СОБОР — 1) орган церк. управління. У правосл. церкві розрізняють Вселенські Собори, архієрейські собори (або собори єпископів) та собори єпископів, духовенства і мирян. Вселенський С. — вищий орган церк. влади, рішення якого з питань віровчення є обов’язковими для всіх помісних церков і не підлягають перегляду. Рішення ж із питань канонічного устрою церкви можуть корегуватися, уточнюватися та доповнюватися. Правосл. церква визнає 7 Вселенських Соборів: I — Нікейський (325), II — Константинопольський (381), III — Ефеський (431), IV — Халкідонський (451), V — Константинопольський (553), VI — Константинопольський (680—81), VII — Нікейський (787). Хоча канони не встановлюють, хто саме і в який спосіб має скликати Вселенські Собори, історично їх скликали виключно візант. імператори. Делегатами Вселенських Соборів були єпископи, які представляли всі помісні церкви (у т. ч. і Римську). Пресвітери та диякони могли бути повноправними членами Вселенських Соборів, лише якщо вони представляли своїх відсутніх єпископів. Вищим органом влади в окремій помісній правосл. церкві традиційно є С. єпископів цієї церкви (або архієрейський С.). Однак у більшості церков такі органи звуться не «соборами», а «синодами». Назва «Архієрейський собор» (або «Собор єпископів») вживається лише в Рос., Сербській та Польс. церквах. Порядок та періодичність скликання таких соборів (або синодів), регламент їхньої роботи та повноваження в різних церквах різні. Протягом 19—20 ст. в кількох помісних церквах також склалася традиція скликання соборів, повноправними делегатами яких є не тільки єпископи, але й представники духовенства, ченців і мирян. Такі собори зазвичай звуться помісними. Їхні повноваження, порядок обрання делегатів та періодичність скликання встановлюються в статутах кожної церкви окремо. Собори є невід’ємною складовою вищого церк. управління і в правосл. церквах в Україні. Зо-
крема, в Укр. правосл. церкві (УПЦ), що перебуває в єдності з Московським патріархатом, вища влада належить С. УПЦ, до складу якого входять єпископи та представники духовенства, чернецтва і мирян. У період між Соборами УПЦ вищим органом влади є С. єпископів. В Українській православній церкві Київського патріархату (УПЦ КП) вищим органом влади є помісний С., а в період між помісними соборами — архієрейський С. У катол. церкві Вселенський С. також вважається вищим органом церк. влади, однак, згідно з діючим кодексом канонічного права, скликати, розпускати, припиняти роботу та затверджувати рішення такого С. може виключно Папа Римський. Лише за умови папського затвердження рішення Вселенських Соборів визнаються законними та загальнообов’язковими. Членами Вселенського С. є всі єпископи катол. церкви. До участі в такому С. можуть бути запрошені й особи, що не мають єпископського сану, але міра їхньої участі в С. встановлюється вищою церк. владою. На відміну від правосл. церкви римо-католицька визнає на сьогодні 21 Вселенський С. (останнім із них є II Ватиканський С., що працював 1962—65). Канонічне право римо-катол. церкви передбачає також скликання помісних соборів (пленарних або провінційних), в яких беруть участь єпископи окремих церк. провінцій на чолі з митрополитом. Особи, що не мають єпископського свячення, можуть брати участь у помісних соборах лише із правом дорадчого голосу. Помісні собори скликаються конференцією єпископів відповідної провінції або її митрополитом. У сх. катол. церквах, які мають статус патріархатів, зібрання єпископів зветься не «собором», а «синодом». Крім того, у цих церквах існують патріарші собори, які мають статус дорадчого органу. До складу Патріаршого С. входять єпископи, а також представники духовенства, чернецтва та мирян. Патріарші собори скликаються не рідше, ніж раз на 5 років. Ці норми є чинними і для Української греко-ка-
толицької церкви, яка має статус верховного архієпископства; 2) особливий статус християн. храму. Статус С. мають, перш за все, храми, в яких міститься (або містилася) єпископська кафедра. І в православній, і в католицькій, і в протестантській традиціях такі храми звуться кафедральними соборами. Крім того, у правосл. традиції соборами можуть називати гол. храми міста, монастиря або храми, що мають особливе істор. значення, однак чіткі критерії присвоєння таким храмам статусу С. в правосл. канонічному праві відсутні. У катол. церкві можуть також існувати сокафедральні собори (храми, в яких міститься друга кафедра єпархії) та прокафедральні собори (храми, що тимчасово виконують функції С.). У тих протестантських конфесіях, в яких відсутній інститут єпископства (зокрема у пресвітеріанстві), термін «собор» позбавлений канонічного змісту та має виключно естетичне наповнення; 3) у східнохристиян. літургійній традиції: церк. свято на честь святих, об’єднаних територіально або спільним подвигом. Прикладами таких свят є С. Афонських преподобних (друга неділя після П’ятидесятниці), С. архангела Михаїла та інших небесних сил (8 листопада за юліанським календарем), С. 12-ти апостолів (30 червня), С. Києво-Печерських отців (друга неділя Великого посту) та ін. Особливим типом таких соборів є літургійне вшанування деяких святих, яке здійснюється на 2-й день після великих свят. Напр.: С. Пресвятої Богородиці (на 2-й день після Різдва Христового), С. Іоанна Предтечі (на 2-й день після Богоявлення), С. архангела Гавриїла (на 2-й день після Благовіщення).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОБОР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
