СТАХОВСЬКИЙ Андрій (чернече ім’я — Антоній; р. н. невід. — п. 27.03.1740) — церк. і освіт. діяч, письменник, перекладач, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, митрополит Тобольський і Сибірський. Н. в с. Ріпки (нині с-ще міськ. типу Черніг. обл.) в сім’ї священика. Навч. в Київ. колегіумі. Після закінчення колегіуму прийняв чернечий постриг. З 1695 — проповідник у черніг. кафедральному Борисоглібському монастирі, з 1699 — намісник монастиря. Разом із черніг. архієпископом Іоанном Максимовичем брав діяльну участь у справі організації та становлення Чернігівського колегіуму, заснованого 1700, перший префект колегіуму. Автор передмови, віршованого перекладу про страждання Ісуса Христа, ін. творів збірника «Зерцало от писанія Божественнаго» (1705), особливий примірник
якого було піднесено гетьманові І.Мазепі. Також автор твору «Сказаніе о святом Писаніи». Викладав у Черніг. колегіумі поетику та риторику. Автор курсу риторики «Clavіs scіentіarum» (1708), написаної у формі військ. інструкції з використанням відповідної термінології. Військ. характер цього підручника пояснювався тим, що в ньому в опосередкованій формі знайшли відображення події Північної війни 1700—1721. Цій темі також присвячено драму «Провіщення риторської Сивілли», вміщену в цьому самому рукописному підручнику. З 1709 — архімандрит Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. 20 вересня 1713 висвячений на архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. За його архієпископства викладачі Черніг. колегіуму 1716 здійснили переклад з латини «Історії Рима від заснування міста» Тіта Лівія церковнослов’ян. мовою. 5 березня 1721 призначений митрополитом Тобольським і Сибірським. Приводом до цього призначення — фактично почесного заслання — стала історія з новгород-сіверським ченцем Порфирієм, який побачив та замалював комету як літеру «П», її малюнки поширилися в місті. Навколо літери «П» з’явилася мотузка. Імперські урядовці, зокрема кн. О.Меншиков, запідозрили в цьому натяк на рос. царя Петра I. Він зажадав від черніг. архієпископа позбавити сану ченця Порфирія, але той відмовився, заявивши, що «без семи соборів сану позбавити неможливо». Князь О.Меншиков поскаржився цареві. Порфирія було заслано до самої смерті в Соловецький монастир (див. Соловки), а С. за резолюцією самого царя — у Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ). Він розширив у Тобольську слов’яно-лат. школу, збільшив у ній строк навчання, перетворивши на семінарію, заснував слов’яномонгол. школу, розвивав духовні місії в Пекіні (Китай) та на Камчатці, будував храми, монастирі. У Сибіру продовжував займатися перекладацькою діяльністю: здійснив переклад церковнослов’янською латиномовного
твору катехізичних повчань Феодора Студита, переклав «О подражаніи Христу» (Фоми Кемпійського), написав чини для «присоединения иноверцев и христиан инославных» тощо. По собі залишив значну б-ку, яку було передано Тобольській семінарії. П. у м. Тобольськ. Похований у Софіївсько-Успенському соборі. Канонізований 1984 разом з ін. сибірськими святими.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАХОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
