СЛАВУТА (давня назва — Славутин) — місто обласного підпорядкування Хмельницької області, райцентр. Залізнична станція. Населення 35,5 тис. осіб (2012). На території міста та в його околицях відкрито залишки понад 20-ти поселень різних археол. к-р, зокрема доби пізнього палеоліту, пізнього неоліту (волин. мегалітична к-ра та кулястих амфор культура), бронзи (східнотшинецька к-ра та середньодніпровська культура шнурової кераміки (бойових сокир) культурно-історичної спільності), раннього заліза (білогрудівська культура, городоцько-здовбицька к-ра шнурової кераміки (бойових сокир) культурно-істор. спільності, чорноліська культура та зарубинецька культура). Також виявлено давньорус. городище 12—13 ст. Наприкінці 16 ст. на лівому березі р. Утка (стара назва — Деражня; прит. Горині, бас. Дніпра) виникло село Воля Деражнянська, належне до Новозаславської волості Волинського воєводства. 1617 село зруйноване татар. нападом, і 1619 на його основі осадник князів Заславських — Авель Тошковський — осадив новий населений пункт — Славутин. Також на правому березі р. Утка зведено дерев’яний замок із трьома баштами. 23 квітня 1633 кн. Ю.Заславський надав місту магдебурзьке право та дозволив проводити щорічний ярмарок. Уже 1637 місто мало 435 димів, 3 вулиці, ринкову площу та було оточене дерев’яними стінами з 8-ма баштами. У місті проживало бл. 1320 осіб (94,7 % християн, 5,3 % євреїв). У 2-й пол. 17 ст. у С. зведено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. По згасанню роду князів Заславських 1673 С. перейшла у володіння князів Любомирських, а пізніше, в 1720, як посаг княжни Жозефіни-Маріанни Любомирської, відійшла до князів Сангушків. Нові господарі цілковито змінили обличчя С. Зокрема, 1754 польс. король Станіслав-Ав-
Славута. Костьол Святої Дороти. Фото 2008.
густ Понятовський підтвердив С. магдебурзьке право. У період з 1720 по 1731 знесено міські укріплення. Протягом 1765—67 славутський замок перебудований на т. зв. панський двір, поблизу якого 1782—86 зведено бароковий палац (архіт. Ф.Меркс), а сама С. стала постійною резиденцією князів Сангушків. За активну участь власників С. у повстанні Т.Косцюшка та польському повстанні 1830—1831, підтримку франц. імп. Наполеона I Бонапарта місто не раз піддавалося секвестру та конфіскації (1792—97, 1812—14, 1831— 34), опинялося в центрі політ. і воєнних подій. Зокрема, 1792 у С. проходили засідання прихильників Торговицької конфедерації, пізніше тут був розташов. один із загонів армії Т.Косцюшка, а 1795 — Новгородський та Малоросійський гренадерські полки 1-ї армії генерал-поручика М.Кутузова. 1812 у С. розташовували-
ся частини Дунайської армії адмірала П.Чичагова. Від кінця 18 ст. і до 1917 С. перетворилася на потужний торгово-екон. центр Волині, а 1866 стала центром однойменної волості. Перше пром. підпр-во — суконна ф-ка — збудовано 1790. Загалом від поч. 19 ст. і до 1917 у С. діяло 110 торг. підпр-в та 21 промислове (паперова ф-ка (1818), пивоварний з-д (1824), свічковий та сальний з-ди (1825—26), чавуноливарний з-д (1840), друга паперова ф-ка (1842), миловарний з-д (1845), майстерня виробів із бронзи (1846), машинобудівний з-д (1858), мех. тартак (лісопилка; 1874), толепокрівельна ф-ка Гаєвського (1880), 2 толевих з-ди (серед. 19 ст.), суконна ф-ка Фінкельмана (серед. 19 ст), механічний та водяний млини, з-д із переробки шкіри, каретна майстерня, порцеляновий з-д (до 1909 — механічний), електростанція (1913)). Заг. чисельність робітн. населення — 1500 осіб (20 % від заг. чисельності населення міста). 1830 засновано акціонерний банк, який, після приєднання до нього кредитних кас, 1847 було перейменовано на Славутський екон. банк. Також С. була знаним реліг. і соціально-культ. центром Волині. Зокрема, 1790 розпочато буд-во катол. костьолу Святої Дороти (завершено 1820, дозвіл на проведення богослужінь видано 28 серпня 1821), 1731 — першої синагоги, 1881 — євангелістського храму. 1800 зведено нову церкву Святої Анни. З об’єктів соціально-культ. сфери тут діяли: музично-театральна капела (1765
623 СЛАВУТА
Палац Сангушків у Славуті. 1870-ті рр. Малюнок Н. Орди.
