СЕНКЕВИЧ (Sienkiewicz) Генрик (літ. псевд. — Літвос; 05.05. 1846—15.11.1916) — польс. письменник, культ. і громад. діяч. Чл.-кор. (1896), почесний член Петерб. АН (1914). Н. в с. ВоляОкшейська (нині село Люблінського воєводства, Польща). Походив зі збіднілої шляхетської родини, що мала білорусько-татар. корені (див. Липки). Закінчив г-зію в м. Варшава. 1866—70 навч. на мед. та історико-філол. ф-тах Гол. школи (від 1869 — Варшавський ун-т). Зі студентських років друкувався в польс. періодичній пресі. Від 1873 — фейлетоніст «Gazety Polskiej». Від 1874 очолював літ. відділ тижневика «Niwa». Від 1882 — редактор консервативної газ. «S»owo». 1876— 79 відвідав США. Багато подорожував, зокрема в Австро-Угорщині, Болгарії, Великій Британії, Греції, Єгипті, на Занзібарі (нині в Танзанії), в Італії, Туреччині, Франції, Швейцарії та ін. Від початку Першої світової війни проживав у Швейцарії. Керував к-том, який опікувався допомогою польс. біженцям. Автор численних оповідань і романів: «Листи з мандрів» (1876—79), «Потоп» (1884—86), «Пан Володийовський» (1887—88), «Без догмату» (1889—90), «Quo vadis» (1896), «Хрестоносці» (1897—1900), «Вир» (1909—10), «Легіони» (1913—14) та ін. Здобув славу одного з найвідоміших польс. письменників. В істор. трилогії «Вогнем та мечем» (1883—84) представив контраверсійну художньоестетичну візію Хмельниччини як змагання козац. варварства та шляхетської к-ри, яка викликала гостру критику як укр. інтелектуалів (В.Антонович, І.Франко та ін.), так і деяких польс. науковців (З.Вуйцік, О.Гурка та ін.). Лауреат Нобелівської премії з літератури (1905). П. у м. Веве (Швейцарія). Низка романів С. була екранізована, у т. ч. «Quo vadis» (1951, США, реж. М.Лерой; 2001, Польща, реж. Є.Кавелерович), «Хрестоносці» (1960, Польща, реж. О.Форд), «Пан Володийовський» (1968, Польща, реж. Є.Гофман), «Вогнем і мечем» (1999, Польща, реж. Є.Гофман) та ін. Тв.: Собрание сочинений, т. 1— 16. М., 1914. Літ.: Грушевський М. Останні романи Г. Сенкевича: Два відчити.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕНКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
