СОРОКІН Питирим Олександрович (21, за ін. даними 23.01. 1889—10.02.1968) — російськоамериканський соціолог та культуролог. Президент Амер. соціологічної асоціації (1965). Професор (1919). Н. в с. Тур’я (нині село Республіки Комі, РФ). Походив із родини вчителя місц. земського уч-ща. Із дитячих років лишився сиротою. Разом із рідним братом розписував і прикрашав культові споруди. Екстерном склав іспити за гімназійний курс. 1909 поступив у Психоневрологічний ін-т у Санкт-Петербурзі, але 1910 перевівся на юрид. ф-т Петербурзького університету, який закінчив 1914. Член Партії соціалістів-революціонерів (1906), належав до її правого крила. Секретар О.Керенського в Тимчасовому уряді Росії, редактор есерівської газ. «Воля народу». Делегат 1-го Всерос. з’їзду сел. депутатів, депутат Всеросійських Установчих зборів. 1918 кілька разів був заарештований як неблагонадійний елемент. Від 1919 — професор Петрогр. ун-ту. 1922 висланий із РСФРР на т. зв. філос. пароплаві. Спершу — на еміграції в Німеччині та Чехословаччині, а від 1923 і до кінця життя — у США. Протягом 1924—30 викладав в Ун-ті Міннесоти. 1931—59 —
професор Гарвардського ун-ту, в якому став фундатором соціологічного ф-ту, котрим керував упродовж 1931—42 і перетворив його на один із найвідоміших світ. центрів теор. соціології. На відміну від домінуючої в 1930— 40-х рр. в США емпіричної соціології С. висунув теорію інтегральної соціології, котра охоплювала всі площини к-ри в найширшому розумінні. Вважав, що соціально-культурні реалії варто розглядати в дусі соціального реалізму, зокрема з надіндивідуальної інтегрованої соціокульт. перспективи, котра в жодному разі не зводиться до матеріального буття. С. увів до наук. обігу поняття «тип культури» як певної істор. цілісності, точніше «надсистеми», що ґрунтується на низці уявлень про сусп. природу реальності, осн. потреби людини, рівень та способи їх задоволення, а також методи пізнання. С. виокремлював 3 провідні надсистеми: сенситивну (матеріальна, чуттєва к-ра), ідеаціональну, чи умоглядну (духовна, надчуттєва к-ра), та ідеалістичну, котра є комбінацією двох попередніх. За візією С., у межах кожної із цих надсистем співіснують культ. системи нижчого рівня: філософія, право, мист-во, наука, релігія та ін. С. висунув і обґрунтував своєрідну циклічну теорію всесвітньо-істор. руху як флуктуацій різних типів к-ри, котра спирається на засади соціокульт. динаміки. С. вважав, що осн. принципи сприйняття дійсності, закладені тим або ін. світоглядом, поступово вичерпують свої можливості і заступаються одним із двох альтернативних світоглядів. Відтак трансформуються самі типи соціокульт. надсистем, що супроводжується кардинальним перетворенням соціальних інститутів, нормативних зразків поведінки. Обстоював думку, що виникнення альтернативного культ. етосу розгортається протягом тривалих періодів соціальних і культ. криз, потрясінь, війн та соціально-політ. лихоліть. Приміром, Першу світову війну та Жовтневий переворот в Петрограді 1917 С. розглядав як безпосередній вислід тотальних зрушень, зокрема культ. вакууму, що утворився в соціокульт. сис-
711 СОРОКІН
П.О. Сорокін.
712 СОСЕНКО
темі зх. сусп-ва. Наприкінці життя сприймався зх. науковцями як ексцентричний критик північноамериканської соціології та сусп-ва. На еміграції підтримував зв’язки з окремими укр. діячами, зокрема з М.Шаповалом. Автор численних студій із соціології міста й села, політ. соціології, соціології та філософії мист-ва, соціальної стратифікації й мобільності. Вважається одним із класиків зх. соціології 20 ст. П. у м. Вінчестер (шт. Массачусетс, США). Праці і тв.: Система социологии. т. 1—2. Пг., 1920; Social and Cultural Mobility. New York, 1959; Social and Cultural Dynamics, vol. 1—4. New York, 1962; Долгий путь: Автобиографический роман. Сыктывкар, 1991; Социологические теории современности. М., 1992; Человек, цивилизация, общество. М., 1992; Социальная мобильность. М., 2005; Социология революции. М., 2005; Элементарный учебник общей теории права в связи с теорией государства. СПб., 2009. Літ.: Тихонова П.А. Социология П.А. Сорокина. М., 1999; Зюзев Н.Ф. Философия Питирима Сорокина. Сыктывкар, 2004; Кротов П.П., Долгов А.Ю. От войны к миру: У истоков теории созидательного альтруизма Питирима Сорокина. Сыктывкар— Вологда, 2011. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОРОКІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