624 СЛАВУТИЧ
—86), лазарет для бідних (1863), початкова школа (1867), лютеранська школа (1851), двокласне нар. уч-ще (1902), приватний театр (1912). Із 1774 у С. розташовувалися архів та б-ка князів Сангушків, до яких 1800 долучили книгозбірню князів Чорторийських із Корця. Із 1879 С. стала знаним кумисо-гідропатичним курортом (засновники — лікарі О.Тарнавський та Пржесмицький), на якому лікувалися такі відомі особи, як Леся Українка. У С. не раз бували відомі артисти (М.Заньковецька), художники (З.Вогль, П.Гесс, К.Глинський, Г.Явурек, Н.Орда, Я.Коссак, Т.Грохольський, Й.Крихубер), письменники (І.Котляревський, Леся Українка, М.Коцюбинський, М.Єзьорський, С.Голембьовський), історики та архівісти (М.Іванишев, Л.Романовський, Г.Оссовський, Ф.-К.Ліске, А.Прохаска, Б.Горчак). Улітку 1917 у С. органи міськ. управління визнали владу Української Центральної Ради. 6 січня 1918 місто захоплене більшовицькими військами. Із лютого по грудень 1918 С. окупована нім. військами, із вересня 1919 по вересень 1920 — польс. військами. 20 листопада 1920 остаточно встановлено більшовицьку владу. 6 грудня 1920 утворено Славутський сільс. революц. к-т. У березні 1921 засновано міський осередок КП(б)У. 1923 відкрито укр. професійно-тех. школу, 1924 — єврейс. індустріальну школу. Із жовтня 1926 по 1938 діяв краєзнавчий музей. 28 січня 1937 С. отримала статус міста.
Із 7 липня 1941 по 18 січня 1944 С. окупована нім. військами. Під час окупації в місті діяли табори для рад. військовополонених Шталаг-301, Шталаг-357 та Дулаг-124, через які пройшло бл. 150 тис. військовополонених, біля 25 тис. загинуло. У липні—вересні 1941 у С. організувалися підпільні антифашист. групи, а 22 грудня 1941 ними створено міжрайонний антифашист. підпільний к-т (очолив Ф.Михайлов). У січні 1942 сформовано партизан. загін. Крім того, з окупантами боролися загони УПА«Північ». У 1950-х рр. у С. стали до ладу з-ди — Будпорцеляна, залізобетонний комбінат, пивоварний, руберойдовий, солодовий, молокозавод, склозавод, деревообробний комбінат, суконна, швейна та меблева ф-ки. 1959 створено музей партизан. слави. 26 листопада 1979 С. отримала статус міста обласного підпорядкування. Нині С. — пром. та культ. центр, в якому діють 49 підпр-в, готель, 11 загальноосвіт. закладів, 9 дошкільних закладів, дитячо-юнацька спортивна школа, станція юних техніків, Будинок дитячої творчості, школа мист-в, екологічний центр, міський Палац к-ри, б-ка для дорослих, дитяча б-ка, спорткомплекс, стадіон, Парк к-ри та відпочинку, міський істор. музей, кінотеатр. На території міста розташовані: торгові ряди (18 ст.), костьол Святої Дороти (1790), будинок адміністрації князів Сангушків (кін. 18 ст.), церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці (1812), дендропарк (1772), пам’ятники:
жертвам політ. репресій і Голодомору (1994) та Героям Рад. Союзу Ф.Михайлову (1962), А.Одусі (1977), Меморіал славутчанам, полеглим у війні 1941—45 (1995), братські могили загиблих у II світ. війні та кладовище рад. військовополонених, обеліски на честь учасників бойових дій в Афганістані (2002) та ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС (2006). Діють 2 газети (міськрайонна газ. «Трудівник Полісся» та регіональний громадсько-політ. тижневик «Пульс»), телерадіокомпанія «Контакт — Славута», Славутське міськрайонне радіо. Бібліографія з історії міста: Берковський В.Г. Короткий бібліографічний покажчик з історії Славутчини та князівського роду Сангушків. В кн.: Берковський В.Г. Студії з історії Славутчини, К., 2008. Літ.: Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. К., 1887; Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3: Уезды Кременецкий и Заславский. Почаев, 1893; Березанська С.С., П’ясецький В.К. Зольники білогрудівського типу на річці Горинь під Славутою. В кн.: Археологія, вип. 27. К., 1978; Колодний О.С. Деякі віхи з історії Славутчини у світлі археології. В кн.: Сангушківські читання: Збірник наукових праць. Львів, 2004; Берковський В.Г. Студії з історії Славутчини. К., 2008; Історія великих страждань: Нацистські табори для радянських військовополонених у м. Славута на Хмельниччині: Дослідження, документи, свідчення. К., 2011. В.Г. Берковський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЛАВУТА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
