СЕДНІВ (в 11—16 ст. — Сновськ) — с-ще міськ. типу Черніг. р-ну Чернігівської області. Розташов. на правому березі р. Снов (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 1,3 тис. осіб (2005). Сновськ уперше згадується в «Повісті временних літ» під 1068, коли в його околицях черніг. кн. Святослав Ярославич переміг половців. Під 1149 в Київському літописі згадано «Сновську тисячу» — територію у складі Чернігівського князівства. Під 1234 Сновськ згадується в Галицько-Волинському літописі як один із «городів» Черніг. князівства, що їх захопили та сплюндрували війська Данила Галицького і Володимира Рюриковича. Імовірно, давньорус. місто припинило існування внаслідок монголо-татарської навали. Давньорус. місту передував комплекс пам’яток роменської культури: городище (площа 0,4 га) в урочищі Орішня в пд. частині сучасного містечка та два супутні селища. Городище (імовірно, один із племінних центрів сіверян) припинило існування наприкінці 9 ст.
Літописний Сновськ ототожнюється з городищем в урочищі Коронний Замок (у центрі сучасного містечка), яке має два майданчики (південний — дитинець — і північний — «окольне місто») заг. площею 4,3 га. Укріплення обох частин датують поч. 10 ст. Навколо городища (на плато та в долині річки) виявлено супутні селища — посади. В околицях С. — великий курганний некрополь 9—11 ст. (у минулому — більше 300 курганів, частина похованих — дружинники), який досліджували наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Д.Самоквасов і М.Бранденбург, 1967 — С.Ширинський. Як село з 50 димами Сновськ згадується в «Пам’яті» 1527 у переліку населених пунктів Чернігово-Сіверщини, які 1503 перейшли від Великого князівства Литовського до Моск. д-ви. На поч. 17 ст. село Сновськ (відоме також як Княгинине) припинило існування. Після входження Чернігівщини до Речі Посполитої, між 1618 і 1620, засновано слободу Седнів, яка з 1626 була центром Седнівської волості, що належала магнатам Пацам. Під 1638 С. згадується як містечко з 80 димами. На цей час вже було споруджено замок на місці городища давньорус. Сновська. Із 1648 — у складі Війська Запорозького, центр сотні (відома з
1654) Чернігівського полку. Із 1782 — у складі Городнянського пов. Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, із 1802 — Чернігівської губернії. На поч. 19 ст. в містечку жило 1518 осіб, у т. ч. козаків — 632, казенних селян — 128, поміщицьких — 594. Із кінця 17 ст. землевласниками в С. були представники роду Лизогубів. На запрошення А.Лизогуба в С. двічі приїжджав Т.Шевченко. Бували тут також художники Л.Жемчужников і О.Сластіон, письменники Л.Глібов і Б.Грінченко. У 2-й пол. 19 ст. С. перетворився на відомий центр чинбарства. 1859 в містечку налічувалося 10 чинбарень, салотопний і свічний з-ди, 11 млинів, тричі на рік відбувалися ярмарки. Кількість жителів у 1890 зросла до 2 тис. Із 1907 діяв Нар. дім. 1904 на кошти, зібрані седнівчанами, було споруджено пам’ятник Т.Шевченку. 1917—19 влада в С. не раз змінювалася. 4 листопада 1919 остаточно утвердилася рад. влада. Із березня 1923 С. — у складі Бобровицького р-ну Чернігівської округи. 1932 його було включено до складу Черніг. р-ну і зараховано до категорії сіл. Із 29 серпня 1941 по 21 вересня 1943 С. був окупований гітлерівцями. Із 1954 діє ГЕС на р. Снов. Із 1959 — с-ще міськ. типу. Із 1963 в С. діє Черніг. дослідна станція з картоплі, на базі якої 1985 створено науково-вироб. об’єднання (нині ЗАТ «Науково-виробниче об’єднання “Чернігівеліткартопля”»), із 1964 — будинок творчості Спілки художників УРСР (нині будинок творчості «Седнів»). Пам’ятки арх-ри: Свято-Воскресенська (стара назва — Різдва Богородиці) церква (1690), дерев’яна Свято-Георгіївська церква (не пізніше 1747), садиба Лизогубів із кам’яницею (1690-ті рр., 2-га чв. 19 ст.), житловим будинком (1-ша пол. 19 ст.), альтанкою Глібова (1-ша пол. 19 ст.) і парком. У С. народився І.Шраг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕДНІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
