СЕЙМИКИ — зібрання шляхти окремих регіонів (повітів, земель, воєводств, провінцій) у Королівстві Польському та Речі Посполитій 15—18 ст. Творили нижчу ланку парламентсько-представницької системи і виконували функції органів місц. самоврядування. Виникли в Королівстві Польському на зламі 14 і 15 ст., на укр. землях з’явилися одночасно із запровадженням поділу на воєводства. У Речі Посполитій діяло 69 регіональних («земських») С., у т. ч. дев’ять збиралися в укр. воєводствах: у Вишні (нині м. Судова Вишня; Львівської, Перемишльської й Сяноцької земель Руського воєводства), Холмі (нині м. Хелм, Польща; Холмської землі), Галичі (Галицької землі), Кам’янці (нині м. Кам’янець-Подільський; Подільського воєводства), Белзі (Белзького воєводства), Луцьку (Волинського воєводства), Житомирі (Київського воєводства), Вінниці (Брацлавського воєводства; до 1598 — у Брацлаві), Чернігові (Чернігівського воєводства; від 1659 — у Володимирі; нині м. Володимир-Волинський), подекуди в ін. містах. С. зазвичай відбувалися в храмах,
іноді — в замках або в полі, тривали один, рідше — кілька днів і діяли під головуванням обраного з числа учасників маршалка. Участь у зібранні міг узяти (добровільно) будь-який шляхтич-землевласник із цього регіону, рішення приймалися одноголосно або більшістю голосів. Сеймикові документи мали назву lauda (лат. «ухвала»; див. Лауди сеймикові). Сеймик міг бути скликаний за універсалом короля чи місц. урядника, рішенням попереднього сеймику («лімітація») або на підставі сеймової ухвали. В залежності від цілей і обставин проведення поділялися на передсеймові (обирали послів на вальний сейм і надавали їм інструкцію), післясеймові (після 1591; забезпечували виконання сеймових постанов), елекційні (обирали кандидатів на уряди земські), депутатські (від 1578; обирали суддів до Коронного трибуналу), надзвичайні (вирішували невідкладні справи), конфедераційні, або каптурові (у часи безкоролів’їв здійснювали владу в регіоні), господарські, або «доброго порядку» (займалися питаннями місц. самоврядування), та ін. Від останньої третини 16 ст. відбувалося зростання ролі С. у політ. житті Речі Посполитої, пік їхньої політ. активності припав на 1648—1717, коли в умовах постійних війн і нестабільності в країні С. перебрали на себе функції центр. органів влади (ухвалення податків, утримання війська тощо). Відсутність чіткої регламентації роботи С., які діяли «за звичаями», та гостра політ. боротьба обумовлювали неспокійний перебіг зібрань. Проте реформу сеймикової системи було ухвалено лише 1791. Літ.: Стороженко Н. Западнорусские провинциальные сеймики во второй половине XVII века (исследование по архивному материалу). К., 1888; Лаппо И.И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911; Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII i XVIII wieku. Warszawa, 1991; Mazur K. W stron“ integracji z Koron: Sejmiki Wo»ynia i Ukrainy w latach 1569—1648. Warszawa, 2006. О.О. Вінниченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕЙМИКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
