СОЛОВЦОВ Микола Миколайович (справжнє прізв. — Федоров; 15(03).05.1857—25(12).01.1902) — рос. актор, режисер, антрепренер. Чоловік М.Глєбової. Н. в м. Орел (нині місто в РФ). Там же розпочав сценічну діяльність у 1875 в трупі Е.Серв’є. Пізніше виступав у Ярославлі, Оренбурзі, Саратові (нині всі міста в РФ), Києві, Полтаві, Харкові, Казані (нині столиця Татарстану, РФ) та ін. містах; 1882—83 — в Олександринському театрі (Санкт-Петербург); 1883—84 — в антрепризі М.Лентовського в Нижньому Новгороді (нині місто в РФ) і Москві; 1882—84 ставив спектаклі в Москві в Нім. клубі (перші режисерські спроби); 1887—89 — актор, потім — режисер у театрі
Ф.Корша (Москва). 1891 разом з ін. акторами і режисерами організував у Києві Т-во драм. акторів, що заклало основу першого стаціонарного рос. драм. театру «Соловцов». Із 1901 також утримував антрепризу в Одесі. Був у числі організаторів Київського літературно-артистичного товариства, видавав «Киевскую газету». Театральні ролі: Городничий («Ревізор» М.Гоголя), Любим Торцов, Васильков, Линяєв («Бідність не порок», «Шалені гроші», «Вовки і вівці» О.Островського), Тартюф («Тартюф» Ж.-Б.Мольєра), Репетилов («Лихо з розуму» О.Грибоєдова), Смирнов («Ведмідь» А.Чехова), Расплюєв («Весілля Кречинського» О.Сухово-Кобиліна), Геншель («Візник Геншель» Г.-Й.Гауптмана) та ін. Поставив вистави: «Три сестри», «Ведмідь», «Весілля», «Чайка», «Іванов» А.Чехова; «Цар Борис», «Смерть Івана Грозного», «Цар Федір Іванович» О.К.Толстого; «Візник Геншель» Г.-Й.Гауптмана та ін. Автор п’єс «Євлампія Раміна», «У далечінь». П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі. Літ.: Николаев Н.И. Драматический театр в г. Киеве. К., 1898; Юбилейный альбом посвящается деятельности Н.Н. Соловцова по случаю 25-летия артистической деятельности и 10-летия Киевской антрепризы. К., 1902; Синельников Н.Н. Шестьдесят лет на сцене. Х., 1935; Городинський М.П. Київський театр «Соловцов». К., 1961; Табачникова Е.Н. Н. Соловцов и становление режиссуры в русском провинциальном театре. В кн.: Записки о театре. Л., 1974. П.М. Бондарчук.
в театрі «Ла Скала» (Мілан, Італія). 1967 — заслужений, 1969 — нар. артист УРСР. 1973—78 навч. в Київ. консерваторії. 1977—78 — соліст «Метрополітен-опера» (Нью-Йорк, США). 1996 із причин суб’єктивного характеру звільнений із Нац. академічного театру опери та балету України ім. Т.Шевченка. Виконавець понад 20-ти оперних партій, більше 10-ти програм камерного репертуару, старовинних арій, романсів укр., рос. та світ. класики. Виступав більше, ніж на 100 світ. сценах. Лауреат Ленінської премії (1980; її грошовий вираз передав у Фонд Миру), Держ. премії України ім. Т.Шевченка (1997); лауреат загальнонац. програми «Людина року» в номінації «Діяч культури та мистецтва року» (1998). 1998 присвоєно звання «Народний посол України». Нагороджений орденом «Дружби народів» (1982); Герой України із врученням ордена Держави (2008, посмертно). П. у смт Козин Обухівського р-ну Київ. обл., похований на місц. кладовищі. Пам’ятники митцю встановлено в Києві (2001) і Донецьку (2002). Літ.: Максакова М. В добрый час. «Советская музыка», 1962, № 10; Ионов А. Талант и труд. «Донбасс», 1968, № 2; Жолдак А. Анатолій Солов’яненко в «Метрополітен-опера». «Культура і життя», 1978, 12 лютого; «Голос України», 1999, 31 липня; Терещенко А. Анатолій Солов’яненко: Український голос, що розмовляв з усім світом. К., 2002; Іжевська М. Солов’яненко назавжди зі своїм народом. «Урядовий кур’єр», 2003, 4 січня. В.О. Крупина.
сійсько-турецької війни 1828— 1829, генерал-лейтенант (1843), інспектор арсеналів і парків інженерного відомства (1837—56), генерал-вагенмейстер Ген. штабу (із 1827); Сергій Сергійович (1867—1928), відомий художникаквалерист, ілюстратор книг. До цього роду, імовірно, належав Микола Вікторович С. (1856— 1906), відомий хірург, д-р медицини (1889), почесний лейб-медик, гол. лікар Київ. військ. шпиталю (1900—03). Рід внесений до 2-ї та 3-ї частин Родовідної книги Черніг. губернії. Існують й однойменні роди ін. походження.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОЛОВЦОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
