СТАРЦІ — 1) старці градські, старійшини людські — згадуються в літописах, а також у деяких перекладних слов’ян. пам’ятках. У «Повісті временних літ» виступають поряд з боярами як учасники нарад київ. кн. Володимира Святославича. Більшість дослідників припускають, що «Повість временних літ» інформує про реальний вплив старійшин рус. родів при дворі київ. князя наприкінці 10 — на поч. 11 ст. Подібні старійшини зафіксовані в багатьох давніх сусп-вах (напр., годі в Ісландії та ін.). Проте значення терміна «старійшина», «старець» у перекладних пам’ятках розпливчасте (керівник, вельможа, старший), так само полісемантичний лат. відповідник «olderman». Припускалося також, що згадки «старійшин» у «Повісті временних літ» періоду князювання Володимира Святославича свідчать не про реалії тієї доби, а про моделювання образу князя-хрестителя під царя Соло-
832 СТАРЧЕНКО
мона і про використання відповідної бібл. топіки. Знову тема С. актуалізується в пізніх моск. та тверських зводах 14—15 ст. Літ.: Строев В.Н. По вопросу о «старцах градских» русской летописи. В кн.: Известия Отделения русского языка и словесности Российской академии наук, т. 23, кн. 1. Пг., 1919; Завадская С.В. К вопросу о «старейшинах» в древнерусских источниках ХI— ХIII вв. В кн.: Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования: 1987. М., 1989. Т.Л. Вілкул.
В.Ф. Старченко.
І.Д. Старчук.
2) в Україні 14—16 ст. С. побутували в якості інституту місц. самоврядування, який, безперечно, еволюціонував з давньорус. періоду. Найчастіше С. виступали керівниками як цілих волостей (переважно на Подніпров’ї та Волині), так і окремих сільс. громад (Волинь, Галичина, Київщина). У компетенції С. було широке коло питань повсякденного внутр. життя волості і села. Більш важливі справи (у т. ч. й судові) С. виносили на розгляд усієї громади, скликаючи віча і копи (див. Копний суд). За межами громади С. репрезентували своїх співгромадян у відносинах з ін. сусідніми громадами, представниками держ. управління (старостами, намісниками, ревізорами та ін.) й великокнязівською (королівською) владою. В цілому ж еволюція інституту С. в Україні йшла шляхом поступового їх перетворення з органів місц. самоврядування в нижчу ланку держ. управління з певними владно-примусовими повноваженнями. Літ.: Гурбик А.О. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні ХIV—ХVI ст. В кн.: Середньовічна Україна (збірник наукових праць), вип. 2. К., 1997; Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998. А.О. Гурбик.
номічний ф-т Київ. с.-г. ін-ту, 1932 — аспірантуру при Укр. НДІ цукрової пром-сті. 1934—38 — директор і наук. керівник Миронівської дослідно-селекційної станції. За наук. роботу нагороджений Великою золотою медаллю Всесоюзної с.-г. виставки (1940). З 1938 — голова Київ. обласного виконкому. З грудня 1938 — заст. голови РНК УРСР з питань розвитку сільс. госп-ва. З 1940 — член ЦК КП(б)У. 1942 був делегатом від СРСР на міжнар. конференції у США, присвяченій питанням вир-ва продуктів харчування. За організацію партизан. руху на окупованій території України відзначений орденом Червоного Прапора (1943). З березня 1946 — заст. голови РМ УРСР. Наук. праці присвячені дослідженню питань агротехніки й селекції, вивченню ефективності добрив, способам підвищення врожайності с.-г. культур. Обирався депутатом ВР СРСР і ВР УРСР. Нагороджений орденами Леніна (1939), Червоного Прапора (1943), медалями. П. у м. Київ, похований на Лук’янівському кладовищі. Тв.: Підсумки 1945 року і завдання на 1946 рік по сільському господарству УРСР: Доповідь заступника Голови Раднаркому УРСР на республіканській нараді передовиків сільського господарства України: 15 січня 1946 р. К.—Х., 1946; Підсумки роботи по бурякосіянню в колгоспах, радгоспах і селянських господарствах УРСР по підвищенню врожайності цукрових буряків у 1946 році. К.—Х, 1946; Посібник по сільському господарству. К.—Х., 1946. Літ.: Національна Академія наук України: Персональний склад: 1918— 2003. К., 2003; Товмаченко В.М., Писарєва Є.Г. Професор В.Ф. Старченко (1904—1948) — вчений і державний діяч. «Історія науки і біографістика», 2009, № 1. Л.В. Ковпак.
Пізніше був стрільцем Української Галицької армії. 1921 став учителем в Нар. школі ім. Б.Грінченка у Львові, одночасно закінчив навчання в Академії мист-в у О.Новаківського (1923). 1925 вступив до гуманістичного ф-ту Львів. ун-ту, 1931 захистив докторську дис. на тему: «Les sculptures antiques de Wilanow» і залишився на кафедрі класичної археології. З 1935 — ад’юнкт у Е.Булянди, багато писав, видав цінні мистецтвознавчі розробки. Брав участь в археол. експедиціях; подорожував: 1931 — у Греції, на Криті, в Туреччині, Болгарії, Румунії, Угорщині; 1933 — у Великій Британії, Німеччині; 1935 — у Греції, Югославії, Болгарії, Румунії, Угорщині. 1940—41, потім — 1944—50 працював на кафедрі археології Львів. ун-ту і одночасно у Львів. відділі археології Ін-ту археології АН УРСР. Брав участь у розкопках Галича (давнього) (1936—37), керував експедицією під час дослідження городища у Пліснеську 1946—49. П. у м. Львів. Праці: Les skulptures antiques de Wilanow. «EOS», 1930—31, № 32—33; Technika malarstwa staroуytnego. «Kwartalnik klasyczny» (Lw\w), 1931, № 5; 1932, № 6; Conception of the ornament and foundation of its evolution. «EOS», 1933, № 34; Majtek i willa Horatiusa na tle epok. «Przegld klasyczny», 1936, nr. II. 6; Ornament roslinny na Ara Pacis Augustae. Там само, 1937, nr. III; Розкопки на городищі Пліснесько. В кн.: Археологічні пам’ятки УРСР, т. 1. К., 1949; Розкопки городища Пліснеська в 1947—1948 рр. Там само, т. 3. К., 1952; Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р. Там само, т. 5. К., 1955. Літ.: Филипчук М. Іван Старчук — мистецтвознавець, дослідник античної і слов’янської археології. «ЗНТШ» (Львів), 1993, т. 225; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України: Наукова діяльність, структура, працівники. Львів, 2001; Ситник О. Постаті археології Львівського університету у фокусі столітньої історії. В кн.: Археологічні дослідження Львівського університету, № 8. Львів, 2005. О.С. Ситник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
