутатам укр. фракцій 1-ї та 2-ї Державних дум Російської імперії, брав участь у виданні в С.-Петербурзі «Украинского вестника» та «Рідної справи — Вістей з Думи». 1908 — організатор громади Товариства українських поступовців у С.-Петербурзі. Після лютого 1917 — один з організаторів та керівників Української національної ради в Петрограді, разом з О.Лотоцьким у березні 1917 підготував «Пам’ятну записку» укр. делегації голові Тимчасового уряду, в якій було сформульовано нагальні потреби укр. руху. Як провідний член Т-ва укр. поступовців увійшов до складу відновленої Української партії соціалістів-федералістів, був членом її ЦК. У липні 1917 затверджений Українською Центральною Радою на посаді комісара у справах України при Тим-
часовому уряді. Доклав зусиль для нормалізації стосунків між Тимчасовим урядом та Генеральним секретаріатом Української Центральної Ради. Одночасно критикував дії уряду, політику УЦР. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 повернувся до Києва, після гетьманського перевороту 1918 — заст. голови укр. мирної делегації на переговорах із РСФРР, у серпні 1918 призначений сенатором адм. суду Держ. сенату Укр. Д-ви, у жовтні—листопаді 1918 короткий час очолював мін-во освіти Укр. Д-ви. Був причетний до створення Укр. академії наук. З 1919 керував постійною Комісією біографічного словника УАН. 1919 переховувався від рад. влади, але залишився в УСРР. У жовтні 1921 брав участь у Всеукраїнському православному церковному соборі. Осн. твори: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа» (1917), «Поміж двох революцій: Нариси політичного життя за рр. 1907—1918» (1918), «Борис Грінченко» (1920). П. у м. Київ. Літ.: П.Я. Стебницький: 1862— 1923. К., 1926; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. К., 1998; Балабольченко А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славинський: Біографічні нариси. К., 1999; Його ж. Петро Стебницький. «Київська старовина», 2005, № 3; Євген Чикаленко і Петро Стебницький: Листування: 1901—1922 роки. К., 2008; Іваницька С.Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «Колективний портрет» (кінець ХIХ — початок ХХ ст.). Запоріжжя, 2011. В.Ф. Верстюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стебницький Петро Януарійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
