СТАНКОВИЧ Євген Федорович (н. 19.09.1942) — композитор, муз. діяч. Дійсний член Нац. академії мист-в України (1997). Професор (1997). Нар. арт. УРСР (1986). Герой України (2009). Н. в м. Свалява. Навч. в Ужгородському муз. уч-щі, яке закінчив 1961 по класу віолончелі. Композицію вивчав в А.Солтиса у Львів. консерваторії (1961), у Б.Лятошинського (1965—68) та М.Скорика (1969—70) в Київ. консерваторії. 1978—88 працював заст. голови Спілки композиторів України. 1988 розпочав пед. діяльність у Київ. консерваторії (нині Національна музична академія України імені П.Чайковського), із 1990 — зав. кафедри композиції. 1992 очолював журі 1-го Міжнар. фестивалю сучасної музики в м. Вінніпег (Канада), 1996 був запрошений урядом Швейцарії як композитор-у-резиденції кантона Берн (Швейцарія). 1989—92 та 2005—11 був головою Спілки композиторів України. Працював членом К-ту з Нац. премії України ім. Т.Шевченка.
806 СТАНОВЕ
С. — переможець багатьох міжнар. і вітчизн. мистецьких конкурсів і фестивалів. Працює в усіх галузях муз. мист-ва. У його творчому доробку: фольк-опера «Коли цвіте папороть», 6 симфоній для великого симфонічного оркестру, 10 камерних симфоній, симфонічна поема «Dictum» для камерного оркестру, 6 балетів — «Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену», оркестрово-хорові великоформатні полотна на нац. істор. тематику — Каддиш-Реквієм «Бабин Яр», «Чорна елегія», «Панахида за померлими з голоду», «Слово о полку Ігоревім», великі хорові опуси, серед яких — «Нехай прийде Царствіє Твоє», «До Тебе, Господи, взиваю», численні твори для симфонічного оркестру, камерного оркестру й різних складів інструментального ансамблю, музика до драм. вистав та більше 100 худож. фільмів (серед яких — «Легенда про княгиню Ольгу», «Мавка», «Ярослав Мудрий», «Украдене щастя», «Устим Кармелюк», «Час збирати каміння», «Кам’яна душа», «Ізгой», «Роксолана») і документальних кінострічок. С. — композитор із надзвичайним мелодичним обдаруванням, композитор-психолог яскравого музично-драм. таланту, який мислить масштабно, випуклими «архітектурними» звуковими образами. Це автор симфонічного типу мислення. Сприйняттю складної за концепцією і змістом симфонізованої музики майстра допомагають емоційна щирість авторського вислову і зображальна звукова конкретність. Оригінальна неповторність музики С. полягає в поєднанні фольклоризованого мелосу зі складними сучасними композиційними прийомами та багатошаровою поліфонічною фактурою, автентичної нар. інтонації з модерновими оркестровими тембрами й звуковими барвами. Музика С. знайшла світ. визнання, звучить у концертних залах Великої Британії, Іспанії, Канади, Китаю, Німеччини, США, Філіппін, Франції, Швейцарії, країн Південної і Східної Європи. Його Камерна симфонія № 3 була внесена до десяти кращих симфоній світу за 1985.
Обирався народним депутатом УРСР і СРСР. Лауреат республіканської премії ім. М.Островського (1976), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1977, за симфонію «Я стверджуюсь»), лауреат Міжнар. трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985). Нагороджений орденами Дружби народів (1982), св. рівноапостольного кн. Володимира Великого 3-го ст. (2001), Ярослава Мудрого 5-го ст. (2002), медаллю «За трудову доблесть» (1976), Золотою медаллю Нац. академії мист-в України (2002); Герой України з врученням ордена Держави (2009). Літ.: Лисецкий С. Евгений Станкович. К., 1987; Зинькевич Е. Симфонические гиперболы: О музыке Евгения Станковича. Сумы, 1999; Чекан Ю. Хорова творчість Євгена Станковича. В кн.: Станкович Є. Хорові твори [нотне видання]. К., 2004; Луніна А. Дев’ять камерних симфоній Євгена Станковича: До питання про образний зміст камерно-симфонічної творчості. «Київське музикознавство», 2009, № 30; Її ж. «Володар Борисфену»: Міф чи реальність? «Музика», 2011, № 3; Її ж. «Коли цвіте папороть»: Розвінчана міфологема. Там само, 2011, № 4—6. А.Є. Луніна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАНКОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
