СЕМИКІНА (в усній традиції Семикінь) Людмила Миколаївна (н. 23.08.1924) — майстер декоративного мист-ва, живописець. Активна учасниця руху опору (див. Шістдесятники), одна з організаторів (1960) і член Клубу творчої молоді (див. «Сучасник»). Член Спілки художників України (1957, двічі виключена, поновлена 1988). Н. в м. Одеса.
1953 закінчила живописне відділення Київ. худож. ін-ту (педагог О.Шовкуненко). 1954—66 займалася станковим живописом. Виконувала пейзажі, натюрморти, жанрові картини олією. Її твори експонувалися на всесоюзних та республіканських виставках. 1957 прийнята до Спілки художників України. Від часу формування Клубу творчої молоді діяла разом з А.Горською, О.Заливахою, І.Світличним, Є.Сверстюком. Разом з А.Горською та ін. під кер-вом Н.Світличної поглиблено вивчала укр. мову й культуру. До 150-річчя від дня народження Т.Шевченка (1964) у вестибюлі Київ. ун-ту у співавторстві з О.Заливахою, А.Горською, Г.Севрук та Г.Зубченко виконала вітраж «Возвеличу малих отих рабів німих». Шевченкові слова стали назавжди метою її творчості. За наказом парт. функціонерів, які передбачали сусп. резонанс від її твору, 18 березня 1964 на її очах вітраж знищили. У травні 1964 разом з А.Горською була виключена зі Спілки художників України (поновлена 1966) з офіц. формулюванням «за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т.Г. Шевченка». Розробила ескізи костюмів до худож. фільму «Захар Беркут» (1970—71), успіх якого дав змогу провести першу персональну виставку. У С. почав формуватися перший цикл авторських строїв, що одержав згодом назву «Ретро» (1965—76). Читала твори «самвидаву» й «тамвидаву». Викликом режиму були її підписи на захист В.Чорновола, під листами протесту інтелігенції проти антиукр. дій влади. 1968 була виключена зі Спілки художників удруге. Це означа-
Семикіна Л.М. «Павочка».
СЕМЕНТОВСЬКИЙ Олександр Максимович (1821—1901) — історик та фольклорист. Член Імператорського Вільного екон. т-ва,
Семикіна Л.М. Живописне панно «Легенда про Київ». 1966.
ло заборону одержувати замовлення через Худож. фонд, брати участь у виставках, відлучало від заробітків. Кілька разів у С. намагалися забрати майстерню. Виконала діафільми для дітей «Гайдамаки» Т.Шевченка, «Лісова пісня» Лесі Українки (разом з О.Кириченко) та «Хозяйка медной горы» П.Бажова на Київ. фабриці діафільмів. Поновлена у Спілці художників України (1988) з офіц. формулюванням «за відсутністю фактів звинувачення». У роки незалежності створила колекції одягу «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Модерн». 1996 відбулась її персональна виставка. Лауреат Держ. премії України ім. Т.Шевченка (1997, за колекції одягу під заг. назвою «Високий замок»), премії ім. В.Стуса Укр. асоціації незалежної творчої інтелігенції (2001). Альбом: Людмила Семикіна: Високий замок. Б/м, 1996. Літ.: Українська інтелігенція під судом КГБ. Б/м, 1970; Червоними і чорними нитками. «Сучасність», 1990, ч. 11; Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору. К., 1995; Алла Горська: Червона тінь калини. К., 1996; Підгора В. До гідності й краси, або українські протуберанці. В кн.: Шлях на Тарасову гору. К., 1998; Чорновіл В. Твори, т. 3. К., 2006; Шевченківські лауреати, 1962—2007: Енциклопедичний довідник. К., 2007; Світличний І. Голос доби, кн. 2. К., 2008; Корогодський Р. Брама світла: Шістдесятники. Львів, 2009; «Консервативний аристократизм» Людмили Семикіної. В кн.: Артанія, кн. 20, № 3. К., 2010; Рух опору в Україні, 1960—1990: Енциклопедичний довідник. К., 2010; Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво. К., 2010; Жиленко І. Homo feriens: Спогади. К., 2011. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕМИКІНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
