СИМИРЕНКИ — укр. рід. Перші вірогідні відомості збереглися про Степана, який понад 20 років козакував на Запорозькій Січі, а згодом чумакував; зі знищенням укр. козацтва за участь у козац. повстаннях потрапив у кріпаки до Браницьких, а пізніше — Воронцових, помер наприкінці 18 ст. Його син Федір Степанович (див. Ф.Симиренко; 1780-ті, м. Городище — п. 1867) на гроші, зароблені на Вільшанських млинах, викупив родину із кріпацтва. У 1820-ті рр. увійшов до спілки з Яхненками (тесть та брати дружини); з ними торгував шкірою, збіжжям, орендував, а згодом будував млини на Черкащині, зрештою став одним із перших укр. цукрозаводчиків. С. та Яхненки чи не першими в Україні вели доброчинну діяль-
ність. За посухи 1830 протягом трьох місяців надавали прихисток і годували бл. 10 тис. голодуючих селян; за Кримської війни 1853—1856 надали 1 тис. рублів грошима та постачали хліб і провіант як допомогу для шпиталів і рос. війська. Сини Федора Платон Федорович (див. П.Симиренко; 2 січня 1821, м. Сміла — п. 26 січня 1863) і Василь Федорович (7 березня 1831 — 1915) також були меценатами укр. к-ри. Платон Федорович закінчив приватний пансіон в Одесі. Після повернення з Франції, де вивчав цукрове вир-во, був одним із керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко». Від 1859 мав дружні стосунки з Т.Шевченком; допоміг видати останнє прижиттєве видання «Кобзаря» (1860), на 1 тис. рублів викупивши більшу частину видання (бл. 1 тис. примірників) та безкоштовно розповсюдивши книги поміж працівниками цукрових з-дів і селянами Київської губернії; також допоміг видати Шевченків «Буквар» для заводських шкіл. Василь Федорович — відомий технолог і промисловець, допомагав коштами Т-ву підмоги укр. літературі, науці і штуці (членами т-ва, зокрема, були В.Антонович, М.В.Лисенко, В.Науменко, В.Леонтович, М.Грушевський, Є.Чикаленко), підтримував час. «Киевская старина», україномовні часописи й газети, Одеську Громаду та ін. Свій маєток (вартістю близько 10 млн рублів) заповів на укр. культ. цілі через фундацію, що нею мало опікуватися Т-во підмоги укр. літературі, науці і штуці; війна й революція зашкодили реалізації цієї фундації. Син Платона Левко Платонович (див. Л.Симиренко; 18 лютого 1855, с. Мліїв (нині село Городищенського р-ну Черкас. обл.) — п. 6 січня 1920, с. Мліїв) — учений-помолог і плодовод. 1873 вступив на фізико-мат. ф-т Київ. ун-ту, згодом перейшов на природничий ф-т Новорос. ун-ту (Одеса). Невдовзі по закінченні Новорос. ун-ту (1879) за революц. діяльність був заарештований і засланий на 8 років до Сх. Сибіру. В засланні організував буд-во теплиць, вирощував декоративні та плодові
дерева й виноград на закритому та відкритому ґрунті, заклав Красноярський міський парк. 1887 повернувся до Млієва, де створив маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який став однією з найбагатших в Європі колекцією плодових та ягідних рослин. 1921 на базі розсадника організовано Млієвську садово-городню дослідну станцію, якій, зрештою, було присвоєно ім’я Л.Симиренка (1958). Створив власну систему вирощування садівного матеріалу, розробив нові агротех. прийоми, що їх і тепер з успіхом застосовують. Промислові сади не тільки в Україні, а й у більшості регіонів дореволюц. Росії беруть свої витоки від помологічного розсадника Левка Платоновича. Багато з вивчених і рекомендованих ученим сортів плодових к-р міцно увійшли в пром. сортимент України та ін. д-в. З-поміж них слід назвати сорти груші «Бон Кретьєн Вільямс», «Улюблена Клапа», «Бере Лігеля», яблуні «Ренет шампанський», «Розмарин білий», «Ренет канадський», «Пармен зимовий золотий», «Ренет Ландсберзький». Значний вклад він вніс у розвиток помології, займався також клоновим відбором. Невдовзі після закріплення на Черкащині рад. влади, в ніч на Різдво 1920, Левка Платоновича було підступно вбито у власній хаті, на очах у сім’ї; у скоєнні злочину простежується чекістський слід. Син Левка, Володимир Левкович (див. В.Симиренко; 1891—1938), знаний помолог і селекціонер плодових культур, народився у Млієві. 1915 закінчив с.-г. відділ Київ. політех. ін-ту, 1921—30 очолював Мліївську дослідну станцію садівництва, одночасно — керівник секції садівництва в С.-г. наук. к-ті України, 1930—33 працював у Всесоюзному дослідному ін-ті південного плодового і ягідного господарства в Китаєві (передмістя Києва; нині Укр. НДІ садівництва), 1932—33 — професор Уманського с.-г. ін-ту. 1929 організував «Всеукраїнську помологічну книгу» (нині Держ. комісія для сортовипробування плодових, ягідних к-р і винограду). Здійснив батькову мрію — видав
монографію «Плодовий розсадник» (1929). 1933—37, а потім 1938 ув’язнений і засланий рад. владою; посмертно реабілітований. Багатий архів С. енкаведисти спалили на очах сім’ї під час арешту Володимира Левковича в ніч на Різдво 1933. Рукопис батьківської «Помології» та деякі найцінніші матеріали родового архіву Володимир Левкович, передчуваючи неминучість арешту, передав на збереження сестрі Тетяні Левківні, яка замурувала їх у внутр. стіні київ. помешкання, де їх дістали лише після 1956. У лютому 2002 на ознаменування 150-річчя народження Левка Платоновича та 110-річчя народження Володимира Левковича ВР України прийняла постанову «Про вшанування пам’яті великих українських вченихсадівників Л.П. Симиренка та В.Л. Симиренка». У квітні 2004 з метою вшанування пам’яті Левка Платоновича та Володимира Левковича КМ України заснував академічну стипендію ім. вчених-садівників Симиренків для 12-ти вищих навч. закладів 1—2-го рівнів акредитації та 12-ти вищих навч. закладів 3—4-го рівнів акредитації. Літ.: Кекух О.М. Сад Симиренків [про династію українських садоводів]. К., 1970; Вольвач П.В. Л.П. Симиренко — фундатор українського промислового садівництва (садівничий України): 150-літтю від дня народження всесвітньо відомого українського вченого-садівника та помолога Л.П. Симиренка. Сімферополь, 2002; Шестопаль О.М. Л.П. Симиренко — фундатор економіки і організації промислового садівництва та його послідовники: Присвячено 150-річчю від дня народження Л.П. Симиренка. К., 2005. О.В. Янковська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СИМИРЕНКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
