СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович (14(02).12.1840—27(14).04.1904) — письменник, поет, перекладач, театральний і культурно-громад. діяч. Батько М.Старицької і Л.Старицької-Черняхівської. Н. в с. Кліщинці (нині село Чорнобаївського р-ну Черкас. обл.). Походив із дрібномаєткової поміщицької родини. Рано осиротівши, виховувався в родині В.Лисенка — батька композитора М.В.Лисенка. Навч. в Полтав. г-зії, а згодом — у Харківському (1858—60) та Київському (1860— 61, 1864—65) ун-тах. У 1860-х рр. розпочав літ., громад. і театральну діяльність. Брав участь у роботі Південно-західного відділу Російського географічного товариства, Київського літературноартистичного товариства, видавав альманах «Рада». Свою прозову творчість розпочав як перекладач. С. створив низку власних поезій, які є золотим фондом літ.
класики. Одним із кращих ліричних віршів є «Виклик» («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»). В історію укр. літератури ввійшов передовсім як автор великих істор. повістей та романів. Його перу належать 7 романів, 6 повістей і кілька десятків оповідань та нарисів, написаних рос. мовою. До найвизначніших належать трилогія «Перед бурей: Исторический роман из времен Хмельниччины» (1894), «Буря» (1896), «У пристани» (1897), в яких оспівана героїчна боротьба укр. народу за своє визволення. Близькою до трилогії була повість «Оборона Буши» (1891). Твори «Молодость Мазепы» (1893), «Руина» (1899), «Последние орлы» («Гайдамаки»; 1901) відтворювали істор. події 2-ї пол. 17—18 ст. Соціальні проблеми знайшли своє відображення в романі «Разбойник Кармалюк» (1903). Багато повістей, оповідань та нарисів присвятив становищу укр. села («Непокорный», 1892; «Остроумие урядника», «Даровой хлеб», 1881; «Понизив», 1893; «Вареники», 1894; «Орися», 1894; «Лихо: Картинки з життя голодних», 1901). У багатьох оповіданнях порушує питання становища інтелігенції в тогочасному сусп-ві («Горькая правда», «Неудачница», 1901; «Копилка», 1903). Значне місце у творчості С. займала драматургія. За сюжетами творів М.Гоголя він створив п’єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок» (1883), «Тарас Бульба» (1881), «Утоплена» (1885), інсценізував твори Е.Ожешко, Ю.-І.Крашевського, зробив сценічні редакції п’єс укр. драматургів («Чорноморський побит на Кубані» Я.Кухаренка, 1886; «На Кожум’яках» І.Нечуя-Левицького (у сценарії — «За двома зайцями»), 1875; «Перемудрив» П.Мирного, 1884). Написав власні соціально-побутові драми «Не судилося» (1881), «У темряві» (1892), «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1882), «Талан» (1893), істор. драму «Маруся Богуславка» (1897), водевілі «Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка» (1872), «По-модньому» (1889), «Чарівний сон» (1872) та ін. Творчості С. притаманне поєднання реалізму з романтичним піднесенням.
811 СТАРИЦЬКИЙ
Л.М. СтарицькаЧерняхівська.
М.П. Старицький.
812 СТАРИЦЬКІ
Зробив великий вклад у розвиток укр. професійного театру. Сценічну діяльність розпочав у любительських драм. гуртках. 1872 разом із М.Лисенком створив у Києві «Товариство українських сценічних акторів». Упродовж 1883—85 очолював першу укр. трупу М.Л.Кропивницького, а 1885—91 — нову трупу. 1892—96 — директор і режисер трупи М.К.Садовського, 1898 — режисер трупи І.Найди. П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі. У с. Кліщинці встановлено пам’ятник М.Старицькому. Літ.: Сокирко Л.Г. М.П. Старицький. К., 1960; Комишанченко М.Т. Михайло Старицький. К., 1968; Митці України: Енциклопедичний довідник. К., 1992. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
