СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО, Чернігівське князівство — адм.-тер. утворення у складі Речі Посполитої. Було утворене 1619 на території Чернігово-Сіверщини, яка відійшла від Рос. держави згідно з Деулінським перемир’ям 1618. С.к. було передане в адміністрацію королевича Владислава Ваза (див. Владислав IV) з огляду на перспективу того, що він міг посісти моск. престол. Центром С.к. був Чернігів. Статус Чернігово-Сіверщини був установлений конституцією сеймовою 1620 «Ординація провінцій, повернених від Москви». Інвентаризаційні роботи в регіоні розпочалися 1619. Їхні потенційні прибутки пропонувалося поділити на 3 частини: 1) католицькій та унійній церквам;
2) королів. скарбу й королевичу; 3) учасникам моск. експедицій. Спочатку на чолі замків були поставлені дуумвірати із представників шляхти та присяжних моск. бояр, але згодом владні повноваження на місцях зосередилися в руках польс. представників королевича — капітанів. Назва провінції не була усталеною: «Чернігівське князівство», рідше — «Сіверське князівство» та «Сіверщина». Князівство складалося із 2-х повітів — Чернігівського і Новгород-Сіверського (із центром останнього в Новгороді-Сіверському), межі яких були майже тотожними тим, що існували в Моск. д-ві. Виняток становила задеснянська частина Черніг. пов., південь якої з містами Носівка, Ніжин і Ромни був переданий із Київського воєводства бл. 1623. «Ординація…» передбачила встановлення земських і гродських урядів, особливо наголошуючи на необхідності впровадження хорунжих. Згодом виникли уряди войського і городничого, які мали також оборонно-військ. повноваження. Регулярне заповнення земських урядів розпочалося з 1623, коли виникли уряди підкоморія, підстолія, земських судді, підсудка, писаря, підчашого. На вальному сеймі 1623 польс. король Сигізмунд III Ваза пообіцяв встановити на «повернених» територіях земські суди та гродські суди. Судочинство здійснювалося від імені королевича Владислава, який титулувався моск. царем, смоленським, сіверським та черніг. князем, і на підставі Литов. статуту 1566 (див. Статути Великого князівства Литовського). На рішення комісарського суду (див. Комісарський суд та межові судді) невдоволена сторона могла апелювати до асесорського суду на чолі з королем. Гродських судів у регіоні протягом 1619—33 не існувало. Натомість замкові суди діяли в кожному значному замку ЧерніговоСіверщини. Їхній юрисдикції підлягали міщани. На межі 1622—23 був проведений з’їзд місц. шляхти, посланці на вальний сейм від якої безуспішно вимагали створення воєводства із правом обрання по-
571 СІВЕРСЬКЕ
572 СІВЕРСЬКИЙ
В.С. Сідак.
слів на сейм. На вальному сеймі 1628 шляхта Новгород-Сіверського пов. виступила із пропозицією його включення до Київ. воєводства. С.к. не зобов’язане було сплачувати податки до держ. скарбу. Не бралися податки з міщан, які користувалися магдебурзьким правом, та зі шляхти, що отримувала земельні маєтності ленним правом. Натомість оподатковувалися належні до королівщин волості. 1625 збиралися гроші з королів. волостей на Чернігово-Сіверщині для ведення війни зі Швецією. Конституція вального сейму 1629 про впровадження подимного податку пропонувала оподаткувати ним і нові осади — слободи в Сіверщині. Підставою для збору цього податку став реєстр димів 1629, що був складений і для ЧерніговоСіверщини. С.к. становило утворення, що значною мірою мало перехідний характер. Замість нього 1635 було утворене Чернігівське воєводство. Літ.: Василенко М. Правне положення Чернігівщини за польської доби (1618—1648). В кн.: Чернігів і північне лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали: Записки Українського наукового товариства, т. 23. К., 1928; Кулаковський П.М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648). К., 2006. П.М. Кулаковський.
були розгромлені на р. Дегея. Остаточну поразку половцям було завдано 27 березня 1111 на р. Сальниця. Після цього розгрому, а також походу сина тоді вже київ. кн. Володимира Мономаха — переяслав. кн. Ярополка Володимировича 1116, коли був знову взятий Сугров та міста Галин і Чешуїв, а місц. осіле населення було переселене на Русь, значна частина половців залишила Пн. Причорномор’я й переселилася до Пн. Кавказу та Грузії. А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
