СИТКІВЦІ — с-ще міськ. типу Немирівського р-ну Вінницької області. Розташов. при злитті річок Червона і Повстянка (бас. Пд. Бугу). Населення 2,4 тис. осіб (2011). Відомі з поч. 16 ст. як замок у Брацлавському воєводстві. За люстрацією 1545 С. належали пану Скабарні. Після 1569 — у власності князів Четвертинських, а з 1606 — князів Вишневецьких. Із 1648 — під контролем Війська Запорозького, 1654 згадуються як містечко Вінницького полку. 1664 спалене польс. військами. 1702 захоплені повстанцями С.Палія. За 2-м поділом Речі Посполитої (1793) перейшли під владу Рос. імперії, із 1797 — у складі Липовецького пов. Київської губернії. Незабаром С. придбав С.-Ф.Потоцький, рід якого контролював містечко аж до поч. 20 ст. 1866 тут збудовано цукровий з-д — один із найбільших у регіоні (діє і нині). 1900 С. мали 3 тис. мешканців. 6 листопада 1919 в С. підписано угоду про перехід Української Галицької армії на бік білогвард. Добровольчої армії. Із 1923 С. — райцентр Гайсинської округи, а з 1925 — Вінницької округи. Окуповані гітлерівцями з кінця липня 1941 до 14 березня 1944. Із 1956 С. дістали статус с-ща міськ. типу. В останні десятиліття 20 ст. містечко підупадає (1970 проживало 4,4 тис. населення). Літ.: Осинский Т.Л. Монографический очерк Ситковецкого свекло-сахарного завода, принадлежащего графу К.К. Потоцкому и арендуемого Ситковецким Высочайше утвержденным товариществом. Немиров, 1897; ІМіС УРСР: Вінницька область. К., 1972. Д.С. Вирський.
міста, як Брянськ (нині місто в РФ), Гомель (нині місто в Білорусі), Дроків (нині с. Старий Дроков Брянської обл., РФ), Курськ, Мглин (нині місто Брянської обл., РФ), Морівськ (нині село Козелецького р-ну Черніг. обл.), Новгород-Сіверський, Почеп (нині місто Брянської обл., РФ), Путивль, Радогощ (нині м. Погар Брянської обл., РФ), Рильськ, Стародуб, Трубчевськ, Чернігів. Термін «Сіверська земля», що фіксується у джерелах 14—18 ст., є похідним від етноніма «сівер» (сіверяни) — назви східнослов’ян. діалектно-етногр. групи дніпровського лівобережжя (8—12 ст.). Поняття «Сіверська земля» охоплювало тільки частину сіверського етногр. ареалу, відомого за археол. пам’ятками давньорус. доби, — власне, ті території, які у 2-й пол. 11 — 1-й пол. 13 ст. входили до складу Чернігівського князівства. Єдність С.з. була суто етнографічною і не підкріплювалась адміністративно-правовими інститутами. Літ.: Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської землі до початку ХVI віку. В кн.: Записки Історично-філологічного відділу ВУАН, кн. 20. К., 1928; Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини. В кн.: Історично-географічний збірник, т. 4. К., 1931; KuczyЅski S.M. Ziemie czernihowsko-siewierskie pod rzdami Litwy. Warszawa, 1936; Русіна О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. К., 1998. О.В. Русина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СИТКІВЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
