СІЧИНСЬКИЙ Володимир Юхимович (24(12).06.1894—25.06.1962) — архітектор, графік, історик мист-ва, педагог, культ. і громад. діяч. Дійсний член Подільського церк. історико-археол. т-ва, Укр. т-ва архітекторів, Наукового товариства імені Шевченка (1930). Професор (1934). Н. в м. Кам’янець-Подільський у сім’ї протоієрея, відомого культ. і громад. діяча Ю.Сіцінського. Навч. в середній тех. школі та на вечірніх курсах мистецько-пром. школи в Кам’янці-Подільському (1904— 12). З юнацьких років брав участь в археол. та краєзнавчих експедиціях свого батька. Закінчив Ін-т цивільних інженерів у Петрограді (до 1914 і нині м. Санкт-Петербург; 1912—17), в якому здобув фах архітектора. Як архітектор-практикант брав участь у буд-ві залізниці Кам’янець-Подільський—Проскурів (нині м. Хмельницький; 1913), Кам’янецької повітової земської управи (1914), громад. споруд Петрограда (1915), будівель Вовчанського земства на Харківщині (1916). Голова Укр. студентської громади в Петрограді (1916). 1917 повернувся до Києва. Брав активну участь у заснуванні Архіт. інту (1918—19). Керував буд. відділом Подільської губернської управи (1918—19). 1918 здійснив обслідування та зняв точні обміри Кам’янець-Подільської фортеці. На поч. 1919 разом з Укр. респ. капелою О.Кошиця відвідав Чехословаччину, Австрію, Швейцарію, Францію, Бельгію, Нідерланди, Велику Британію та Німеччину. Від 1920 — у м. Львів. Співзасновник Гуртка діячів українського мистецтва у Львові
(1921). Викладав історію та мистецтвознавство в Академічній гімназії у Львові (1922—23), проте був звільнений, оскільки не мав польс. громадянства. 1923—45 мешкав і працював у м. Прага (Чехословаччина). Навч. в Українському вільному університеті (1923—26), в якому 1927 захистив докторську дис. на тему: «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р.» Від 1923 — лектор, згодом — викладач та доцент в Українському високому педагогічному інституті. Один із фундаторів Асоціації незалежних українських митців у Львові (1930). Від 1934 — професор Українського технічно-господарського інституту в Подєбрадах (Чехословаччина), від 1940 — доцент, а від 1942 — професор УВУ. Викладав в Укр. тех. ін-ті, Укр. студії пластичного мист-ва в Празі та в Укр. реальній г-зії поблизу Праги. Під час гітлерівської окупації Чехії проводив активну антинацистську діяльність, за яку був заарештований празьким гестапо. 1943— 44 утримувався у в’язницях Праги та Берліна (Німеччина). Від 1945 — у Зх. Німеччині. Один з ініціаторів відновлення УВУ в м. Мюнхен (Зх. Німеччина). Від 1948 — у США. Викладав в Укр. тех. ін-ті в м. Нью-Йорк (США). Один з організаторів 1-го Укр. наук. з’їзду в м. Нью-Йорк (1953). Автор понад 600 праць укр., польс., англ., франц., нім., іспанською, італ., чеською мовами з історії укр. та світ. мист-ва, к-ри й арх-ри, укр. міст та пром-сті, спец. істор. дисциплін, у т. ч. з геральдики, іконографії, істор. географії та картографії, книгознавства, істор. краєзнавства та ін., а також нарисів про М.Голубця, В.Касіяна, І.С.Мазепу, Г.Нарбута, О.Новаківського, М.Пимоненка, О.Тарасевича, І.Труша, Т.Шевченка, К.Широцького, М.Ярошенка та багатьох ін. Студія С. «Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть» здобула неабияку популярність та багато разів перевидавалася як у діаспорі, так і в Україні. Як архітектор вирізнявся синкретичним сполученням різних стилів та новітніх засобів буд-ва, зокрема, широко ви-
користовував традиції укр. миства, особливо часів Київської Русі та стилю козац. бароко. За проектами С. споруджено низку нар. домів, житлових будівель у Галичині, Закарпатській Україні, Чехії, укр. культових споруд на Пряшівщині, у США, Канаді та Бразилії. Автор численних проектів приватних та громад. надгробних пам’ятників. Як графік С. оформив понад 70 власних та ін. книжкових видань. П. у м. Патерсон (шт. НьюДжерсі, США). Праці: Нові праці з української архітектури: Огляд. «Нова Україна» (Прага), 1923, № 4; Архітектура в стародруках: Збірки Національного музею у Львові. Львів, 1925; Повстання та еволюція форм трьохдільного заложення української церкви XII— XVIII ст. «Стара Україна», 1925, № 7/10; Архітектура старокнязівської доби (Х—ХIII ст.). Прага, 1926; Вежа і дім Корнякта у Львові. «Богословія» (Львів), 1933, т. 10, № 4; Архітектура катедри Святого Юра у Львові. Львів, 1934; Нові знаходи старих мап України XVII—XVIII ст. В кн.: Праці Географічної комісії Наукового товариства імені Шевченка, вип. 1. Львів, 1935; Нариси з історії української промисловості. Львів, 1936; Зборів— Прага, 1939; Monumenta Architecturae Ukrainae. Прага, 1940; Юрій Нарбут, 1886—1920. К.—Львів, 1943; Пам’ятки української архітектури. Франкфурт, 1947; Автентичний портрет гетьмана Мазепи. «Україна» (Париж), 1950, № 3; Іван Мазепа, людина і меценат. Філадельфія, 1951; Венецький посол про Україну. «Крила», Нью-Йорк, 1952, № 3; Пам’ятки української архітектури, т. 1. Філадельфія, 1952; Українська порцеляна. Філадельфія, 1952; Український тризуб і прапор. Вінніпег, 1953; Крим: Історичний нарис. Нью-Йорк, 1954; Історія українського мистецтва, т. 1—2. НьюЙорк, 1956; Знищені пам’ятки української культури і мистецтва московсько-совєтською адміністрацією. В кн.: Альманах «Гомону України» на 1960 р. Торонто, 1959. Бібліогр.: Січинський Володимир: Біобібліографічний покажчик. Львів, 1996. Літ.: Кейван І. Володимир Січинський — архітект, митець-графік, мистецтвознавець, дослідник. Торонто, 1957; Січинський Володимир (некролог). «Визвольний шлях» (Лондон), 1962, № 8; Мушинка М. Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини. Пряшів, 1995; Володимир Січинський та Україна: Матеріали міжнародної конференції. К., 1996; Липка Р. Традиції і сучасність в архітектурній творчості Володимира Січинського. «ЗНТШ», 2001, т. 241; Володимир Січинський — історик, мистецтвознавець, архітектор, педагог України і української діаспо-
ри: Збірник наукових праць за підсумками Міжнародного наукового симпозіуму (5—6 липня 2004 р.). Кам’янець-Подільський, 2004; Баженов Л.В., Логвіна В.Л. Володимир Січинський (1894—1962 рр.): Життя, діяльність, творчість в ім’я України. Кам’янець-Подільський, 2009. Ю.А. Пінчук, О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІЧИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
