«СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ» («СВУ») — міфічна «контрреволюційна організація», що нібито існувала в УСРР з 1926 і об’єднувала навколо себе по-антирадянському налаштовану інтелігенцію, діячів Української автокефальної православної церкви та представників куркульства. Розслідування справи «СВУ» здійснювалось органами Державного політичного управління УСРР із травня 1929 до лютого 1930. Перше повідомлення про викриття «СВУ» з’явилось у пресі в листопаді 1929, а з лютого 1930 в газеті «Вісті» почали друкуватися матеріали «Спілка визволення України» (із звинувачувального висновку в справі «СВУ»). За офіц. версією, «СВУ» (лідером якої оголосили віце-президента ВУАН С.О.Єфремова) була пов’язана з однойменною емігрантською орг-цією, петлюрівським закордонним центром, що визнавав себе урядом Української Народної Республіки, і ставила своєю метою повалення рад. вла-
Обвинувачувані на процесі «СВУ». Ліворуч — С.О. Єфремов. Харків, 1930.
752 СПІЛКА
Зал суду під час процесу «СВУ». Харків, 1930.
ди в Україні шляхом збройного повстання за допомогою іноз. д-в, відторгнення УСРР від СРСР та реставрацію капіталіст. ладу. Стверджувалось, що «СВУ» мала окремі секції («академічну», «шкільну», «педагогічну» та ін., включно з «медичною», що нібито мала труїти пацієнтів-комуністів), філії в містах УСРР, а молоді «контрреволюціонери» об’єдналися у «Спілку української молоді» («СУМ»). Приводом для виникнення версії про існування закордонного і внутрішнього центрів «СВУ» став нібито одержаний 1926 С.Єфремовим з-за кордону лист Л.Чикаленка, який повідомляв про створення «СВУ» на еміграції і пропонував створити таку орг-цію на території УСРР. Осн. дійовими особами на показовому суд. процесі, що проходив у Харків. оперному театрі з 9 березня по 19 квітня 1930, були 45 осіб. Серед них С.Єфремов, колиш. прем’єр-міністр УНР В.Чехівський, колиш. міністр закордонних справ УНР, наук. співробітник ВУАН А.Ніковський, професор Київ. ін-ту нар. освіти (КІНО) Й.Гермайзе, колишні діячі Української партії соціалістівфедералістів: завідувач 1-ї Київ. трудової школи В.Дурдуківський, учитель тієї самої школи О.Гребенецький, філолог В.Ганцов; письменниця Л.Старицька-Черняхівська, її чоловік, учений-гістолог О.Черняхівський, академік М.Слабченко, мовознавець Г.Голоскевич, студент КІНО М.Павлушков, який вважався лідером «СУМу», та ін. Серед підсудних були: 2 академіки ВУАН, 15 професорів вузів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 свяще-
ник УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники, 1 бібліотекар. 15 підсудних працювали в системі ВУАН, 31 особа колись входила до різних укр. політичних партій, 1 був прем’єром, 2 — міністрами Уряду УНР, 6 — членами Української Центральної Ради. Ще 700 осіб було заарештовано невдовзі у зв’язку із цією справою, а всього, за деякими підрахунками, під час та після процесу «СВУ» було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. З одного боку, існує чимало свідчень того, що проти більшовицького режиму в Україні здійснювалась реальна безкомпромісна боротьба. З другого боку, доведено, що в такому вигляді, як це подавалося 1929—30, «СВУ» не існувало: ще 1928 ДПУ УСРР завербувало кількох молодих людей (дехто з них пізніше опинився в еміграції), яким було запропоновано входити в контакт з «націоналістично настроєними» особами, подаючи відповідну інформацію. Саме ці молоді люди були серед тих, кого заарештували в період з 18 травня по 18 червня 1929 в Києві. Їхні свідчення використали для того, щоб примусити студентів М.Павлушкова і Б.Матушевського свідчити проти С.Єфремова, заарештованого в липні 1929, та ін. майбутніх учасників процесу. У грудні 1929 підготовка процесу «СВУ» вступила у вирішальну фазу. Тоді в надрах ДПУ УСРР з’явилася низка документів, що надійшли до ЦК КП(б)У, ЦК ВКП(б) та ОДПУ СРСР. З ними ознайомився Й.Сталін, який особисто скеровував підготовку процесу, що, зокрема, засвідчує його шифровка до Харкова С.Косіору і В.Чубарю від 2 січня 1930. Хоча деталі процесу «СВУ» узгоджувалися з моск. кер-вом, ДПУ УСРР пропонувало і свою «драматургію» процесу. Її містили документи, підписані переважно нач. секретного відділу ДПУ УСРР В.Горожанином і нач. 2-го відділення секретного відділу ДПУ УСРР Б.Козельським. Саме їх можна вважати осн. «диригентами» процесу «СВУ». Розробляючи справу «СВУ», ДПУ УСРР підводило базу для наступних тотальних погромницьких акцій, що будуть масово започатковані
1932—33, коли Й.Сталін вирішив остаточно покінчити з «українізацією». Ще під час слідства та під час процесу виявилося надзвичайно багато суперечностей і розбіжностей, що ставили під сумнів існування «СВУ». Ті учасники справи «СВУ», які залишилися живими (напр., В.Ганцов, К.Туркало, В.Отамановський, Б.Матушевський), детально підтвердили сфабрикований характер висунутих проти них та ін. осіб обвинувачень. Усі ці розбіжності й суперечності були підтверджені в ході додаткової перевірки справи «СВУ» 1989. У зв’язку з цим Прокуратурою УРСР було внесено протест у цій справі і ухвалою Пленуму Верховного Суду УРСР від 11 серпня 1989 справу було припинено через відсутність складу злочину в діях засуджених осіб. В історіографії переважає думка про те, що «СВУ» — вигадка чекістів. Одначе деякі з авторів із політичних та особистісних міркувань стверджують, що ця орг-ція реально існувала, тим самим об’єктивно підтверджуючи обґрунтованість антигуманних дій комуніст. режиму щодо осіб, обвинувачених в участі в «СВУ». Літ.: Спілка визволення України: Стенографічний звіт судового процесу, т. 1. Х., 1931; Павлушкова Н. Спілка визволення України і Спілка української молоді. В кн.: Збірник СВУ— СУМ, ч. 2. Нью-Йорк—Мюнхен, 1964; Савцов В. Злочин, якого не було. «Радянська Україна», 1989, 12, 13, 16, 19, 26, 27 вересня; Снегірьов Г. Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько...): Лірико-публіцистична розвідка. К., 1990; Білокінь С. СВУ — опера ГПУ? «Наш час», 1992, № 12; Опера СВУ — музика ГПУ: Спогади свідків: Збірник. Кам’янськ-Шахтинський, 1992; Шаповал Ю.І. Україна 20—50-х років: Сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Болабольченко А. СВУ — суд над переконаннями. К., 1994; Костюк Г. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки: Дослідження і спостереження сучасника. К., 1995; Пристайко В.І., Шаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти: Науково-документальне видання. К., 1995; Єфремов С.О. Щоденники: 1923—1929. К., 1997; Шаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України»: Погляд із відстані 75 років. «УІЖ», 2005, № 3. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
